Пам’ятник Свободі є у Берегові!

Через декілька днів, 15 березня, відзначатимемо чергову річницю початку визвольної революції угорського народу 1848-1849 років.

Сьогодні – це національне свято Угорщини. Рівно 25 років тому, 15 березня 1991 року, в Берегові було відкрито пам’ятник поету-революціонеру Шандору Петефі. Сьогоднішня наша розмова з ініціатором виготовлення і встановлення монументу, організатором і ведучим урочистості з цієї нагоди, тодішнім заступником голови районної ради Арпадом Далмаєм.
- Чому і як “прописався” у Берегові пам’ятник Шандору Петефі?
Петефі – один з найвідоміших і найвагоміших угорських поетів, гідне місце посідає він і у світовій літературі. Він не лише поет, а й полум’яний революціонер, який із зброєю в руках захищав свободу свого народу від утисків австрійських гнобителів. 12 липня 1847 року, подорожуючи по країні, Петефі побував у Берегові, де написав свій знаменитий вірш “Полудень у полі”. У своїх “Дорожніх листах” він з теплотою і визнанням писав про наше місто. А от Ужгород через невпорядкованість йому не сподобався. Так само, як і Мукачівський замок, де в той час знаходилася в’язниця: остання навіювала йому страх.
У 1989 році ми відкрили і встановили в Берегові погруддя знаного письменника і поета Дюли Іллейша. Це надихнуло нас увіковічнити й пам’ять про перебування в наших краях Шандора Петефі. Як голова створеного мною в 1984 році літературного клубу ім.Дюли Іллейша та районної організації КМКС ініціював збирання коштів серед населення на виготовлення пам’ятника Шандору Петефі. Відкрили рахунок в Ощадбанку, виготовили відповідні плакати й почали збирати кошти. Несподівано на заклик відгукнулось багато людей і за порівняно короткий строк нам вдалося акумулювати 34 тисячі рублів, а отже сміливо почали шукати скульптора, який би виготовив монумент. Вибір впав на вже покійного нині будапештського скульптора Томаша Керешені, котрий відобразив поета не у звичній героїчній позі, з шаблею в руках, а вимріяв у матеріалі того 24-річного юнака, який, приїхавши в Берегово, дивувався нашим католицьким храмом і ніби з розпростертими руками обнімає місто. Багато завдячуємо за матеріальну підтримку на старті членам тодішнього Березького Товариства друзів, яке діяло в Ніредьгазі, його голові Іштвану Товту, який допоміг встановити зв’язки зі скульптором Шандором Шебештєном, що відливав монумент. На жаль, останнього вже теж немає серед живих.
- Як сприйняли берегівчани встановлення пам’ятника?
- Звичайно, з великою радістю, хоча були й такі, для яких така форма зображення поета спочатку виявилась незрозумілою – ми звикли до зовсім іншого. Але на урочистостях з нагоди відкриття монумента тисячний загал підтвердив: люди полюбили пам’ятник, вважали його своїм. Цей день перетворився у справжнє свято! Нашу радість розділяли з нами і знані особи: держсекретар міністерства культури Угорщини доктор Аттіла Калман, лауреат Державної премії ім.Лайоша Кошута, колишній випускник Берегівської гімназії поет Ласло Латор, представник Світового Товариства угорців Ласло Сабов і, звичайно, автор пам’ятника Томаш Керешені. Угорців Румунії репрезентувало подружжя Келемен – Чонгор і Далма. Монумент відкривали Аттіла Калман і тодішній голова районної ради Іван Іванчо.
- На прикріпленій до кам’яної брили табличці, що за кілька метрів від монументу, значиться, що пам’ятник встановлено районною організацією КМКС.
- Цей осередок до монумента має хіба-що таке відношення, що я був його головою. Свого часу зверталися з проханням до міської ради взяти на свій баланс усі пам’ятники та меморіальні дошки, таким чином вони будуть більш захищені. Поки проживав у Берегові, тобто до 1997 року, цього не сталося. Не знаю, але сподіваюсь, що з тих пір дану прогалину усунено. Можливо, підтвердженням цьому слугує і той факт, що нинішнє свято організовує саме міська рада.
- Знаю, що мали місце проблеми із розрахунками за виготовлення пам’ятника…
- Це справді так. Карбованець тоді девальвував і втратив свою платежоспроможність, а отже не могли розрахуватись з Шандором Шебештєном за відлиття монумента. Ми без своєї вини потрапили у досить неприємну ситуацію. Справа розтяглась на місяці. Зрештою, одержали допомогу з Угорщини. А відлиттю статуї посприяло міністерство культури. Ми відшкодували лише роботу скульптора.
- Відомі й інші неприємності, пов’язані з пам’ятником…
- Коли на виконання рішення районної ради в Берегові демонтували пам’ятник Леніну, один п’яний чолов’яга залізною арматурою зламав руку поета на монументі. Було трепетно дивитись, як сотні берегівчан на наш заклик приносили квіти до пошкодженого пам’ятника Шандору Петефі, як знак протесту проти варварства. Через деякий час знову молодики під мухою звалили монумент, довелось відтранспортовувати його на реставрацію. До тих пір пам’ятник стояв на невеличкому земельному пагорбі, таким було бажання скульптора: він хотів, аби будь-хто міг підійти до поета, потиснути руку, торкнутися обличчя. Але після описаних подій вимушені були встановити композицію на кам’яний п’єдестал, щоб хоча б таким чином захистити монумент від руйнувань. Пізніше теж були випадки, коли статую обливали чорною фарбою, підпалювали вінки, встановлені у її підніжжя. Проте, подібне швидко усували.
- Хто і чому цим займається?
- Недалекі, малограмотні люди. Коли відламали руку статуї, я написав, дещо утрируючи, в районній газеті: “Якщо б зловмисник знав, що в жилах Петефі можливо тече більше слов’янської крові, ніж у Леніна, він би цього не зробив.”
На жаль, є такі особи, яким не до вподоби, що в місті є багато угорських пам’ятників та меморіальних плит. Але їм потрібно знати, що Берегсас більше тисячі років відносився до Угорщини, тут жили переважно угорці й тепер їх мешкає чимало. Отже, минуле тісно пов’язане з угорською культурою та історією. А пам’ять про минуле треба берегти! Ми вважаємо цілком природнім, що в Берегові є меморіальна дошка найвидатнішому українському поету Тарасу Шевченку, хоча його постать нічим не пов’язана з містом. Увіковічнена й пам’ять Потушняка та Пачовського, імена яких тісно пов’язані з місцевою гімназією, хоч і було це в еру Чехословаччини. Не думаю, щоб комусь прийшло в голову пошкодити ці пам’ятки. Міжнаціональна ворожнеча ніколи до добра не приводила! Тому людям, які проживають разом, треба шанувати один одного, знати культуру й минуле сусіда.
Підготував Микола Горват