ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Особливий характер особливого закарпатця (ФОТО)

    29 березня 2024 п'ятниця
    99 переглядів
    Цьогоріч Василю Шепі виповнилося б 85 років!

    Згадую: 28 березня 2011 року академіку з Варів Василю Васильовичу Шепі мало виповнитися 80, формально вже розпочалися передювілейні приготування. Але за три тижні перед цією знаковою датою наш земляк помер у лікарні Будапешта.

    Поховали його в рідному селі, де із родиною жив майже шістдесят літ. Ось так завершилася епоха легендарного Шепи.

    1

    Хоча насправді його рідне село – Нова Бовтрадь, бо саме тут у 1931 р. В. В. Шепа народився та звідси, з простої селянської та багатодітної сім‘ї, пішов у далекі світи. Було це у далеких 50-их, коли він, грамотний і тямущий колгоспний рахівник, подався по науку до Львова.
    000-146-1.jpg
    Вчився заочно, тож коли постало питання про призначення керівника колгоспу у с. Вари, двох думок у районі не було: доля розпорядилася на його користь. Розсудливий, розумний і вимогливий, умілий і талановитий організатор аграрної сфери, він зумів це притисянське господарство вивести у передові, тут захистив кандидатську дисертацію, тут створив зразковий та один із кращих на Закарпатті багатогалузевий колгосп «Червоний прапор», що об‘єднував два села – Боржаву та Вари. Понад два десятки років кермував у цьому господарстві, залишивши про себе добру згадку серед тутешніх людей. А потім була обласна сільськогосподарська дослідна станція, куди прийшов директорувати в середині 70-их й де став доктором економічних наук, що особливо піднесло його авторитет і вплив на суспільно-політичні процеси в районі та в усьому краї. За його сприяння тут було створено НДІ АПВ – нечувана доти наукова установа у наших краях. За інтелектом він стояв вище багатьох керівників краю та чималої гвардії міністрів, а коли в країні розпочалися демократично-перебудовні зміни, був у авангарді таких перетворень. Та, мабуть, про його роботу в АП, дворазове депутатство у ВРУ написано вже стільки, що особливої потреби немає повторюватися. Як вздовж і впоперек змальовано його політичний портрет, найперше київського періоду життя. А він розтягнувся на майже цілих 25 літ. Тут і президентська адміністрація, і дружба з незабутнім В. Чорноволом тощо. У село Вари, де мешкала дружина пані Йоліка, навідувався то поїздом (до Мукачева), то автомашиною, він до останнього ще всідався за кермо джипа й міг проїхатися без перепочинку сотні кілометрів. Не кожен зважиться на такі далекі поїздки-подорожі у вісімдесятирічному віці. Але нині не про це, а про те, як раптово завершилося життя земне цього патріотичного чоловіка. Розповідали, що раптово зле йому стало в Києві, відтак В. Шепу доставили в Будапешт, бо саме тут працює лікарем його син Юрій (молодший Василь проживає на Берегівщині). Однак навіть у європейській столиці не змогли нічим зарадити – смерть виявилася невблаганною.

    2

    Багатьом якось не йнялося віри, що академіка В. Шепи не стало за лічені тижні до свого вісімдесятиріччя. Пригадую, ще на початку лютого він у гарному настрої, доброму дусі приїхав у Берегово й ми в одному з місцевих кафе міркували, як він хотів би відзначити свій ювілей у столиці та серед земляків. Навіть прізвища гостей нашвидкуруч записали, аби не забулися в круговерті буднів. А ще співбесідник думав-гадав – де краще та зручніше: у Варах, Берегові чи в Ужгороді. Потім зійшлися на думці, що в Києві відгуляють цю славну дату великі чини, серед них колеги-депутати, окремі міністри, приятелі з Академії аграрних наук тощо. Ще вагався, мовляв, куди запрошувати деяких берегівських найближчих друзів – в Київ чи Ужгород. Найбільше роздумував, чи прийдуть розділити ювілейні миті Л. Кучма, В. Ющенко, І. Плющ, В. Шевченко, В. Дурдинець та інші. Та все ж таки, за його словами, цим персонам запрошення підготував. Їх я не редагував, бо маститий, пригадую, письменник тексти писав. А ще земляк-академік казав: так велить неписане правило поваги та честі – завчасно прохання бути гостями на святі послати. Відтак утрьох (я, він та Юрій Гецко, теж уже, на жаль, покійний) попрошкували в ресторан «Золота пава», де іменинник намічав скликати місцеву публіку: вважав, що запросить десь біля 130-140 осіб, тобто всіх, з ким колись працював. Таких, як ми почали рахувати, виявилося вдосталь. В усному списку значилося районне керівництво – тодішнє та попереднє, міська влада, обласні чиновники, всі депутати Верховної ради на чолі з Михайлом Волощуком (екс-очільник краю, голова Асоціації нардепів Закарпаття), чинне обласне керівництво тощо. Звісно, усіх дрібничок цієї знакової забави я не знав, у всі тонкощі не вникав, однак здогадувався, що пан Шепа планував це зробити казково, феєрично та пам‘ятно, де мали бути і артисти, і гуслярі, і гумористи, і просто люди доброї душі. Але друзі – з найдавніших часів і дотепер стояли на першому місці. Ними він і переймався, навіть міркував, хто й звідки приїде, кому ще треба зателефонувати, нагадати, де будуть спати тощо.

    3

    Між іншим, це мав бути не перший ювілей нашого відомого земляка: 50-річчя вченого святкували у 1981 році, коли він працював на посаді директора обласної с/г станції у с. В. Бакта. Перебував якраз у розквіті сил – духовних, фізичних й інтелектуальних. Автор цих нотаток про шестидесятиліття чомусь не розпитав, але воно було знакове. А ось 70-річну дату розпочали у районному Будинку культури відзначати, а після офіційної частини продовжили у ресторані «Білий камінь». Він тоді належав начальнику РВВС Юлію Оросу (чи його родичам), який був депутатом облради. З певних причин районний міліцейський шеф сам опікувався, аби вся забава пройшла без проблем. Зрозуміло, це було також виразно, яскраво, запально, бо на багатолюдний вогник у районний БК зійшлося чимало великого та помітного люду – чоловік понад 500! Без найменшого перебільшення, тут не було де яблуку впасти. Як-не-як – день народження не будь-хто, а сам аграрний генерал з села Вари відзначав. Прибули сюди знані керівники, в тому числі екс-міністр закордонних справ Геннадій Удовенко (нині покійний), наш земляк Василь Дурдинець, який тоді був міністром МНС, інша столична знать, а також тодішній губернатор Віктор Балога, облрадівський очільник Іван Іванчо, його давнішній колега Михайло Волощук, учений-фізик Василь Химинець, майбутній голова КС Андрій Стрижак, депутат-патріот Іван Коршинський, а також інші чиновники з Ужгорода, професори та доктори наук (керівники установ і структур), очільники низки районів, зокрема, Хустського Михайло Горба, Берегівського Андрій Бігарі та інші. Один за одним брали слово та спершу зі сцени згадували, якими непростими були 50-60-ті роки, а потім «простяглася» великобактянська біографія ювілянта, що опісля з певних причин продовжувалася в столиці. Слід також сказати, що того дня в Берегово на адресу ювіляра були телеграми від голови ВРУ Івана Плюща, глави АП Володимира Литвина, екс-спікера українського парламенту Олександра Мороза, мера Києва Олександра Омельченка, кримського очільника Сергія Куніцина, ряду губернаторів, мерів міст і громадсько-політичних діячів, людей з патріотичними почуттями, щирими серцями тощо. Співали ювіляру найкращі закарпатські голоси – Марія Зубанич і Петро Матій, інші аматори сцени. Великобактянці, варівчани, мешканці інших регіонів зичили першому академіку Срібної землі щастя, добра, довгих і щедрих років життя. Подарунків, квітів насамперед було стільки, що несила була їх урокаш зібрати й до кількох машин донести. Довелося цю втішну справу у два етапи вершити.

    4

    Ось такими спогадами з приводу багатющого життєпису академіка В. В. Шепи, а також відзначеного у 2001 р. 70-літнього ювілею і підготовку до вісімдесятиріччя у 2011 р., до якого, як уже вище писав, він не дожив усього три тижні, вирішив поділитися.
    000-146-2.jpg
    А цьогорічного 28 березня вихідцю з сільських Варів мало б виповнитися цілих 85 – та мало хто пам‘ятає цю дату, це число, якого на світ білий з‘явився цей талановитий сільськогосподарник, що багато зробив для піднесення аграрної науки нашого краю до нових висот. Рідні, друзі, приятелі, колеги, знайомі хіба що за чаркою (не цокаючись) згадають, яким був цей чоловік, який мав сильний і міцний гарт, як щиро любив життя, рідну землю, закарпатців і берегівчан у тому числі. Можливо, що комусь запам‘ятався дещо різким, але всякі траплялися часи, коли й таким вимагало бути життя. Бо воно – це не розстелений рушничок, воно й для вихідця з народу нерідко було безпощадним і важким, заплутаним і складним. Але він зумів узяти від нього все, що тільки хотів – особливий і сильний характер цьому сприяв і допомагав. Певно, чимало про життя Шепи не сказано, чимало з його біографії не повідано, але й без цих нюансів усім зрозуміло, якою людиною була та майже 80 років на білому світі жила ця унікальна особистість.

    Михайло СИНЬООКИЙ
    Фото з архіву автора.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору