Професор зі столиці Закарпаття розповів, як у нього на очах хотіли зарізати Президента!
Чи мріяли ви колись про таблетку, випивши яку, їсти не потрібно буде зовсім? Як космонавти протягом тривалого часу обходяться без харчування? Чи можна очищати воду за допомогою солі? Чим корисні закарпатські цеоліти? Як викладають хімію у Малі та Алжирі?
Про це та багато іншого ми говорили з відомим українським винахідником, професором УжНУ, доктором хімічних наук Василем ГОМОНАЄМ.
– Кажуть, що Мендєлєєву таблиця приснилася. Чи снилися якісь винаходи вам?
– Чи снилися – не впевнений, але коли щось залізе в голову, то заснути не можу точно. Засинаю о 12, о 2 годині ночі.
– Розкажіть про свій шлях у хімію? Що привело в професію? У дитинстві ви любили хімічити?
– У школі я був фізиком, дуже любив цю дисципліну і саме з нею хотів пов’язати життя. Мав чудову вчительку. Дома в мене все було задротованим, я збирав різні телефони, всяку електроніку. Але ще мріяв стрибати з парашутом. Тож пішов у ДОССАФ записуватися на парашутний спорт, взагалі спортом захоплювався серйозно. Але важив десь 40 кілограмів. Тож інструктор мені сказав, що парашут зроблено із чистого шовку й він коштує стільки, що коли збирати зарплату 2 роки, купити все одно не вдасться, а мене, мовляв, вітер з ним понесе… і пропаде парашут. Й він «випакував» мене на радіотехніку. І цим я справді дуже захопився. За технічні розробки отримав грамоту і мене рекомендували в Одеський радіотехнічний інститут, куди таких, як я, зараховували без іспитів. Але не так сталося, як гадалося. Я вже мав на руках квиток до Одеси, наступного дня мав виїжджати. Та до нас прийшов знайомий… і почав відговорювати батька, просити його, аби він не пускав мене до Одеси, бо то, за його словами, бандитське місто, де на вулицях вбивають людей, почав розповідати про себе, що вступив в Ужгороді на хімічний факультет, і тут вчитися дуже добре. Ну і все… як я не хотів бути хіміком, батько здав квиток і вирішив, що маю вчитися в Ужгороді. Тут я склав 9 вступних іспитів, застудився, жив у церкві 2 тижні, бо не мав, де спати. Вчився на хімфаці добре і в результаті знову трапився конфуз. Усім дали кудись направлення, а мені та ще одному хлопцю як кращим студентам – вільний диплом. Прийшов я з ним у Мукачево, а роботи ж немає… Так вештався 3 місяці. Хотів поїхати вчитись у аспірантуру до Дніпра, але знову ж вдома не пустили. В результаті декан дізнався, що я – безробітний. Тож він запросив мене на факультет ядерної фізики при хімфаці, де було вільне місце. Там я був і завідувачем лабораторії, і проводив заняття. Там я й почав займатися ядерною фізикою, зробив кандидатську дисертацію. Але паралельно займався спортом, був суддею республіканської категорії, судив спортивну гімнастику серед жінок і міг добре на цьому заробити. Коли зарплата була 80 карбованців, за одні змагання я міг отримати тисячу. Тож на факультеті ядерної фізики я пропрацював майже 5 років, але одного разу затримався на змаганнях і тут мені один зі співробітників влаштував скандал. Я написав заяву на звільнення. А тоді саме професор Стадник проводив набір у аспірантуру на хімічний факультет. Тож я здав туди документи. Але доля продовжувала бавитися зі мною. Мені потрібно було виявити вплив електричного поля на платину, я мав окислювати метан – природний газ. За півроку назбирав цілу папку графіків, але всі зусилля були марними, ефекту ніякого виявити не вдалося. Тому прийшов до Стадника і сказав йому, що впливу електричного поля на каталітичне окислення немає і більше робити я не буду. Він пішов до декана і попросив мене виключити з аспірантури. Але тут трапилося щось дивне. Декан цього не хотів і попросив ще на кілька днів мене залишитись. Не маючи чим зайнятись, наступного дня я пішов у лабораторію, увімкнув установку і почав її крутити. Й раптом глянув – а там дико багато формальдегіду, на який перетворився метан. Від радості я мало не знепритомнів. Як таке могло трапитися? Місяцями не відбувалося нічого, а тут – бажаний ефект! Я кілька разів повторив експеримент. З’ясувалося, що обірвався дріт, платина впала вниз, відкрилася кварцева поверхня і реакцію я провів не на платині, а на кварці. Уже через місяць вийшла стаття «Окислення метану в формальдегід». Ніхто у світі до цього часу не міг отримати і тисячну долю відсотка формальдегіду, а тут у мене такі відкриття! До мене приїхали вчені з Києва. Мене не лише не виключили з аспірантури, а з каталізу в мене були найкращі результати, тож я захистив дисертацію.
UA-Reporter.com