Цьогорічний день Ясіня був надзвичайно урочистим. В рамках святкування 514 річниці було відкрито пам’ятник Степану Клочураку, засновано фестиваль «Довбушева юшка» та презентовано книгу Миколи Мушинки «Лицар волі», присвячену Президенту Гуцульської республіки.

Український герой

Степан Клочурак – це та рокова постать, котра спромоглася у період Першої світової війни не лише зберегти малу батьківщину, а й створити на ній власну державу. Зрозуміло, що такій маленькій Гуцульській республіці не судилося довго існувати, але це був один із важливих кроків до власної державності. «Клочурак ніколи не цурався ідеї незалежної України, при жодному режимові», - так пізніше скаже про нього Микола Мушинка. Будучи офіцером австрійської армії Степан виносив українську національну ідею. Не залишився байдужим і під час утворення Карпатської України, де отримав посаду міністра оборони, за що був засланий до Сибіру аж на 12 років.
Однак змінилися століття, Україна отримала незалежність і ясінчани заговорили про свого героя вголос. У неділю, 16 жовтня, Степану Клочураку встановили пам’ятник. На урочисту подію зібралося багато односельчан лицаря волі, голова селища – Едуард Зелінський, котрий зі своїм братом Антоном були ініціаторами створення скульптури. За це українське товариство «Гуцульщина» нагородило їх орденом «Патріота Гуцульщини» за вагомий особистий внесок для збереження та розвитку гуцульської культури. Приїхав Микола Мушинка – доктор філологічних наук, академік Національної академії наук України, котрий написав книгу про Президента Гуцульської республіки, Михайло Белень – скульптор, котрий і створив пам’ятник та навіть внучка Клочурака – Люба Свободова, котра зараз проживає в Празі.
«Про Степана Клочурака я знав ще з студентських років, але особисто познайомився з ним лише у 1967 році. Ми часто зустрічалися, він розповідав про дитинство, про політичну діяльність. А ще він розказував про своє заслання, 12 років Сибіру, де з вищою юридичною освітою змушений був працювати гірником, де не міг говорити рідною мовою, - згадує Микола Мушинка. - Я вмовив його написати спогади, а коли вони вийшли у Нью-Йорку, то додому до Степана прийшли люди з КГБ і знову погрожували засланням. Якось пан Клочурак розказав, що після повернення до Праги з Воркути його зустрічали на пероні дружина, дочка і двоє внучат. Внуки пригорнулися до нього і сказали рідною українською мовою «Вітаємо дідику вдома». На нього це справило найсильніше враження у житті. Приємно, що його рідна Гуцульщина не забула про Степана Клочурака, та ще й увіковічнила у камені».
Внучка героя – пані Люба розповідає, що саме дід сформував її погляд на несвободу, на Україну, більшовиків. І вона не має причин зараз ці погляди змінювати. Люба Свободова впевнена, що дід заслужив собі цей пам’ятник. На знак подяки вона передала в селищний музей портрет Клочурака, на якому присвяту «Моїм ріднякам», написала дочка Степана, котра через поважний вік не змогла приїхати.
Тоді ж пролунало ще багато хороших слів про цю видатну людину. Вразило і те, що коли всі розійшлися на площі залишився лише скульптор. Михайло Белень подивився на монумент і ніби ще раз переконався, що цей гуцул заслужив на такий вияв народної пам’яті.
Зараз пам’ятник Президента Гуцульської республіки височіє над сільською площею, а в руках він тримає розгорнуту книгу, як знак, що лише в розгорнутій книзі історії можна знайти своє майбутнє.

Довбуш варить юшку, а Мушинка презентує книжку

Після відкриття пам’ятника урочистості продовжилися на місцевому стадіоні ФК «Говерли», де облаштували гарну сцену. Гості та учасники першого фестивалю «Довбушева юшка» колоною вирушили від селищної ради до місця проведення фесту. Учасники змагалися в кулінарному поєдинку, багатьох гостей посвячували в опришки і весь цей час виступали народні колективи та співаки краю. А завершилося масове гуляння біля великого вогнища. Люди просто зібралися в коло і танцювали навколо вогню. Підсумком фестивалю став святковий феєрверк.
Та на цьому 514 річниця Ясіня не завершилася. Попереду ще презентація книги професора Миколи Мушинки «Лицар волі» - це вже друге і доповнене видання. В цій книзі автор зібрав спогади та документи, котрі стосувалися Степана Клочурака. Микола Іванович працював понад чотирьох років над цим виданням. Укладав і систематизовував записані спогади самого Клочурака, збирав інформацію від спільних знайомих і навіть роздобув карну справу з архівів КГБ. «Після презентації першого видання, до мене підійшов чоловік і сказав, що дуже захопився моєю роботою. Він пообіцяв, що привезе мені карну справу Клочурака із Москви. Я подумав, що чоловік мало собі випив, але все ж візитку йому дав. Не пройшло і двох тижнів, як він дзвонить і повідомляє, що справа Степана лежить на його столі. Я був просто шокований і зачарований водночас. Ми зробили копії цієї справи. Тільки уявіть, сто сім сторінок», - розповідає Микола Мушинка.
Ця книга – це життєпис одного з українських героїв, людини зі складною долею, людини, котра вплинула на подальший розвиток національної історії. Це маленький вклад у відновлення власної гідності, знищення комплексу меншовартості. Кожен народ повинен мати своїх героїв. Для гуцулів це – Степан Клочурак.

Роман Сов’як