Про туристичне передмістя закарпатського Берегова - Яноші та Балажер (ФОТО)

Cело Яноші (населення близько 2000 осіб) знаходиться в шести кілометрах від Берегова й давно набуло популярності серед туристів – насамперед завдяки близькості як до райцентру, так і до рекреаційного комплексу в Косоні.

Тут є де зупинитися, й особливо полюбляють гості розташований у самому центрі села «Будинок вина», в якому можна продегустувати місцеві вина в оточенні старовинного виноробного знаряддя. Із дороги його легко впізнати по трактору, що нині стоїть біля входу, а колись був пам’ятником на постаменті біля берегівської «Сільгосптехніки». На жаль, через економічну скруту закрився сувенірний магазин «Скарби Берегівщини» – тут подорожні могли отримати необхідну туристичну інформацію, придбати сувеніри та продовольчі товари (мед, чай, варення тощо).

Яноші відоме також і амбіційним санітарно-екологічним проектом, котрий реалізується на території сільради коштами європейських грантодавців. Ідеться про побудову сміттєсортувальної лінії та сучасного полігона з захоронення побутових відходів – комплексу, який мав би вирішити проблему побутового сміття всього Берегівського району. На початку свого втілення проект сприймався місцевим населенням неоднозначно, кількість його противників та прихильників була приблизно однаковою, в 2008 році дійшло навіть до місцевого «референдуму» з питання, бути чи не бути в селі цьому комплексу. Наразі емоції згасли, частина проекту реалізована, але основна задача – створення системи надійних полігонів для захоронення відходів – поки не вирішена, оскільки вимагає суттєвого фінансування.

Щодо історії села Яноші, то археологи на його околицях знайшли шість поселень різного часу, починаючи від Х століття до нашої ери. Під назвою «Іваноші» село вперше згадується в письмових джерелах 1321 року. В 1364-му його перейменували в Яноші, тоді воно перебувало у володінні угорської королеви Ержебет. У 1484-му село, разом із іншими, перейшло під управління Мукачівської домінії, в 1566-му було практично знищене під час набігу кримських татар, що підпорядковувалися турецькому султану Сулейману I. З 1649 року тутешні землі належать графині Сюзані Лорантфі. В записах 1682-го згадується, що місцеві дубові ліси є заповідними. В той час село мало повну назву «Makkosjánosi», тобто «Жолудеві Яноші», що використовується й зараз в угорській практиці. В 1728 році австрійський імператор подарував навколишні землі графу Шенборну-Бухгейму. В Яноші йому належав маєток («майор») «Чакі». Назва походить від прізвища родича королівської сім’ї Чак Мате, який на початку XIV ст. володів північною частиною Угорщини та сучасним Закарпаттям.

♦ Пам’ятник Ракоці в Яноші

Перша церква в селі була збудована в XIV столітті в готичному стилі. В 1566-му її зруйнували під час татарського набігу, відбудована в 1595-му як реформатський храм. У подальшому його реконструювали в 1748, 1779, 1799 роках, нинішній вигляд отримав у 1912-му з побудовою вежі. Попри численні реконструкції, церква зберегла характерний стиль XIII – XVI століть. Вона є пам’ятником місцевого значення. Позаду знаходиться фара (будинок священика) орієнтовно початку ХХ століття.

Перший греко-католицький храм у селі був зведений із дерева в 1733 році. Він згорів у 1818-му разом із фарою та більшістю будинків села. Нова кам’яна церква в неокласичному стилі була побудована протягом 1828 – 1839 років. У 1924-му дах перекрили бляхою, останні реставраційні роботи проводили в 1976-му.

Церковна фара біля храму була зведена в 1904-му, з 1945 по 1949 рр. в ній розташовувалася сільрада, з 1949-го – школа, нині – дитячий садок.

Цікавим є сквер сільської ради. Тут органічно вписали в традиційний європейський рослинний «гламур» радянський пам’ятник на честь односельців – добровольців Радянської армії. (Пам’ятник із залізобетону встановили в 1972 році скульп­тор І. Бровді та архітектор Л. Бровді). А неподалік знаходиться дерев’яна статуя Ференца Ракоці ІІ, створена в 2010 році угорським скульптором Тібором Шароші. Позаду неї – меморіальний пам’ятник на честь односельчан, репресованих після Другої світової війни, встановлений у 1991-му. Вартий уваги великий та доглянутий місцевий стадіон імені Дьордя Барни.

♦ Пам’ятник на честь односельців-добровольців у Яноші

Яноші відоме також і амбіційним санітарно-екологічним проектом, котрий реалізується на території сільради коштами європейських грантодавців. Ідеться про побудову сміттєсортувальної лінії та сучасного полігона з захоронення побутових відходів – комплексу, який мав би вирішити проблему побутового сміття всього Берегівського району. На початку свого втілення проект сприймався місцевим населенням неоднозначно, кількість його противників та прихильників була приблизно однаковою, в 2008 році дійшло навіть до місцевого «референдуму» з питання, бути чи не бути в селі цьому комплексу. Наразі емоції згасли, частина проекту реалізована, але основна задача – створення системи надійних полігонів для захоронення відходів – поки не вирішена, оскільки вимагає суттєвого фінансування.

Щодо історії села Яноші, то археологи на його околицях знайшли шість поселень різного часу, починаючи від Х століття до нашої ери. Під назвою «Іваноші» село вперше згадується в письмових джерелах 1321 року. В 1364-му його перейменували в Яноші, тоді воно перебувало у володінні угорської королеви Ержебет. У 1484-му село, разом із іншими, перейшло під управління Мукачівської домінії, в 1566-му було практично знищене під час набігу кримських татар, що підпорядковувалися турецькому султану Сулейману I. З 1649 року тутешні землі належать графині Сюзані Лорантфі. В записах 1682-го згадується, що місцеві дубові ліси є заповідними. В той час село мало повну назву «Makkosjánosi», тобто «Жолудеві Яноші», що використовується й зараз в угорській практиці. В 1728 році австрійський імператор подарував навколишні землі графу Шенборну-Бухгейму. В Яноші йому належав маєток («майор») «Чакі». Назва походить від прізвища родича королівської сім’ї Чак Мате, який на початку XIV ст. володів північною частиною Угорщини та сучасним Закарпаттям.

Перша церква в селі була збудована в XIV столітті в готичному стилі. В 1566-му її зруйнували під час татарського набігу, відбудована в 1595-му як реформатський храм. У подальшому його реконструювали в 1748, 1779, 1799 роках, нинішній вигляд отримав у 1912-му з побудовою вежі. Попри численні реконструкції, церква зберегла характерний стиль XIII – XVI століть. Вона є пам’ятником місцевого значення. Позаду знаходиться фара (будинок священика) орієнтовно початку ХХ століття.

Перший греко-католицький храм у селі був зведений із дерева в 1733 році. Він згорів у 1818-му разом із фарою та більшістю будинків села. Нова кам’яна церква в неокласичному стилі була побудована протягом 1828 – 1839 років. У 1924-му дах перекрили бляхою, останні реставраційні роботи проводили в 1976-му.

Церковна фара біля храму була зведена в 1904-му, з 1945 по 1949 рр. в ній розташовувалася сільрада, з 1949-го – школа, нині – дитячий садок.

♦ Палац у Балажері

Цікавим є сквер сільської ради. Тут органічно вписали в традиційний європейський рослинний «гламур» радянський пам’ятник на честь односельців – добровольців Радянської армії. (Пам’ятник із залізобетону встановили в 1972 році скульп­тор І. Бровді та архітектор Л. Бровді). А неподалік знаходиться дерев’яна статуя Ференца Ракоці ІІ, створена в 2010 році угорським скульптором Тібором Шароші. Позаду неї – меморіальний пам’ятник на честь односельчан, репресованих після Другої світової війни, встановлений у 1991-му. Вартий уваги великий та доглянутий місцевий стадіон імені Дьордя Барни.

Уродженець Яноші (1934 – 1966 рр.) був учителем географії в рідному селі й водночас великим шанувальником спорту, гравцем за місцеву футбольну команду. У 32 роки під час гри в Мукачеві він отримав смертельний удар по голові від місцевого «вболівальника». В пам’ять про цю шановану людину в 1997-му сільський стадіон отримав ім’я Д. Барни, там же встановили пам’ятні стовп та дошку (остання – відомого скульптора Жужани Ортутай).
Балажер – маленьке село із власним «Каштеєм»

До складу Яношівської сільської ради входить також село Балажер (населення близько 800 осіб), яке знаходиться одразу за Яноші, по дорозі на Косонь. Воно веде початок свого існування з часів правління династії Арпадів. Перші письмові згадки датуються 1323 роком, село фігурує як «Балашей» (Balasey). В 1566-му, як і Яноші, було розграбоване татарами, а всього через рік – знову пограбоване та спалене, вже військами угорського короля Мікши Каройя. Землі Балажера часто поділяли між різними поміщицькими родинами, в тому числі знатними, такими, як Перені. В XV столітті тут побудували римо-католицьку церкву на честь Святого Борнобаша. В 1558 році місцеві жителі прийняли реформатську віру, й храм змінив конфесію. В 1801 – 1803-му його відреставрували та перебудували. В 1897 році в селі будується греко-католицька церква, освячена на честь святих Петра та Павла. В 1933-му її відреставрували, а в радянський час перевели в православну парафію.
Справжньою окрасою села є маєток, побудований орієнтовно в 1920-х, що належав заможній сім’ї Чебі Погань. Тут його називають угорським словом «каштей» (палац), і знаходиться він на однойменній вулиці. Після Другої світової війни тут розташували школу, а потім – центр для військової підготовки старшокласників.
Той період негативно відобразився на садибі: значну частину великого парку вирубали (місцеві люди кажуть, що під одним із уцілілих дерев, за заповітом, розвіяли прах представника роду власників маєтку), на звільнених місцях побудували будиночки для літнього таборування молоді, яка готувалася до призову в армію. До палацу ж із тилу приєднали недоречні прибудови, які сильно псують його задню частину, тому шляхетно він виглядає лише з фасаду. Але й зараз цей стильний будинок цікавий насамперед як взірець смаку тодішніх багатіїв – наскільки він відрізняється від кричущих новобудов сучасних скоробагатьків!
На початку 2000-х років приміщення колишньої садиби отримала реформатська церква і влаштувала в ньому центр конференцій «Бейтел». Тепер тут проводяться семінари та лекції на релігійну тематику, а влітку – відпочивають, навчаються та розважаються позмінно понад тисяча підлітків реформатського віросповідання з Берегівщини та Мукачівщини. Живуть вони в зручних кімнатах на 6 – 8 ліжок як у палаці, так і в колишніх будиночках «курсантів», а також у переробленому на комфортний гуртожиток колишньому стрілецькому тирі. В міжсезоння частину приміщень використовують як гостел. Кілька років тому в ньому одну ніч провели байкери – проїздом до відомого й за межами Закарпаття байк-шоу. Це не суперечить духові релігійної установи: тут від гостей не вимагають стилю життя ченців, достатньо поведінки в межах загальноприйнятих норм.
Олег СУПРУНЕНКО