Проповідь Його Блаженства кардинала Юзефа Томко

Проповідь Його Блаженства кардинала Юзефа Томко, виголошена на святкуванні Перенесення мощей Блаженного Теодора та 25- річчя виходу з підпілля нашої Церкви.

Приходжу до вас з великою радістю в цей двадцятип’ятирічний ювілей виходу Вашої Церкви з підпілля на Україні. Також відзначаємо і одинадцяту річницю від перенесення мощей Блаженного єпископа-мученика Теодора Ромжі до кафедрального собору в Ужгороді. З радістю передаю Вам апостольське благословення Папи Франциска, яке вам уділю в кінці Божественної Літургії. Я прийшов як ваш сусід, близький за мовою, вдачею, але також спільною вірою і любов’ю.
Із щирого серця поздоровляю вашого єпископа Мілана, якого для вас висвятив сам Святіший Отець у Римі, тепер вже святий Іван Павло ІІ. Також щиро вітаю помічного владику Ніла і всіх присутніх владик, та священиків, дияконів, семінаристів, монахів і монахинь, і всіх вас дорогі вірники.
Особа і приклад вашого Блаженного єпископа-мученика Теодора Ромжі стоїть сьогодні перед очима всіх нас, тут присутніх, але набагато ближче для Вас, дорогі семінаристи і священики. Десять років тому, як ви пригадуєте, я посвятив вашу нову семінарію, яка носить ім’я вашого ісповідника віри і мученика. Приклад його героїчного життя і мученицької смерті є гарним прикладом до наслідування для всіх вірних, але найбільше для Вас, дорогі браття у священстві і милі семінаристи. А тим більше, що ще багато з вас пам’ятає ті часи і важливість двадцять п’ятої річниці вашої свободи.
Найкращою школою цілого життя є добра родина. Теодор Ромжа мав щастя народитися як дев’ята дитина в бідній родині, чотирнадцятого квітня 1911 р. в селі Великий Бичків. Його батьки були багаті вірою і сміливістю, але дуже шановані в своєму селі та вели своїх дітей до глибокої побожності. Родинне виховання є дуже важливе для дозрівання кожної молодої людини. Ви, батьки, не смієте забувати, що діти є ваше найбільше багатство. Діти будуть такі, як їхні батьки. Тому важливим є ваш добрий приклад в родині. Чи ви молитеся, а як молитеся, чи не сваритеся, чи живете в любові і злагоді, чи цікавитеся де ходять ваші діти, з ким приятелюють, що читають, або на що дивляться по телевізору, чи комп’ютері.
Родина була для молодого Теодора найкращим приготуванням до життя. Життя в бідній, але здоровій родині, як виявилося, є також найкращим приготуванням до семінарії. Священство не є один з видів заробітку яким можна забезпечити своє життя. На дорогу священства нехай вступає лише той, кого кличе Господь. В п’ятій главі послання апостола Павла до Євреїв читаємо «Кожен бо архієрей, узятий з поміж людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари, та жертви за гріхи… честі ж цієї ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом».
Священик Нового Завіту має перед собою велике завдання.
Будучи священиком, Блаженний Ромжа вибрав собі гасло і життєву програму із 116 псалма: «Господи я слуга Твій, син Твоєї слугині». В цих словах є ціла таємниця єпископа Теодора. В них відбувається його повна відданість і посвята Христові та його Матері Марії. Ці слова, які нам дуже нагадують гасло Святішого Отця Івана Павла ІІ: «Totus tuus» - «Весь Твій». Ми, священики, маємо цінний приклад у геройському життя єпископа Теодора. Наше священство - це служба Богу і Ісусу Христу.
Ісус Христос, якого пророк Ісайя пророкує як «терплячого слугу», це наш найвищий взір і наша сила. Він нас покликав, а не ми собі Його вибрали. Він зробив нас своїми приятелями, Він дав нам надлюдську силу переміняти хліб і вино на Його Тіло і Кров. Він нам дав владу відпускати гріхи, Він нас посилає до світу проповідувати Його Євангеліє. Ми є слугами, а не панами для вірних. Служимо їм з любові, а не за гроші чи інші плати. Ми є пастирями людей, а не наймитами, які втікають від овець, коли вони в небезпеці. Нам потрібно старатися про кожну овечку і про ту, яка загубилася, шукати її і принести на раменах, як добрий пастир, назад до кошари.
З вірністю Христові іде разом вірність Богородиці і дитинна любов до неї. Священик Ромжа назвав себе «сином Твоєї слугині», слугині Господа. Вона Мати Христа, Архієрея, від котрого походить ціле наше священство. Тому вона є також Матір’ю кожного священика, який має бути перед Богом і перед очима людей правдивий «син Твоєї слугині» і вірний слуга.
Дорогі брати священики, ви добре знаєте, якими хочуть вас бачити ваші вірні: правдиво святими, побожними, вірними, покірними, завзятими, працьовитими і відданими. Таким, яким був ваш геройський священик і єпископ Теодор Ромжа.
Найвищий приклад любові до Бога, до Церкви і своїх людей вам дав владика Теодор, тоді коли за вас віддав своє життя. Коли в 1944 р. став молодим єпископом, наступником владики Стойки, то війна вже закінчувалася і починалися важкі роки для Греко-католицької Церкви і для нього самого.
Направду, ця допомога була дуже потрібна зараз від початку його єпископської діяльності. Із зовні на Закарпаття вже прийшла Радянська влада. Радянський уряд почав переслідування Греко-католицької Церкви своїми методами. Найперше змушували священиків і вірних, щоб підписали перехід до Православної Церкви. Після того погрожували, застрашували, забирали церкви, семінарію, і закривали до тюрми.
Головним винуватцем в очах «совєтів» був єпископ Теодор, якого було потрібно фізично ліквідувати.
Ви добре знаєте, яким способом його ліквідували і вбили. Якраз одинадцять років тому, ваш любий батько і пастир славно повернувся до вас, і його тіло спочиває у вашій катедрі і додає вам силу віри і єдності.
Найвищим свідоцтвом віри є мучеництво. В сьогоднішньому євангелії ми чули як нас Господь проголошує блаженними таких терплячих: «Блаженні будете коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас, як безчесне, ваше ім’я Сина Чоловічого ради. Радійте того дня і веселіться бо ваша нагорода велика в небі». (Лк 6,22-23)
Ісус Христос перший дав нам приклад любові, яка привела вашого пастиря до жертви життя: «Ніхто не здатен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів, своє життя віддає».
(Ів 15,13)
Не є важко відгадати, яку винагороду за своє життя і смерть бажав би сьогодні ваш геройський архієрей. Напевно все це, чого сам вчив ваших батьків. А що би це мало бути? Любити Ісуса Христа. Любити Богородицю. Любити свою віру, свою Католицьку Церкву і її видимого голову Папу Римського, любити свій обряд, який дуже гарний. Любити свою землю. Любити своїх братів і сестер, любити всіх людей.
Дякуємо Богові за дар свободи, бо це є неоціненний превеликий дар, можливість свобідно вирішувати. Бог нас сотворив розумними, дав нам можливість робити добро не з примусу, але за нашим вибором. Так будемо мати заслугу перед людьми, але, що є ще більше, перед самим Богом. Перед людьми ми можемо собі купити славу і похвалу, навіть якщо ми її не заслужили, але люди можуть помилитися. Наша людська справедливість є недосконала.
Але Бог є справедливий і непомильний суддя наших вчинків, наших думок і намірів. Він нам показав дорогу і напрям до щастя. Він нас вчить і веде, щоб ми добре вживали свою свободу, щоб ми завжди шукали добро, справедливість, любов і співчуття один до одного. Бог нам дав десять заповідей, які нас охороняють від небезпек на життєвій дорозі, вчать нас іти по вузькій і важкій дорозі, щоб ми не спотикалися: «Ісус Христос також нам дав заповідь, щоб любити один одного і обіцяв нам свою присутність і допомогу: Коли хтось мене любить, той слово моє берегтиме полюбить його і прийдемо ми до нього, і йому закладемо житло». (Ів 14,23)
Ми маємо один компас, один вказівник, який нам завжди показує добрий напрям, а це є наша совість.
Надаремно будемо старатися її приспати, або говорити їй неправду, вона завжди направить на істинну дорогу. Вона завжди підкаже нам, якщо ми зробили або лише хочемо зробити зло. Вона нас підтримає, якщо ми робимо згідно моральних законів.
Бог нам дав дар свободи, щоб ми її користали добре, тобто згідно нашої совісті. Ціллю свободи є добро, а не зло. Коли ми вибираємо зло, то це не є ознакою свободи, але зловживанням свободи. Бог настільки шанує свободу людини, що дає можливість з Божою ласкою здобути вічну нагороду, але також і можливість загубити її.
Свобода також означає відповідальність за наші вчинки. Відповідальність перед тим, хто дарує, перед Богом. Він до нас промовляє через нашу совість, яка є Голосом Бога в нашому серці. Цей Божий голос не можна обдурити і з ним не можна домовитися. Коли настане день стати перед судом і здати рахунок як ми прожили життя, то Бог буде останнім суддею. Він сам нам обіцяв заслугу і нагороду у вічності і все на цьому світі за всі наші добрі вчинки. Такими вчинками ми будуємо спокій в родині, навколо нас і в цілій державі. Першою нагородою для нас є спокійна совість. Цього спокою не має ніхто, хто робить зло, кривду, обкрадає інших, не виконує свої громадські обов’язки. Таких людей гризе совість і кожен з нас знає який це є неприємний внутрішній неспокій, навіть якщо ми не несемо ніякого зовнішнього покарання.
Подякуємо Господу за свободу, за гарну природу, за чудову родину, а найбільше за свободу визнавати свою віру і нею жити.
Жиймо так, щоб здобути вічне щастя. Користаймо свою свободу на добро, найперше ту особисту, приватну. Найперше дякуємо Богу, що можемо вільно молитися в незалежній державі. В другому читанні Апостола, яке випадає на сьогоднішній день читаємо гарні слова благословення і нехай вони супроводжують всіх нас: «Нехай Бог миру…зробить вас здібними виконувати Його волю добрими ділами, здійснюючи у вас те, що Йому любе, через Ісуса Христа, якому слава по віки вічні». Амінь.
kafedralvisnik.uz.ua