ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Політичний труп

    28 жовтня 2020 середа
    Мова, звісно, про виноградівця Івана Бушка

    Життя у маленькому містечку суттєво відрізняється від життя у великому. Тут всі одне одного знають, всі знають, хто, коли  і що робить, з ким спілкується, чим заробляє на життя і чим дихає.

    Сьогодні Виноградів схожий на бомбу уповільненої дії. Губернатор вважає Виноградівський район найбільш проблематичним, який розривають політичні міжусобиці. І якщо новому голові ОДА, який у Закарпатті всього кілька місяців, зрозуміти ситуацію і оцінити її масштаб складно, то ті, хто тут живе, знають всю історію від її витоків. А якщо якихось деталей ви не знали, то ласкаво прошу.

    Трохи більше 8 років тому у Виноградові так склалося, що велика група людей, підприємців з Виноградівщини, Берегівщини, об’єдналася в одну команду навколо однієї людини. Цю людину вони вирішили підтримати, працювали на її імідж, вкладали в неї немало моральних та матеріальних ресурсів. Мова, звісно, про виноградівця Івана Бушка.

    Важка боротьба, нечувана у той час кампанія, наполеглива праця багатьох дала свій результат. Вперше відпив із гіркої чаші поразки один з Балог, а Виноградів отримав свого, місцевого, депутата у Верховній Раді. Тоді здавалося, що все до снаги, а місто тепер процвітатиме. 

    Але цього не сталося. Зі зміною статусу почала змінюватися людина, її сприйняття себе, відношення до інших. З’явилися гордість, гонор і чітке переконання у своїй особливості.

    Перша тріщина у могутній команді сталася у 2013 році, коли країну охопила революція, а представник народу у парламенті відцурався від людей, які його підтримали. Виноградівці кликали Бушка вийти до них майдан, поговорити з ними. Однак гонор, боягузтво і та ж гордість не дали депутату вийти до людей, заховавши його на наступні кілька років у стінах власного складу. 

    Остаточний розкол стався у 2015 році під час місцевих виборів. Тоді Івану Бушку пропонували  місце у кількох партіях із перспективою пройти до складу Закарпатської обласної ради. Були пропозиції позмагатися за крісло міського голови Виноградова, і цей варіант був би для політика навіть виграшним. Він відцурався від усіх пропозицій, друзів, колег, які допомогли йому отримати той статус, рештки якого у нього на той момент ще були. 

    Він жодним чином не допомагав членам своєї майже колишньої команди у боротьбі на місцевих виборах. Дійшло навіть до того, що вимагав оплату за розміщення матеріалів на своєму медіаресурсі, який уся ця команда і фінансувала! Сам участі у перегонах не брав, натомість розкидав «свої яйця» у інших партіях-конкурентах. Всі кандидати, яких він тоді просував, з тріском перегони програли.

    Зате у 20019 році, під час парламентських виборів, все кардинально змінилося. Іван Бушко і та невеличка купка невдах і підлабузників, які з ним залишилися, робили все можливе, аби зіпсувати імідж кандидата у депутати Владислава Поляка. Лунали гучні (читай - пустопорожні) заяви, мовляв, даю будь-які гроші, аби тільки Поляк не пройшов у Раду. А кілька технічних кандидатів, які мали відтягнути голоси у головного претендента, не набрали і одного відсотка. Серйозна конкуренція, що тут скажеш.

    Проходить час, і якою б міцною команда не була, вона відфільтровується. Відпадають слабкі, ті, котрі вважають, що їх недооцінили, недолюбили, що їх інтереси недоврахували. І вони тікають. Групуються між собою і вважають себе великими антагоністами, критиками, аналітиками і борцями за правду. У цих борців, багато з яких  офіційно безробітні, тим не менш, дорогі авто, величезні будинки і запити, далекі від безробітних.

    Ви намагалися аналізувати заяви цих псевдоборців за справедливість? Ось наприклад. 

    «Що робить народний депутат України у тій Раді? Нічого не звітується, просиджує у парламенті без цілі». Минає час, депутат пише у своєму профілі у соцмережі чи пресслужба готує матеріал про пророблену роботу чи реалізовані проекти. Відповідь «небайдужих»: «Піариться».

    Або інший варіант.

    «У нас жахливі дороги! Неможливо їздити! Чим там депутат займається?» І тут такий сюрприз: депутати від Закарпаття затягнули в область на ремонти доріг мільйони гривень. Знов біда! Документи неправильно оформлені, роботи якось не так ведуться… І взагалі, дороги ремонтувати – це не робота народного депутата. То хіба питання в депутатові? Чи питання в тому, щоб забруднювати негативом інтернет-простір? На скромну думку автора цих рядків, питання риторичне.

    Вже зникли із соцмереж фото з обласного з’їзду партії «Слуга народу» в Ужгороді, сліди виступу Івана Бушка на представленні виноградівської команди провладної партії, у якому він апелює, мовляв, останні 8-10 років нічого не робиться в місті. А мова ж про 2010-2012 роки. Хто був тоді спершу на керівній посаді в ОДА, а згодом народним депутатом України?

    Корупція, свобода слова, незаанжованість – цими словами кидаються всі, кому не лінь. Особливо їх полюбляють вживати на «Голосі Карпат», який належить Івану Бушку. Та чи не корупція це вести домовленості з тоді ще губернатором Геннадієм Москалем, щоб той не давав ремонтувати дороги у Виноградові, аби «тупе населення нарешті зрозуміло, що Владислав Поляк нічого не робить»? А про яку незаангажованість ідеться, коли ще трохи більше 5 років тому тому-таки Владиславу Поляку складали хвалебні оди, а нині не втрачають можливості облити брудом його і його команду. Це не свобода слова, це не свобода преси, це маніпуляція громадською думкою.

    А завтра раптом натхненнику всіх цих каверз доведеться примкнути до команди партії «Рідне Закарпаття». Як тоді поводитиметься він сам? Що тоді про незаангажованість писатимуть його «вільні» журналісти? 

    Зараз Іванові Бушку 51 рік. Його участь у місцевих виборах-2020 – останній шанс, стрибок в останній вагон потяга, який він намагається наздогнати, але який невтомно нарощує швидкість і тікає. Він з останніх сил намагається виправити своє матеріальне становище. Його бізнес – банкрутує. Його команда – люди, яких вишвирнули з інших команд. Його спроба заховатись у президентській вертикалі провалилася. Як він взагалі потрапив до лав «слуг» зі своїм послужним списком та за які гроші, можна лише гадати. Та все ж у Києві прийшло прозріння і під прапорами провладної партії він на вибори не піде. Він усвідомлює, що його поразка – крапка на його політичній кар’єрі. Після неї він  - лише політичний труп на звалищі закарпатського політикуму.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 18

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору

    Коментарі

    Картинка користувача Активіст Зек Волошин.

    ... крхім того щє побхритисья не можхе ...

    Пунктів: 2