Отець Кирил подарував дитячому будинку на Закарпатті справжню казку (ФОТОРЕПОРТАЖ)

12 травня гості Виноградівського дошкільного навчального закладу (дитячий будинок) інтернатного типу подарували діткам радість і хороший настрій.

Діти – це найголовніший скарб нашого суспільства. Діти – це квіти нашого життя! І від того, як ми їх виховуємо, яку любов і тепло наших сердець ми їм віддамо з дитнства, які зерна добра, справедливості, мужності, турботливості, поваги ми в них посіємо, залежить не тільки майбутнє нашої області, але й нашої неньки України.

У наших діточок не повинно бути нещасливого дитинства, і за це повинні відповідати ми, дорослі, тому турбота про дітей, любов до них, захист їхніх прав повинен стати одним з найголовніших у нашому житті обов'язків.

Із людиною в якої добре, чуйне й милосердне серце, яка є небайдужою до сирітської долі я познайомилася ще наприкінці минулого року. о. Кирил зі Свято-Покровського чоловічого монастиря (с. Ракошино, Закарпаття) та Свято-Введенського чоловічого монастиря (м. Київ) вже декілька років поспіль дбає про діточок, які є вихованцями шкіл-інтернатів у Закарпатті. Разом ми побували в 4 будинках Закарпаття та медико-соціальний реабілітаційний центр «Дорога життя», який розташований у м. Ужгороді. Туди до малечі, о. Кирил приїхав не з пустими руками Він привіз для діток солодкі подарунки, новенький холодильник, пральну машину, миючі засоби, канцтовари та одяг.
А вчора, 12 травня о. Кирил, колишній випускник Перечинської школи-інтернату та Юліана Гертел, волонтер із Німеччини разом зі мною прийшли в гості до діточок Виноградівського дошкільного навчального закладу (дитячий будинок) інтернатного типу.

Гості привезли для малюків і для всього персоналу гарні солодкі подарунки вагою майже 2,5кг. Спонсорами цих прекрасних подарунків є Ірина Миколаївна Бойко із Києва, пан Сергій, пан Роман та інші люди в яких завжди відкрито серце для добра, любові та хороших вчинків.

Як розповіла мудрий педагог, відмінник народної освіти Ганна Іванівна Велеган,після війни залишилось багато сиріт, напівсиріт, які жили в неможливих умовах. Для влаштування дітей потрібно було відкрити дитячі будинки, які і почали створюватись в 1946-1947 роках. Так, 15 грудня 1946 року був відкритий дитячий будинок у Виноградові, директором якого став Микола Григорович Зерцалов, військовий льотчик. Це був перший «сиротинець», розміщений в районі Теплиці.

Потім дітей було переведено тимчасово у старе приміщення теперішньої ЗОШ № 4 (дітей було 15). Згодом керівні власті переконалися, що приміщення не відповідає вимогам і дітей перевели у будинок поміщика Воленскі. Так у 1947 році було відкрито Виноградівський дошкільний дитячий будинок за рішенням Закарпатського обласного виконавчого комітету №126/37 від 04.04.1947 року. У липні 1947 року прибули ще 18 дітей з різних місць Закарпатської області, а в 1948 році дитячий будинок поповнився групою дітей-сиріт з с.Буча Київської області.Будинок був пристосований, потребував належного ремонту (останні дні війни в ньому жили хортівські солдати).Ремонт проводився силами працівників дитбудинку. Кількість дітей збільшувалась, діти були ослаблені і лікарю Серафимі Йосипівні Зерцаловій доводилось щоденно проводити огляд дітей і давати цінні вказівки персоналу.
До 1960 року в дитячому будинку виховувалось 75 дітей, поділених на три групи. В 1962 році побудовано корпус ще на одну групу і кількість дітей збільшилась до 110, добудовано корпус для ізолятора, пральні.Першими вихователями були М.І.Керечан, Н.П.Вождел, завгосп Любка П.В., кухарі О.В.Чорна, Т.В.Сафронова, няні А.І.Неймет, А.І.Федоранич, Т.Іванова. Їм на долю випав найважчий період організації.Із збільшенням чисельності дітей збільшувалась і кількість працівників.Зростала і зміцнювалась матеріальна база. Для дитячого будинку було виділено земельну ділянку, виноградник, фруктовий сад. Все це оброблялось силами самих працівників.В 1971 вийшов на заслужений відпочинок М.Г.Зерцалов.

Новий корпус дитячого будинку почав діяти в 1995 році. До цього часу в дитячому будинку було 3 групи. Вони функціонували в старому корпусі, де наразі розташований медпункт цього закладу. Тоді брали дітей, за розпорядженням районної обладміністрації, з малозабезпечених багатодітних родин. У той час діти отримували в нас навчально-виховну базу і в 10-річному віці повертались у свою сім’ю. Сьогодні ж у нас перебувають тільки круглі сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, - говорить пані Ганна.

У цьому дошкільному навчальному закладі дітки перебувають із 3 до 11 років. Далі їх направляють у Перечинську школу-інтернат.

Аби забезпечити всебічний розвиток малечі, у дитячому будинку цілодобово діє басейн із теплою водою. Харчуються малюки 5 разів на добу: сніданок, другий сніданок, обід, підвечірок, вечеря. Також перед сном вихованці отримують яблучко, хліб із медом чи молочко.

Особливістю цього будинку є те, що групи тут побудовані родинами, аби не розлучати братів із сестрами.

– У нас є свої таланти. Ми маємо взірцевий фольклорний ансамбль. Нещодавно наші учні їздили до Києва на фестиваль «Назустріч мрії», а також на фестиваль в Угорщину. Отож, запрошую вас подивитись виступ наших вихованців, – з усмішкою промовляє Ганна Іванівна.
Концерт малюків удався на славу! Дітки гарно танцювали, співали та розказували нам віршики. По закінченні виступу о. Кирил та пан Денис роздали діткам та всьому персоналу Виноградівського дошкільного навчального закладу (дитячий будинок) інтернатного типу солодкі подарунки.
До всього вищесказаного хочу додати, що у цьому навчальному закладі чистота і порядок. Коли я приходжу туди до діточок в гості,то почуваю себе, як в раю. Тут справді живуть: любов, мир, взаємопорозуміння, злагода та Боже благословення. А на території Виноградівського дошкільного навчального закладу (дитячий будинок) інтернатного типу живе справжня казка і «Едемський рай».

Т. Горянка