ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Про людину-енциклопедію Дюлу-Бачі на Закарпатті ще й дотепер ходять невигадані історії!

    13 грудня 2019 п'ятниця
    Картинка користувача uaengeditor.
    Євреї залишили на Закарпатті дуже багато слідів

    Євреї у Тур'я-Реметі на Перечинщині залишили багато слідів. У минулі роки вони значно підняли економічний рівень села.

     

    –Були вони дуже багаті, зналися на торгівлі. В основному, бідніші змушені були на них працювати, як зауважує мешканець Юрій Гапак.
    У центрі села, як відзначає пан Юрій, функціонували різні крамниці, майстерні та інші заклади, господарями яких були євреї.
    У це важко повірити, але на той час тут було відкрито аж 5 м’ясних магазинів – Зелмановича, Лебовича, Найпавера, Нідермана, Швайгера, тютюнові крамниці – Шуха, Бучека, Крупчинського, корчми – Фрідмана, Аккермана, Симочки, Скубенича, Яцковича. В промислових крамницях зі змішаним товаром Штенберга, Немаговича, Зальцберга можна було купити все: від цвяха – до свадьбового анцуга-костюма. Популярністю користувалися і взуттєві майстерні Кібелбека, Шипа, Бешені, годинникарні – Турика і Войтека. При корчмі в центрі села, аби привабити відвідувачів, можна було зіграти в кеглі. Азартні гравці в “гуглізовні” вирішували спір на гроші, а то й на бочку пива.
    У одній із хат у центрі села жив і єврей Дюла-бачі. Та, дивно, його запам’ятали найбільше не як торговця, а як людину зі щирою душею. Здатною у будь-який час прийти на допомогу.
    Розповідають: у скрутний момент знав позичити і гроші, і продуктами забезпечив односельчан. Допомагав чи не всім на селі.

     

     

    Ну а що було раніше?

     

    Панували євреї у селі, та не довго. Настали і чорні часи…
    «Гітлер вже виніс їм смертний вирок, але поки в Тур’я-Реметі євреї ходили з особливими позначками на одязі – жовтими зірками. 16 квітня (за іншими споминами 6 березня) 1944 року на самий Великдень всіх зігнали до вагонів вузькоколійки й відправили в Ужгород, в район цегельного заводу. Схопили сім’ю Лібермана, Менделя, Шуха, Акермана, Олександра Клайна, Велберів, Лейбовича, Шандора Зелмановича, Ізідора Айнгорна, Маврікія Рота, 2 сім’ї Гутманів, Дувода Мермелштайна, Якубовича, Дідальо, Хруньо (ім’я), Ернеста Лустіга, Штенберга, Гірша, Бергіду. Одні загинули невідомо де, деякі повернули у село по війні, але були мовчазні, неохочі до розмов, якось тихо і приречено виїхали в різні країни Європи, скориставшись правом вибору громадянства до періоду возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. У селі залишився тільки Юлій Велбер, знаний у селі просто Дюла-бачі», – відзначає в історичних публікаціях Юлій Кул. Отже, ми бачимо, у селі – Туря-Реметі, опісля війни, залишився один Юлій Велбер – Дюла-бачі. Розповідають у нього були і брати – Елек, Дюдьо, Чмільо, Гаїм. Абрум... Але і ті пороз’їжджались. Пам’ятають, що один виїхав до Ізраїлю, а котрийсь до Ужгорода. І, все ж, таки, євреїв у селі, було багато і вони чимало зробили задля його розвитку. А Дюла-бачі до останніх своїх днів залишався у Туря-Реметі, не покидав односельчан. Тут і помер 11 вересня 1995 року – на Главосіки. На похорон зійшлися родичі і забрали покійного Дюлу на поховання до міста, розповідають очевидці. Жінки – вірниці Тур'я-Реметівського греко-католицького храму, зачувши про те, що Юлій помер, були дуже засмучені. Вони прийшли до єврейського будинку і з надвору, помолилившись, віддали йому останню шану.
    І через 21 рік після відходу Юлія Велбера із цього світу, як його в останню дорогу проводжали реметяни, молодь розпитує:
    А ким він був? А чому ж у Юлія Велбера отаке незвичайне прізвисько було і що воно означає те «бачі»?
    Юрій Гапак розповідає:
    –Це був чоловік із надзвичайною, феноменальною пам’яттю, людиною-енциклопедією. Усе він знав, кожну людину по імені і прізвищу, її рідних. Уся Перечинщина й Ужгород були у його пам’яті. Неймовірно, сьогодні важко знайти подібну людину.
    Більшості реметян запам’ятався монотонний образ Дюли-бачі. Розповідають: був скромно одягнутий і часто його можна було зустріти в одній і тій же одежі. У своєму будинку він жив один…
    Яким ще запам’ятали реметяни Юлія Велбера?
    Олександр Пал:
    Хоч я і не ремітський, а про Дюлу я чув багато і в основному хорошого. Був дуже цікавим, балакучим. Із багатьма товаришував.
    Пан Іван:
    Дюла Бачі постійно йшов у центр. Хотів знати, що нового у селі, розпитував у людей, що його цікавило. Що не день, обходив село…
    Мешканці поважали його і за те, що любив допомагати іншим у будь-якій справі.
    Найчастіше зустрічав його у центрі села біля тодішнього хлібного та овочевого магазинів. Тут він допомагав розкладати певний товар.
    Ілона Белей:
    –Довий час пропрацювала у кооперації, багато зустрічалися із ним. Скільки пам’ятаю цей чоловік був дуже культурним, ввічливим, жартівливим. Ніколи не гнівався ні на кого, не зазнавався.
    Ірина Гивчак:
    – Він був хорошою людиною.
    У скрутний час допомагав реметянам: і грошей міг позичити, і продуктів. Майже ніколи не відмовляв у допомозі.
    Одного разу і мені допоміг, щиро віддавши цілий «кошар» із картоплею.
    Він жив у достатку, усе було в нього…
    Катерина Герцег, 90-річна мешканка села, на той час була найближчою сусідою Велбера.
    Від жінки ми дізналися, що народився Юлій – Дюла-бачі у Туря-Реметі. Його рідні весь час торгували у центрі села – корчмарями були. Допомагав у цій справі і Юлій.
    –По війні, опісля депортації євреїв із села (одних вивозили до Сибіру, а інших і бо-зна куди), Юлій приїхав у село і пам’ятаю, був дуже змарнілим. Селяни його виходили, допомагали із харчами, – розповідає Катерина Герцег.
    – Він розповідав, як у засланні (у концтаборі) його мордували, морячи голодом. Як він тут мучився, доки не вийшов із цієї «тюрми». Його доля була надзвичайно важкою, –зауважує бабуся Катерина. – Юлій постійно хворів… Одного разу якось його придавило між вагонами поїзда. Міг і померти, але вижив, Богу дякувати…
    –Я пам’ятаю Велберів ґаздівськими і побожними людьми. У обійстю вони тримали курей та гусей. В основному, і споживали пташине м'ясо, бо ж свинина у євреїв була забороненою.
    Шанували суботу. У цей день регулярно відвідували синагогу. На молитву одягали спеціальний одяг. Та жінки не йшли до синагоги, тільки чоловіки.
    Варто відмітити, що на місці єврейської синагоги зараз є місцевий будинок культури.

     

    А який то був магазин той жидівський?

     

    Був розташований у центрі села Туря-Ремета (за водою, або за мостом, як люди говорять). І був той магазин одним із найбільших у Туря-Реметі.
    А хто ж були у ньому господарі?
    Жінка 92 років – Маргарета Шлосар охоче ділиться неймовірними спогадами:
    –Єврейський магазин Велберів був і дійсно великим. А власниками тут були рідні батьки Юлія Велбера – Шангля та Шамо .
    Торгували у цьому закладі майже усім: від хлібо-булочних виробів, різних круп і до цукерок. Мені ж подобався хліб, який завозили із закордону – святоянський, із зернами. Він був дуже смачний, – відзначає співрозмовниця. Ще і взуття можна було купити у Велберів. А називали той магазин «Склеп».
    Тодішні власники були надзвичайно порядними і щирими, як зауважує бабуся: – Від них ми завжди могли отримати чи цукерки, а тоді їх не було так багато, як зараз, чи булочку задарма.
    –Одного разу ми із сестрою прийшли до магазину і щось нам закортіло солодкого. Тут був Юлій – Дюла-бачі. Він і пригостив нас цукерками на паличці. О! Яка то була радість, – наголошує пані Маргарета. Ми ж за цукерку віддячили, позамітавши у дворі пана Велбера.
    Жінка розповідає, що у будинку євреїв було дуже чисто. Покоївка із Вільшинок тут усе порядкувала…
    Той історичний будинок Юлія Велбера (Дюли-бачі) і нині можна побачити у мальовничій глибинці, перейшовши залізо-бетонний міст через річку Тур'ю, у напрямку до Лумшор (села із чанами). Якийсь час, на добрий спомин про Дюлу-бачі, реметяни відкрили у будинку єврея і однойменну торгову точку – «Дюла-бачі». На сьогодні цей будинок орендований одним і підприємців.
    До речі, у туристів є хороша нагода завітати у глибинку і відвідати малавідомі історичні місця, у тому числі і збережені єврейські будівлі у центрі села, де на сьогодні у стінах минулого уже сучасні будови.
    Між іншим, за свідченням очевидців, у одній із застарілих жидівських будівель на сьогодні розмістились будинок культури й бібліотека.

    Мирослава ГОЛОВНИЧ.

    Рейтинг: 

    Пунктів: 2

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору

    Похожие новости