ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Отаманська сотня в Ужгороді отримає гідне поповнення

    29 березня 2024 п'ятниця
    89 переглядів
    Генерал-майор УРК Леонід Магдюк - заступник отамана Ужгородського товариства УРК

    Коли Леоніда Магдюка запитують, що привело його до лав реєстрових козаків, він зазвичай жартує: а як же інакше - я ж народився Козаком.


    Його дід по матері - Микола Тихонович Козак - перший голова колгоспу с.Клинове, що на Хмельниччині, в пам’яті односельців залишився Козаком, не лише за прізвищем, але й за колоритну статуру, любов до коней, незвичну для села бурку, яку неодмінно одягав, коли верхи об’їжджав чималеньке господарство.

    Коли почалася війна, пішов у партизани, у лавах яких і загинув. Його дочка - випускниця Чемеровецького медучилища Марія - у пам’ять про батька, навіть після одруження, носила прізвище Козак. Батько Леоніда, Антон Магдюк, у свої 18 років у складі 3-го Білоруського фронту пройшов важкими дорогами війни, а потім ще п’ять років служив у прикордонних військах і сприйняв це з розумінням. Колишній фронтовик упродовж 17 років був головою Клинівської сільської ради, став єдиним у районі кавалером ордена Леніна - найвищої на той час урядової нагороди. Мати завідувала сільським фельдшерсько-акушерським пунктом. Працьовите подружжя, незважаючи на зайнятість на роботі, встигало давати лад і власному обійстю: обробляти чималу присадибну ділянку, порати живність. Тож синам - старшому Валерію та на одинадцять років молодшому за нього Леоніду - байдикувати не доводилось. Росли працьовитими, не лише добре вчилися, але й не цуралися будь-якої сільської роботи.

    - З дитинства, - каже Леонід Антонович, - найбільше запам’яталися розповіді батька про службу на кавалерійській прикордонній заставі та шкільні екскурсії до Кам’янець-Подільського замку-фортеці. Перші вилилися в любов до коней, другі - у захоплення історією козацтва. Мріяв стати професійним військовим, однак, недобравши при вступі до Мінського військово-політичного училища кількох балів, вступив на зооінженерний факультет Кам’янець-Подільського сіль-ськогосподарського інституту. Уже з першого курсу, мабуть, найбільше часу проводив на кафедрі конярства. Тож коли з Ягольницького кінного заводу інститутові передали кількох породистих скакунів, разом з однокурсником Володимиром Барбачинським зголосився доглядати за ними. Незважаючи на те, що для сільського хлопця кінь ніколи не був якоюсь екзотикою, саме тут, на конюшні, переконаний він, достеменно зрозумів, чому у піснях і думах коня, неодмінно супутника козака, називають «вірним другом», «милим братом», «надійним товаришем». Розумнішої, відданішої, витривалішої і більш кмітливої тварини, ніж кінь, годі й знайти. Згодом хлопцям довірили не лише догляд, але й виїздку коней. Уже як досвідчених вершників їх почали запрошувати для участі у масових сценах кінофільмів, що знімалися у Кам’янець-Подільському замку - найпотужнішій у 16-18 століттях фортеці на українських землях. В’їжджаючи на територію замку верхи на коні, згадує генерал-майор УРК Леонід Магдюк, відчував себе так, ніби особисто був причетним до штурму цієї твердині кальницьким полковником Іваном Богуном чи військами спільної українсько-російської армії під командуванням Богдана Хмельницького й боярина Василя Бутурліна. Свого часу мури замку відчули на собі й міць козацьких загонів Петра Дорошенка, який разом із союзниками змусив капітулювати польський гарнізон, здавалося б, неприступної фортеці.

    …Коли у 1990 році до колгоспу ім. Пархоменка, що у селищі Скалат на Тернопільщині, прибув за направленням новий головний зоотехнік Леонід Магдюк, керівництво щиро дивувалося: замість того, щоб, як інші «нормальні» спеціалісти, чекати «хронічно несправного» колгоспного «УАЗика», аби поїхати у бригади, він спокійнісінько сідлав коня й за будь-якої погоди об’їжджав віддалені тваринницькі ферми. Так, як це у рідному Клиновому робив його дід - Микола Козак.

    Тут, у селищі Скалат, Леонід активно включився в роботу щойно створеного козацького осередку. Особливо після особистого знайомства з таким ентузіастом відродження козацької історії, як багаторічний голова федерації бойових мистецтв України Анатолій Васильович Попович.

    Однак доля (в особі випускниці Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, ужгородки Людмили Синишиної) розпорядилася так, що уже через два роки його «малою батьківщиною» стає обласний центр Закарпаття. Роботу за спеціальністю запропонували в управлінні сільського господарства Ужгородської райдержадміністрації. Уже невдовзі про молодого головного зоотехніка району почали позитивно відгукуватися не лише керівники господарств, але й рядові працівники. Захопився ідеєю відродження гуцульської породи коней, яка, на його думку, є незамінимою в умовах полонинських господарств. Знайшлися й однодумці. Проте зміни форм господарювання, розвал колись потужних сільгосппідприємств завадили реалізації цих задумів. Згодом довелося змінити й роботу - на професійному рівні зайнятися організацією дозвілля молоді. Проте захоплення історією козацтва залишилося.

    У 2002 році разом з групою однодумців реєструє осередок Міжнародної громадської організації «Козацтво України», згодом стає координатором «Спілки козацьких організацій Ужгорода». Зі створенням Закарпатської обласної організації ВГО УРК Леонід Магдюк одним із перших активно включився в розбудову Ужгородського міськрайонного осередку. Коли у минулому році з його складу було виокремлено Ужгородську міську організацію УРК, як один із найактивніших реєстровців, стає заступником міського отамана.

    Серед багатьох громадських доручень, які доводиться виконувати у цьому статусі, - залучення молоді до занять спортом.

    Наша команда з боротьби дзю-дзюцу, розповідає голова обласної федерації з цього виду єдиноборств Станіслав Савка, молода, працює, як кажуть, на «голому ентузіазмі». Тож коли нещодавно виникли фінансові проблеми з відправкою спортсменів до Хмельницького для участі у відкритому чемпіонаті України з дзю-дзюцу, перший, до кого звернулися по допомогу, був Леонід Магдюк. Знали, він обов’язково підтримає й допоможе. Так сталося й цього разу. Леонід Антонович за власні кошти профінансував всі витрати команди, пов’язані з участю у відкритому чемпіонаті України. Як наслідок наші спортсмени у загальнокомандному заліку за версією УФДД «Іригумі дзю» посіли четверту сходинку.

    Генерал-майора УРК Леоніда Магдюка знають і як організатора турнірів зі страйкболу, участь у яких, окрім козаків отаманської сотні, брали курсанти Мукачівського військового ліцею.

    Добрі слова на адресу заступника міського отамана УРК доводилося чути й від директора багатопрофільного ліцею «Лідер» Світлани Рибак, яка вважає його одним із найбільш активних членів батьківської ради, педагогів Часлівської школи-інтернату для дітей з особливими потребами, до яких він з групою однодумців приходить за покликом сумління.

    - Не пам’ятаю випадку, - каже начальник штабу Закарпатської обласної організації ВГО «Українське Реєстрове Козацтво», генерал-лейтенант УРК Володимир Подгорецький, - коли б Леонід Антонович не відгукнувся на пропозицію штабу взяти участь у тому чи іншому заході, зустрітися з молоддю. До прикладу, нещодавно він, як представник Головного штабу гри Українського козацтва «Сокіл» («Джура»), активно переймався підготовкою і проведенням обласного етапу цього дитячо-юнацького військово-патріотичного заходу.

    …Сьогодні у дружній родині Леоніда та Людмили Магдюків підростають сини. Старший - сімнадцятирічний Сергій - випускник природничо-гуманітарного коледжу, молодший - Владислав - другокласник багатопрофільного ліцею «Лідер». Попри різницю у віці, обидва добре обізнані з родоводом клинівських Козаків, як і батько, цікавляться історією Українського Реєстрового Козацтва. Тож можна сподіватися, що отаманська сотня Ужгородської міської організації УРК з часом отримає гідне поповнення.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору