ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

"Осучаснене кладовище – візитна картка нашого райцентру!"

    18 січня 2022 вівторок
    Сторінками районної преси...

    Такий ось ляпсус у заголовку вийшов на "передовиці" - першій сторінці — однієї з районнх газет Закарпатського краю.

    Нещодавно мені до рук потрапила районна газета. Проживаючи в обласному центрі, якось відвикаєш від райони, перевага надається іншим виданням. І ось у гостях чи відрядженнях виникає можливість проглянути місцеву пресу.

    Варто зауважити, що це наші неоціненні скарби. Звичайно, у місцевого люду є змога привітати родичів чи друзів із днем народження чи якимось іншим святом, висловити співчуття за померлими. Нерідко майже вся остання сторінка присвячена цьому. Влада, як правило, тримає районні видання на короткому повідку. Ще після Помаранчевої революції точилися розмови і висловлювалися думки про роздержавлення преси. Редактори і газетники досить переживали, адже навряд чи вижили б самотужки. Зарплати в очільників газет досить пристойні, ледь не на рівні заступника голови райдержадміністрації, щось перепадає й іншим працівникам. При виході на пенсію вони були прирівняні до держслужбовців. Деяким редакторам дають і високе звання «Заслужений журналіст України». А пишуть як? По-різному. Бувають вдалі матеріали, які друкуються в обласній чи навіть республіканській пресі. Іноді не надто виходить: як-от заголовок на першій сторінці «Осучаснене кладовище – візитна карта нашого райцентру». Буває й таке. Та навіть такі огріхи можна пропустити, але хвилює інший аспект газетного життя. Усі ці зарплати, доплати, матеріальні заохочення (які виплачуються з бюджетів) і високі звання даються не задарма. Газетники повинні відпрацьовувати затрачені на них кошти. І доводиться їм часто робити це, на жаль, дуже грубим способом, який, особливо після Революції гідності, не личить працівникам пера…
    Так-от, розкриваю районку – і на другій сторінці зверху під рубрикою «Свій погляд» матеріал під назвою «Невже не навчило нас минуле, ми досі погано засвоюємо уроки своєї ж історії». Дописувач аналізує події десятирічної давнини, добрим словом згадує ужгородських активістів Солонтая і Щадея, які протидіяли приходу до влади Януковича. Також автор таврує наших земляків із Партії регіонів, які голосували за одіозні закони, і наголошує, що пора робити висновки й уроки з минулого. Здається, все правильно, повчальна стаття. Якби не одне але… Тут же по сусідству у верхній частині на третій сторінці ще одна стаття «Як головний «ревізор» країни Гордієнко держпідприємства «забував» перевірити». Написаний, без сумніву, на замовлення матеріал, напевне розрахований на недалекоглядного читача з глибиники і спущений «зверху» в обов’язковому порядку для оприлюднення. Автор цієї статті у найкращих совкових традиціях на чім світ стоїть ганить колишнього очільника Держфінінспекції України і з гидким підлабузництвом (отак засвоюємо уроки своєї ж історії) вихваляє його візаві Яценюка, проти якого посмів поперти Гордієнко. Прем’єр у нас людина відчайдушна і тут не став виправдовуватися, а наказав «перетрусити» уряд з голови до п’ят» (цитуємо автора). Правда, хто «трусив» і як, – не деталізується (хоча, як відомо, були це підлеглі самого прем’єра), тільки в опусі гордо вказується, що сума порушень на 7,5 мільярдів гривень, яку озвучив недавно звільнений з посади головний «ревізор», припадає на попередні уряди. Звичайно, винен Азаров, Тимошенко ще хтось – тільки не Яценюк (напевне, тому, що він при владі, а як піде, тоді й на нього теж можна буде багато що списати). Автор матеріалу якийсь Вознюк дещо злукавив, бо із тих мільярдних порушень за 2014 рік, коли уряд очолював нинішній прем’єр, фігурує сума за різними оцінками 650-800 мільйонів гривень. Хоча новітніх урядовців можна б якось і зрозуміти можливо, хлопці, опинившись біля суспільного корита (теж історично так склалося), за інерцією «прихопили» дещо (он, кажуть, за Януковича «наліво» йшло аж 100 мільярдів та ще й іншим щось вистачало). А можливо, нинішні «верхи» й не винуваті – це повинно вирішуватися у відповідному порядку. Хоча товариші по партії всіляко намагаються виправдати прем’єра та його міністрів, уповноважені партійні балакуни відволікають від цієї теми, всіляко протистоять створенню тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України. Наразі її замінить робоча група, створена на базі двох комітетів ВРУ зі значно вужчими повноваженнями. Якщо всі такі «білі й пухнасті», справді «перетрусіть» за участю депутатів і громадськості, доведіть свою правоту й оголість висновки суспільству та світовій спільноті. А наш Вознюк молодець, не став чекати, поки детально розберуться у цій резонансній і не надто славній, особливо у постреволюційний період, історії, а одразу звинуватив Гордієнка, обізвавши його людиною, по вуха «замазаною» у злочинних схемах. Мовляв, побачивши, як Яценюк і його оточення борються з корупцією на верхніх щаблях, колишній очільник Держфінінспекції сам перейшов у наступ. Для чого автору чекати вироку суду чи спиратися на ще якісь докази. Мабуть, сподіваючись на неприскіпливого пересічного читача з району, він може собі дозволити подібне, та й перед «панами» є можливість вислужитися, – приклад Кисельова чогось-таки вартує! Пан Вознюк не надто переймається мораллю (знову історія нічому нас не вчить), бо далі на Гордієнка виливає цілий потік бруду. Його підозрюють у співпраці з проросійськими олігархами, колишніми прибічниками Януковича, ледь не з самим Путіним тощо. Самого автора це не дивує, бо Гордієнко кочував по чиновницьких кабінетах з 1989 року. Якщо далі йти за Вознюківською аналогією, то Яценюк у поті чола надривався від важкої ноші, невтомно трудячись у високих кабінетах, а його візаві кочував ними, так собі «тусувася», може, ще й під музику, 26 років. Не хочеться когось відбілювати чи, навпаки, очорнювати. Звичайно, на жаль, так склалося в нашому поки що недолугому суспільстві, що працювати в податкових чи інших контролюючих органах тривалий час, залишаючись кристально чистою людиною, майже неможливо. Напевне, у кожного знайдуться якість грішки – у когось великі, у когось – дрібні. Адже звідкись беруться вілли, дорогі автомобілі тощо за невеликої чиновницької зарплатні. Не «гафтуємо», як кажуть на Закарпатті, і за Гордієнка. Але якщо знову притримуватися відповідної логіки, то й прем’єр ніде «не засвітився» у далеких краях на заробітках, наприклад, із цапіною в лісі.
    Однак Вознюка вже не зупинити – і він переходить на особисте. Напевне, на звичуваченого мало «накопали», бо в опусі цього вже далеко не молодого чоловіка називають завидним нареченим, адже він розлучений. Хоча є здогадки, що Гордієнко проживає зі своєю колишньою дружиною (можливо, Вознюк підглядав у замковий отвір). Та цим він не переймається, чого не зробиш, щоб кинули якусь недогризену «кістку» з багатого столу. Звичайно, не забув згадати й 27-річного сина «обвинуваченого», який працює у прокуратурі. Хоча в цьому ж руслі міг би згадати й інших синів високопосадовців. Або, наприклад, детально описати сучасне життя сімейства Гурів. Та ще не на часі, бо прем’єр при владі. А оскільки історія нічому нас не вчить, опісля, як буде замовлення, Вознюк його успішно виконає, добряче пройдеться по нинішніх, ще, можливо, й підгледить, що не всі вони сплять на своїх місцях…
    Звичайно, залишив автор щось і на десерт, аналізуючи роботу Держфінінспекції України за рік. У такій специфічній справі людині щось фахово розбирати може тільки людина , яка добре знає фінансову сферу. Хоча Вознюка це не спиняє: що припіднесли, те й пише. Пафосно критикує колишнього очільника відомства, що той не виконав доручення Кабміну щодо перевірки низки державних підприємств. І соромно замовчує той факт, що, починаючи з серпня 2014 року, згідно зі змінами, внесеними до Закону України “Про Державний бюджет України на 2014 рік”, було введено мораторій на перевірки і фактично паралізовано діяльність Держфінінспекції. Переважна більшість держфініспекторів змушена була йти у відпустки за свій рахунок. Дехто перебував у них по три-чотири місяці без зарплати, чимало високопрофесійних фахівців змушені були звільнитися, шукаючи іншу роботу. І чи не було це реакцією на введення операційного аудиту, коли завдяки втручанню держфінінспекторів неможливо було так легко «махлювати» з державними коштами. Але Вознюку це, мабуть, не повідомили, та воно йому й не потрібно, бо не вписується у волю замовників. А що може зробити редактор тієї районки? Йому, напевне, гидко друкувати подібне, та є вказівка, а проти неї попреш, бо позбавлять шматка хліба з маслом. Це тобі не в догонку скинутому Януковичу грізно махати у спину. Що там кажуть про роздержавлення ЗМІ? І чи зможе тоді на них якось впливати влада, щоб залишалися слухняними, друкували подібні пасквилі?..
    Звичайно, працювати уряду в теперішній складній обстановці нелегко. Війна, втрата економічного потенціалу, промисловості Донбасу, девальвація національної валюти – далеко не повний набір негараздів. Однак якщо до цього шлейфу ще додати казнокрадство, то це вже велике паскудство. Народ цього не зрозуміє і навряд чи вкотре проковтне, ніяких виправдань бути не може. Якщо в нинішніх умовах у когось піднялася рука на державні кошти, – він має бути покараний: чи це колишній очільник Держфінінспекції Гордієнко, чи нинішні міністри або інші урядовці. І дії влади мають бути чіткі і зрозумілі для людей, а не змахувати на бендерівські витівки. Ще напередодні минулого року, наприклад, нинішній прем’єр привселюдно таврував Азарова за те, що газ для населення дорогий, мовляв, удосталь маємо свого, ціни можна знизити. А сьогодні вже «співає» зовсім по-іншому, називаючи ринкову ціну 9600 гривень, хоча звідки вона взялася і чи там враховується вітчизняний продукт – широкому загалу невідомо. Або вихваляння про те, що за 20-відсоткового зниження промисловості бюджетні надходження перевиконано на мільярди гривень. Та не варто маніпулювати цими цифрами, бо добре відомо, яка вартість тих мільярдів була рік тому і що маємо тепер за такого курсу національної валюти. Не повинна залишатися поза увагою і величина зарплат і пенсій, адже при такому повальному зростанню цін люди майже поголовно зубожіють. Рік «ґаздування» поки що приніс тільки негативні показники, бізнесу не до розвитку, тут вижити б якось. Людей годують обіцянками, яким уже й не надто віриться. Теми мусуються найрізноманітніші, зокрема, модна нині деолігархізація. Хоча чи багато наших співвітчизників переконані у її успішному проведенні? За роки нашої незалежності що тільки не говорили: і про досвід різних країн, азійських, європейських, американських тощо, виходу із кризи, і про всілякі експерименти. А ми йдемо своїм шляхом, над людьми добряче експериментують, суспільство все більше скочується у прірву. Спершу породили олігархів, які висмоктують усі фінансові «соки» з держави, розплодили казнокрадство – тепер нас готують до битви з цим злом, яка тут може бути ефективна економіка, на неї не вистачає часу. А історія нічому не вчить, бо на захист батька олігархізації перед другим туром Президентських виборів 1999 року теж силою виганяли держслужбовців та оприлюднювали у ЗМІ усілякі пасквілі. Традиції, виявляється, невмирущі…
    Як казав Іван Ольбрахт у 30-х роках минулого століття про Закарпаття, що це – Африка у центрі Європи, так ми й донині переконливо підтримуємо таке реноме, опинившись за розміром мінімальною зарплати у компанії Гани, Замбії і Чаду. Хоча нам часто вказують на вартість того ж злощасного газу і комунальних послуг у європейських країнах, правда, забуваючи наголосити, що середня погодинна вартість робочої сили там у минулому році становила 24,6 євро. А в Данії і Бельгії, навіть страшно сказати, вона сягнула приблизно 40 євро, наголошую -- на годину. У нас хто має 10 доларів на день – уже неабиякий щасливчик, хоча є й такі, хто отримує по 60-80 гривень. А це приблизно 3-3,5 долари. Ау, наш любимий континент, з нами тягатися непросто. Якщо в деяких африканських країнах поріг бідності 1,25 долара на день, то в Україні прожитковий мінімум на день становить аж… півтора долара. За даними ООН, якщо людина живе (існує!) на менше, ніж 5 доларів у день, це -- поза межею бідності.
    Хоча нам своє, «зверху» підкидують всілякі ідеї. Останнім часом чуємо з уст високих очільників, що варто робити ставку на… село. І це в ХХІ столітті, коли у світі розпочинається четверта промислова революція – застосування роботів і мислячих машин. У другій в Європі за виробництвом сільськогосподарської продукції Німеччині у структурі валового національного продукту частка сільського господарства, де під ним зайнято більше третини території країни, становить лише приблизно 1%. Звичайно, треба відповідну підтримку надавати селу, однак на цьому далеко не розженешся. Аграрний сектор в сучасних умовах не може стати тим надійним «локомотивом», який відчутно вивів би національну економіку на передові світові рубежі. Основою він нині є тільки у не надто розвинених країнах. Без індустріалізації тепер шлях пролягає в нікуди, тут з Африкою нарівні б утриматися…

    Коментар до теми:
    Поки на верхах говорять про доцільність ставки на село, у сільському господарстві, зокрема тваринництві, сьогодні проблем накопичилося через край. Уряду, владі на місцях варто би уже давно терміново звернути увагу на насущні проблеми сільчан. Вартість паливно-мастильних матеріалів, добрив, гербіцидів тощо значно, іноді навіть у кілька разів, зросла. Не буде помилкою зауважати, що недостатньо суттєвих заходів вживається для полегшення «участі» сільських виробників. Яка ціна буде нового врожаю за таких умов? Що буде з вартістю кормів для худоби й птиці? Хто у таких умовах зуміє працювати, чи людям доведеться просто виживати (знову якось переб’ємося)?
    Можливо, слід було вжити якихось дієвих заходів: наприклад, хоч на якийсь термін переглянути величину акцизу на пальне, адже добре відомо, що через високі ціни значна його кількість (спеціалісти припускають, що це може бути 25 -- 40 відсотків) підробляється (славнозвісна «бодяга») і реалізовується без сплати усіляких податків. Чи не доцільно значно посилити відповідальність за таку протиправну діяльність, щоб не кортіло наживатися на суспільних проблемах? Чи комусь вигідний такий стан на ринку пального?
    Крик душі від одного з волинських фермерів нещодавно «промайнув» в Інтернеті: якщо справи підуть так кепсько й надалі, то невдовзі йому доведеться пустити під ніж 1200 голів молочного та 300 м’ясного поголів’я, завезеного з Франції і Німеччини. Коли все це і за які кошти відтвориться? Скорочується поголів’я худоби й птиці в індивідуальних господарствах, у т.ч.і в нашій області, через дорожнечу кормів люди не мають змоги вигодовувати тварин. Чи зможуть при такій вартості пального селяни обробити свої наділи?
    Чи інформація для роздумів від іншого фермера з Київщини щодо перереєстрації чинних і вкладених нових договорів оренди із власниками паїв. Це питання тривалий час залишалося не врегульованим, і по всій країні в кишенях чиновників осідали сотні мільйонів гривень вітчизняних фермерів. Хоча про боротьбу з корупцією нині хто тільки не говорить – і на верхах, і на низах, і поки тільки розмірковують, як істинно боротися з цим злом.
    І подібних проблемних питань виникає чимало. Ось де безмежне поле для висвітлення теми районними, й не тільки, ЗМІ…
    Дуже б не хотілося, щоб потім у всіх наших негараздах не довелося державним мужам звинувачувати когось збоку (негоду, неврожай, негативну кон’юктуру на світових ринках, моровицю худоби у Південній Америці чи Новій Зеландії тощо)?..

    Тарас ВОРОПАЙ

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 4

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору