Повний "кайф" від оздоровчого купання на Закарпатті!

Після термальників і чанів хочеться літати.

Коли керівництво турфірми “Час на мандри” запросило у тур під назвою “Скупайся у Закарпатті”, сприйняла пропозицію скептично. Хіба у Львові мало басейнів, що треба перти аж так далеко? Заманили термальниками, мовляв, не треба їхати у Будапешт, бо у Берегові така ж лікувальна вода і умови не гірші, ніж у купальні Сєчєні. Така лікувальна вода є лише у п’ятьох місцях планети: на Курильських островах, у Новій Зеландії, Ісландії, Угорщині і українському Закарпатті. Вода цих джерел корисна для лікування опорно-рухового апарату, нервової системи, ревматизму, артриту, радикуліту.

Про те, що “родзинкою” Закарпаття, окрім смачного вина, є термальні джерела — знала давно. Кілька років тому, коли на дворі тріщав 17-градусний мороз, плавала у термальному басейні просто неба, що у Берегові. Тоді за двогодинний “кайф” ми платили якихось 30 гривень. Не було таким важливим, що роздягалки зберегли “совєтський” дух з іржавими душовими. Але більше бажання потрапляти в “минуле” у мене не було... Цього разу нас повезли у новий термальний басейн “Жайворонок”. Ціна там значно більша, але й умови кращі. За дві години лікувального плавання у сірководневій воді треба заплатити 80 гривень. Є два басейни — відкритий і закритий. І ще кілька з прісною холодною водою. Розігрівшись, варто стрибнути у неї бодай на кілька секунд. І бігом у теплу купіль.

Зовсім інша річ — новісінький комплекс у селі Косонь, що на самому кордоні з Угорщиною. Якихось 40 кілометрів від Мукачевого, а таке враження, що потрапляєш у Європу: чисто, акуратно, сервіс на рівні. Вартість двогодинного перебування тут коштує 150 гривень. Сюди входить, окрім термальників, і перебування у саунах. Окремо коштує шафка у роздягалці — 25 гривень.

Обслуговуючий персонал ламаною російською мовою (у Косоні все населення спілкується угорською. - Г.Я.) роздає нам електронні браслети-ключі, якими можна відчинити шафку, пройти у сауну і набрати “в борг” кави-чаю. Грошей у плавках ховати не треба, на виході, приставивши браслет до комп’ютера, побачите, скільки доведеться викласти. Нас попередили, що, згідно з тарифом, можемо грітися у сауні не більш як 30 хвилин. І кожну хвилину “пильнує” електронний браслет (не дай Боже його загубити у воді. За втрату доведеться заплатити 400 гривень). Щоб контролювати час, не треба носити зі собою годинник — на кожній стіні висять електронні табло, на яких висвічується температура води, повітря, день і година. Якщо не встигнете повернутися зі сауни за 30 хвилин, електронний браслет все зафіксує і “настукає” вам потім за кожну зайву хвилину 3 гривні.

Час у Косоні можна зупинити. Якщо зайдете у бар і замовите щось з’їсти чи випити, вам відмінусують 30 хвилин. Підприємливі туристи відразу зметикували: замовивши трав’яний чай за 17 гривень, мали можливість зайві півгодини посидіти у різних термальниках, воду для яких добувають зі свердловини з глибини 1200 метрів.

Температура води в основному басейні — плюс 41, а ще є з прісною водою. Туди можна стрибнути, але ненадовго, бо температура води у січні не буває вищою за 5 градусів.

Задоволення — море. Сидиш собі, а бульбашки масажують тіло.

Привертає увагу 16-метровий фонтан-басейн. Це - “Золотий кран здоров’я”, найбільший в Україні. Цей фонтан прозвали ілюзією, бо здалеку здається, ніби гігантський кран завис у повітрі. Золотий кран оточують чотири фонтани-джакузі з величезними конструкціями, з яких у басейн подають лікувальну термальну воду. Це — п’ятиметрова гальба пива, в інший вода летить з п’ятиметрової пляшки вина, у третій — з триметрової пляшки палянки, а у четвертому — з чотириметрового горнятка кави. Усі ці “приколи” занесли до Національного реєстру рекордів України.

Є на території комплексу і сім унікальних саун, аналогів яким в Україні нема. Це — евкаліптова, соляна лисяча гора, трав’яна, римська, турецька (хамам), угорська і льодова печера. Я не можу похвалитися, що сповна насолодилася у кожній з них, бо 30 хвилин часу для перебування там явно замало...

А потім нас повезли “варити” у чанах. Поміж мальовничих смарагдових гір, у долинах швидкоплинних річок Уж і Тур’я, загубилася коштовна перлина Закарпаття – Перечинський район (Лемківщина). Фішкою Перечинського району є Лумшори зі своєю, на перший погляд, дивною процедурою – варіння у чані, що лікує остеохондроз, радикуліт, сприяє оздоровленню опорно-рухового апарату. А ще надає неймовірного заряду позитивної енергії.

Лумшори розташовані за 52 км від Ужгорода та 30 км від райцентру Перечин. Першу водолікарню тут збудували 1600 року. Вона працювала на базі мінерального джерела, з якого витікала сірководнева вода. Холодну мінералку наливали у дерев’яні корита, а туди кидали розжарене на вогні каміння. Після цього стрибали у воду.

Для мене чани — пройдена “репетиція пекла”. Кілька років тому мене намагалися “зварити”, а цього разу я на правах “знавця” лякала сусідку в автобусі Мар’яну, що на неї чекає попереду...

Коли ми з гладенької траси звернули у ліс і дорога з кожним метром все більше звужувалася, а автобус підскакував на вибоїнах, я їй сказала, що то дорога до пекла. Здалека виднілися колиби, з яких валив дим. «Бачиш, вже когось зварили», – наганяла я страху...

У дерев’яній колибі, куди ми зайшли, даху нема. Посередині - чавунна посудина, наповнена мінералкою. Її підігрівають дровами на відкритому вогні. На дні чана – гірське каміння. Це щоб не пекло.

– Роздягалка там, – показав лемко. – Вода маленько нагріта.

Роздягалка, у якій дверима служить прозора шторка, як виявилося, була «общою» – для чоловіків і жінок. Галантні чоловіки нас пропустили поза чергою – і от ми вже гріємося у тепленькій водичці. У цьому чавунному джакузі вміщується одночасно шість осіб. Лемко, який підкладав полінця під чан, варив нас на повільному полум’ї. Надворі 5 градусів морозу, навколо все у снігу, а ми у чані просто неба ніжимося у мінералці при температурі 38 градусів. Сидимо на дні того чана, а він все підкладає і підкладає… Шкіра, дивлюся, вже почервоніла. Здалося, що кров почала закипати. Коли вже не сила сидіти, треба бігти і стрибнути у гірську річку. Страшно? Та де там! Страшно, коли перший раз. А потім ноги вже самі несуть до тієї річки. Коли стрибаєш у крижану воду – холоду не відчуваєш. За кілька секунд повертаєшся у той чан, зате вже знаєш, яке це блаженство ось так грітися і охолоджуватися… Відчуття — словами не передати! Все тіло горить, здається, що “чортики” поколюють його голками... Відчуваєш приплив сили, хочеться літати!

Пригадала казку про Горбоконика, де так само (тільки в молоці, а не у мінералці) варили головного персонажа. І виліз він із казана красенем і розумником. І мені так здалося, що вийшла я з того чана молодшою років на десять, стрункішою і набагато гарнішою...