Новорічна красуня ще довго звеселятиме село Дусино на Свалявщині! (ФОТО)

Схоже, вона звеселятиме та прикрашатиме довколашкільний майдан і центр Дусина на Свалявщині до тих пір, доки учні не повернуться із зимових канікул.

 

У передгірському селі Дусино тиждень, який минає, видався не просто зимовим, радісним і веселим, але якимось аж казковим і феєричним. Найімовірніше, аналогічна мажорна картина панує на всій Свалявщині: одягаємося тепло та шукаємо, де б погрітися, випити чогось гаряченького тощо. Дивовижність останньої семиденки полягала в тому, що лапатий сніжок нападав аж до литок, він білою ковдрою засипав усе довкола. Перший сніг – це завжди диво, емоції, чудо, сміх і радість! Потіхи – у лісі, в полі, на дорогах, біля обійсть та навіть на деревах і дахах – хоч відбавляй. Іній, крупа, пороша, сніг на покрівлі – пухкий, сипкий, свіжий – це клас! Коли обважніє, почорніє, то починає аж страшити. Бурульки, брили льоду і взагалі несуть людям небезпеку. Щоправда, зараз дахи ще не встигли «обрости» цими ризиками.

 

Та після «денної» відлиги-хлюпавиці трохи приморозило, земля затягнулася грудками. Саме таким, «із мінусами», має бути справжній грудень – перший місяць зимоньки-зими. І хоча наразі клопотів особливих не приніс, але потіхи та розваг подарував достатньо – дітям насамперед. «Санки, лижі, забавки у сніжки, інші зимові ігри одразу ж заполонили дозвілля, де тільки можна було, там юні дусинці ліпили снігові баби, каталися та розважалися. Зима й "ховзкота" відсунула на другий план мобільні телефони, комп‘ютери, книги тощо» – резюмує передноворічну ситуацію голова сільради Роман Годя. – Якби такий «твердий» характер грудень «держав» і в січні, було б непогано, справжня та сніжна зима запам‘яталася б надовго.

 

Зимові свята стрімко наступають. Новий рік – через тиждень. Скоро цей період відраховуватимуть на години. На мобстрічці місцевого кабельного телебачення з‘явилися гарні, теплі та привітні слова-звернення голови сільради до земляків із нагоди новорічно-різдвяних гулянь і колядувань. Кожна фраза, думка поздоровлення – це вміло «вичесані», написані та подані в ефірі речення. Сільрадівський очільник вболіває за добрі справи людей, соціально-економічні успіхи населених пунктів, водночас співчутливо сприймає будь-яку прикру вість. Усім у наступному році бажає здоров‘я, щастя та миру. Гарний він і простий чоловік – привітний і скромний. Зізнався: хотілося піднести людям презенти й сюрпризи, залишити в їхній пам‘яті якісь солодкі та любі спогади, пов’язані із зимовою порою. Однак не дискотекою, солодощами, гульками, бо це стандарт і, чого гріха таїти, спиртним. Усе – класично, трафаретно. Чим усе ж таки подивувати та вразити односельчан, мешканців громади, що проживають на території чотирьох сіл Дусинської сільради?

 

Це питання завжди собі та деяким активістам задавав комунікабельний й із рисами шляхетності Роман Годя. Молодий і державний службовець у одній особі має яскравий вогник у душі. Завжди щирий, вдумливий, рухливий і чемний, він ніколи не буває кусливий чи лютий, що імпонує ледь не кожному мешканцю цього й сусідніх сіл. Та навіть у всьому районі. Окремі його колеги якщо не лукаві, то лякливі, а ще подеколи безпорадні чи байдужі, приховано можуть пакостити. Натомість дусинчанин світ сприймає таким, яким він є де факто. Днями був у Мукачеві то опинився у невеличкій дорожній катавасії. Машину трохи пом‘яло, довелося її буксирувати до авто майстерні, де майстри дали слово відремонтувати іномарку швидко та недорого. Прикро, що так вийшло. У душі вирували сум‘яття: чому так сталося і чому саме він опинився на цьому клятому місці? Добре, що не панікував, не розгубився, не перехвилювався, а "узяв" себе в руки та попросив рідного молодшого брата посприяти з транспортом. Одразу зауважимо: він не винуватий, наїхали на нього – у прямому значенні цього слова. Каже: всяке буває.    

 

Згадує, що якось підвозив до Сваляви депутатку сільради з тридцятирічним стажем Марію Ганькулич. Бесідували про все, а при в‘їзді в місто запитав, чи має якісь пропозиції, аби скрасити новорічно-різдв‘яні будні сельчан?

 

– Пане голово, ідей чимало, але дайте подумати, – мовила ця авторитетна та солідна мешканка Плав‘я. – Поспілкуюся вдома з чоловіком, він також завжди має свіжі мислі, послухаю колег у дитсадку, пройдуся селом, може щось згадається-пригадається, якась думка прибіжить на спогад. Як-не-як, закарпатська минувшина не така вже й ніяка. Наші предки вміли файно веселитися, одні одних розважати. Такі традиції не перевелися ані в Дусині, ані в Плав‘ї, ані в Росошах чи Лопушанці. Неодмінно зміркуємо – повірте, завтра буде рецепт гарної ідеї. А сама вже думала: щоби пораяти, аби вийшло і практично, і продуктивно, і романтично, і модерно, і весело. Чи не цієї миті в голові водія-голови села та пасажирки-завідувачки дитсадка вже народжувалася затія у центрі села (біля середньої школи Дусина) встановити новорічну ялинку. А саме відкриття зробити урочистим, яскравим і незабутнім. Пам‘ятним для малих школярів і учнів доросліших – бо мало їх привітати зі святами за партою, зробити це слід привселюдно, під час хороводу, де вже засяють іграшки та гірлянди. Щоправда, без феєрверків – аби комусь не спалило очі чи лице. Таке завдання мали б узяти на себе вчителі, активісти громади, старшокласники тощо.

 

 …Чому починаємо з трьох крапок? Бо ідеї встановлення ялинки на площі перед школою передувала зустріч кількох авторитетних у сільрадівських колах людей, які взяли на себе відповідальність організаційно розв‘язати цю задачку сільського масштабу. Ніби проста, нескладна, але така, що повинна об‘єднати, додати громаді престижу й азарту. Так воно опісля й сталося. Діяльний Роман Годя з цього приводу поспілкувався з Іваном Ганькуличем із Плав‘я, потомственним лісником і людиною слова, у бесіді яких було довершено питання про облаштування новорічної ялинки у центрі села. Нагадаємо: ця територія напроти автозупинки й сільського кафе-магазину дійсно найкраще підійшла для розважального дійства з ялинкою-красунею під вікнами школи. Враховували й те, що тут ніхто не наважиться псувати декорації, нищити прикраси й ілюмінацію. Центральна частина села, територія школи, прилеглі будинки  – це виднота, де значно безпечніше, аніж на околиці.  

 

Отже, коли вдарили по руках та привезли з плав‘янського лісу цю красиву, ошатну, різдвяно-святкову новорічну "богиню", пів-села збіглося, аби хоч одним оком зиркнути на зелену ялинку. Водії-транзитники зупинялися та виходили з авт, аби потішитися струнким вічнозеленим деревом. Висота стрункого, розкішного й чепурного кількарічного дерева – шість метрів. Коли транспортували з наддалекого урочища – жодної гілки не зламали, залишилися його пишність, пухнастість, широкість. Тобто воно зберегло свій товарний вид. На цьому, доставляючи новорічну красуню до відведеного місця у центрі села, наполягав Роман Годя, який сам особисто поклопотався, аби не була похмура, тонка й худа. Зрештою, не просто подбав, але, як й інші іграшки й цяцьки, придбав особисто, тобто виклав за це все свої власні гроші. Раз цю відповідальну місію узяв на себе уже згадуваний дусинський керманич, то гріх було б не охрестити ялинку на честь сільського голови.

 

А те, із яким ентузіазмом, наснагою лісову красуню принаряджали школярі, як запалювали новорічні вогні, користуючись підручними засобами, драбиною в тому числі, адже через гіллястість та величність не вдалося б "підтягнутися" до вершини й прикрасити її крону, – захоплює. До того ж 6-метрова висота – це мов двохповерховий будинок. Ось тут і було найбільше метушні, бо кожному хотілося бодай одну іграшку повісити на вічнозеленому дереві. Решта також без роботи не сиділи – хтось дав старт ліпити снігові баби. Поклик було підхоплено мало не всіма школярами. За цим незвичним і радісним "грудневим" заняттям промайнув день. Однак який день – передсвятковий, морозний, сніжний, що так і дарував настрій, наснагу, руханину, мотанину. Таких у році буває мало! Дусинські школярі наліпили понад десять снігових баб різних контурів і форм, але кожна мала тулуб, ноги, голову. Одягнули відра-шапки, дали в руки віники, замість носа, очей, гудзиків – якісь чорні "вуглинки". Якщо не задощить і сонце не припече, то ці сніговики у компанії з граціозною лісовою красунею стоятимуть, прикрашатимуть й звеселятимуть центр Дусина ще довго по завершенні новорічно-різдвяних свят і коляд. Файна зима запросто збереже їх, як і ялинку, до Старого Нового року та самого Водохреща...

    Михайло ПАПІШ