Новини блогів : Йолкі-палкі!

Поїхали ми в гори на вихідні. Взяли всі прибамбаси - палатку, спалки, килимки, бензиновий примус, харчів на три дні, воду в дорозі пити, всіляке начиння у вигляді казанка, триноги, антикомаріну і горілки і вітчизняного прімуса :). Доїхали до Соймів, Міжгірщина, звідти поперли в Кужбеї.

Рюкзачок мій 100 літровий "Екстрема" мейде ін Китай лямку одну надірвав
при перших півкм :). Грузу в ньому з кг 50, ніяк не менше. Стою на
грунті - протаю. Відчуваю себе осідланим бегемотом, але вперто пру, як трактор, потихи і пихтю від натуги, голосно лаючи всім китайцьом -виробникам рюкзаків і горе-дорогам, бо машинов туди не вийти ну нікак.
Мрію про віслюка -ідіота, який би за два оберемки сіна
пушов так високо, несучи вантаж. Віслюк навіть у мріях рже з мене, відхаращючись від такенних походів, і б`є з радості,
що го там нема, копитцями, ніби в долоні плескаючи. Скатіна!
Малисьме бути гурі десь годин у 18, але в зв`язку з тим, що трохи припоздили з
незалежних від нас обставин з приїздом у Сойми, сходження розпочали десь о 19 - вийшли сьме на гору аж у 21 годині.
По дорозі гнали жіночка і мужичок невеличку череду додолу , корів з двадцять - єдна бодлива корова з цікавістю вивчала гатіжаки- невидана для неї мабуть річ :).
Згодилася та кострубата палиця, щом ся нев припирав об землю, мріючи вже про гелікоптера. Бити корівку не став, але перед мордов пошуркав юй.
Сонечко ласково , майже на прощання нам, сягнуло промінцями, ховаючись за горами , і тоді одночасно засвітив місяць, як фарошукач на міліцейському "бобику". Вот нарешті сама висока точка. Побачили церкву - миттю здійнявся вітер, і імив ми ногу перший читавий корч. Прийшлося лягти на землю і трохи поскавчати, щоб відразу не гнали мене дале копашами, а дали отямитися хоча б нозі. Попустило - рушили дале.
Стали біля церкви, а вона аж 1937 року, огляділися навкруги -побачили знизу хатинку, порається жіночка біля будинку - грабкає сіно. Рєзво так граблями смикать, що мені ганьба за свою килавість у мої то роки. А нам би води для кухні :).
Спустилися вниз - у селові лем дві жительки, пару хатів цілі, а інші стоять привидами, розвалені, бабки живуть самотньо, обидві - інвалідки, одна глухоніма, другу, говірку, родичі за гроші-пенсію віддубасили так, що хромає, сигіняшна. Мавуть 9 котів, пару собак, єдну корову, і живуть з того, що сіно парують но звозити долі дуже дорого. Стоять декілька вуликів. То не їхні – чоловік з села лишать, а дале стареньким дає пару літрів меду за розміщення бджіл. Трохи старенькі нам бідкаються. Даємо їм пляшку вина, краплинка сонця у бокалі для апетиту не завадить. Коби літко, кажуть, було би инаке - були б гриби, а так грибів не було.
Електрики в них нема - є мобілка і генератор, який заводять, щоб зарядити мобілку. Мають радійку на батерках і свічки. На горі стоїть діюча РАЗ НА РІК церква – на Купали... Греко-католицький священник отець Іван, дав би Бог йому здоров`я, раз на рік править там службу, но приїздить іноді на прохання стареньких (одній 67, друга на пару років молодша!)- привозить їм що попросять. Так само родичі іноді (не частіше двох разів на рік) приїздять - везуть комбікорм для худоби (свиня держат іноді), звозять долу заготоване сіно. Старенька Ганна,та що глухоніма, побачивши, як ми спускаємося від церкви, раділа, аж танцювала – рідко ся трапляють тут люди. Сонце вже сіло повністю, але ще трохи видко, та й місяць повнісенький - спілкуємося,набираємо в криниці метрів за триста від будинку води, а дале відмовляємося ночувати в них на копиці - йдемо наверх і вирішуємо стати табором неподалік церкви.
Вже під місячним сяйвом розбиваємо палатку, намагаємося розпалити прімус. Кидаємо те гниле діло, дякуючи щосекундно виробнику, “Мотор-Січ”, дивуємося, як вони ракети годні
робити, а прімус ну ніяк не розпалюється, скатіна за номером два. Радіємо, що поряд галузяча з дерев -швиденько розкладаємо багаття і варимо в казанці макарони. Почуваємо себе незалежними від "братерського" російського палива. Тушонки туди, салат "Ніжинський" в діло, на примусі ледве закипає кружка – чай в неї і - смакота!!!!! І благолепіє. Що може бути смачніше від макарон з тушонков на природі? Навкруги - жодних звуків цивілізації, хоч дорога буквально в 3 кілометрах, не чути жодних звуків не природного походження! Людство ніби в паралельному світі залишилась, і тільки стримляча навпроти на сусідній верхівці гори ТВ вишка нагадує, що десь рядом місто. В палатці трохи вогко, але нагріте диханням повітря не холодне. Спати не доводиться - знадвору чути як кричить якась явно денна пташка - різко, налякано, миттю відкидую полог палатки – навпроти згаслого вогнища і входу до палатки стоїть вовчиця, поряд явно вовченята, двоє, а може і троє. Блимнула очима і неквапно побігла з вовченятами в напрямку від нас. Макарони в казанку стоять під пологом біля палатки. Привабили сіроманців. Відбиватися від них бажання нема - висипаємо залишки макаронів на полієтиленовий пакет - лишаємо їм. Сон як рукою знімає - повнолуння, вовки, 13 число на календарі :).
Збираємо свої манатки, не забуваючи навіть порожніх пляшок і консервних банок - екологія понад усе - так рєзво, що мабуть бьємо усі рекорди :) і шагаємо майже ватяними ногами додолу. Спуск займає не більше 30 хвилин, це при тому, що рюкзаки полегшали максимум на кіло. Спустилися вниз мокрі, грязні, але довольні, що втекли з гори, від вовків, від прогнозованих заморозків на грунті і можливих опадів. Хмари чигають по небу мов шуліки, но “Нас не догонят!” :)
В місто, до турбази , душ і спати! :) Ніг не відчуваю досі - болять
тільки, ходити - мука ціла. Але чи піду ще ? Напевне пійду! Бо
краєвиди - суперські, тиша, вот тільки знову потепліє (обіцяють), і
рюкзак поремонтую. І прімус запущу, хоч і важко вто, як ракету на Марса пущати :) АВТОР gbyte