Родинний стаж сім'ї Цьоків - більше 100 років служби у міліції (ФОТО)

Міліцейські династії – «золотий фонд» органів внутрішніх справ. Лише в УМВС України в Закарпатській області їх понад десяток. Сьогоднішня наша розмова – про родину Цьоків, яку добре знає не тільки молоде, а й старше покоління правоохоронців.

Започаткував цю міліцейську династію Іван Степанович Цьока, який наразі очолює один із найважливіших підрозділів закарпатської міліції -- Ужгородське міське управління.
Народився Іван Степанович 14 травня 1957 року в с. Крайниково Хустського району Закарпатської області в багатодітній сім’ї колгоспника, де виростало 3 хлопців і 3 дівчат. Закінчив Академію Міністерства внутрішніх справ України, нагороджений відзнаками Президента – медалями «За бездоганну службу» усіх трьох ступенів, має 128 різного роду заохочень, серед них як Міністерства внутрішніх справ України, так і Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР. До речі, подяка Міністерства внутрішніх справ СРСР отримана ним у період, коли він був ще курсантом Івано-Франківської школи міліції. Це відзнака за відмінне несення служби під час проведення ХІІ Олімпійських ігор у Москві. Є в біографії Івана Степановича й героїчні сторінки: будучи зразковим комсомольцем, він свого часу не міг залишитися осторонь такої видатної події в історії державі, як освоєння цілини. Йшов 1996 рік: у Каїрі в рамках міжнародної антитерористичної програми проводилися навчання. Іван Цьока – один із трьох, яким високе міліцейське керівництво доручило представляти Україну.
… Вибір професії правоохоронця був визначений самою долею. Зовсім не тому, що Іван змалку мріяв носити форму. Адже в його уяві саме люди в погонах були наділені сміливістю, відвагою, добротою, вмінням жертвувати собою заради справедливості, заради людей. Річ у тім, що всі ці риси були притаманні сільському хлопчині вже змалку. Якось, будучи ще школярем, він виніс із палаючої хати чотирирічного малюка. Завжди з великою вдячністю згадуватимуть його, вже дорослого, і ті 12 людей, котрих Іван врятував, коли водій залишив трактор з причіпом, в якому вони сиділи. А залишив він його на схилі, і коли той став сповзати урвищем у яр, реакція 17-річного хлопця була миттєвою: кількома стрибками він добрався до кабіни і в останню мить зумів вивернути кермо…
…Після закінчення Сокирницької середньої школи Іван здобув спеціальність водія. Відтак був призваний в армію. Служив на Житомирщині в ракетних військах. Демобілізувавшись, став працювати слюсарем в автогосподарстві УМВС України в Закарпатській області. Дисциплінованого, в стройовому відношенні підтянутого вчорашнього армійця керівництво закарпатської міліції направляє на навчання в Івано-Франківську школу міліції. Саме тут він зустрічає свою майбутню дружину, Марію Василівну.
-- За норовливою галичанкою, -- жартує Іван Степанович, -- мені довелося упадати майже три роки. Та я дуже вдячний долі за такий безцінний дарунок. Бо якби не вона, я ніколи б не став тим, ким є сьогодні.
По закінченню навчання лейтенант Цьока повертається на Хустщину, де попервах працює оперуповноваженим карного розшуку, старшим оперуповноваженим, а потім і начальником карного розшуку тамтешнього райвідділу міліції. Паралельно навчається в Українській академії внутрішніх справ. В 1995 році Івана Степановича було переведено на роботу в обласне управління МВС України в Закарпатській області заступником начальника управління карного розшуку. Згодом очолив управління кримінального розшуку. З 1999 року по 2003 рік Іван Цьока очолює ужгородську районну міліцію. Наступні два роки – Хустський міськрайвідділ міліції. У 2005 році, віддавши нелегкій службі в органах внутрішніх справ більше 40 років, полковник Цьока вирішив піти на пенсію. Та відпочивати і не думає. Працює головним спеціалістом Регіонального відділу Держфінмоніторингу у Закарпатській області.
Наступив 2010 рік. Закарпатська міліція конче потребувала висококваліфікованих кадрів. І коли Івану Степановичу запропонували повернутися на службу, він погодився. Так ужгородське міське управління міліції отримало нового керівника.
Скільки злочинів розкрито, скільки затримань здійснено за довгі роки оперативної роботи, Іван Степанович уже і не пригадає. Однак йому дуже добре запам’яталася подія 26-річної давності. У той час Іван Степанович працював начальником карного розшуку Хустського райвідділу міліції.
У селі Драгово заговівся будинок 75-річного дідуся. Від хати зайнявся ще й магазин, що стояв поруч. А там – фарби, лаки. Усе почало вибухати, вогонь здіймався ледь не до хмар. Коли ж пожежники приборкали полум’я, з’ясувалося, що у вогні загинув і старенький господарь. Той був євреєм, часто читав Тору, при цьому запалював свічки. Саме вони, припустили вогнеборці, і стали причиною пожежі. Втім уже наступного дня, отримавши висновки судових медиків, правоохоронці відкинули цю версію. Старенькому, як з’ясувалося, хтось розбив голову, та ще й кляп засунув до рота. Аби знайти зловмисника, який так безжалісно позбавив життя старого, хустські розшуковики перевірили всю родину, знайомих, відпрацювали всі зв’язки. Навіть часів Другої світової війни, оскільки старенький свого часу перебував у концтаборі. Словом, була проведена титанічна робота, справа по вбивству в Драгові нараховувала аж 97 томів. Однак усе дарма: злочин залишався нерозкритим.
Через два роки в тому ж селі в такий же спосіб вбивають дружину бухгалтера сільської ради. Злочин стався серед білого дня. Сусідка вбитої саме проходила повз її хату і чула, як та клакала на допомогу. Не пам’ятаючи себе від страху, та побігла за дільничним інспектором. Жінці, на жаль, допомогти уже не вдалося. Проте шериф, Михайло Мондич, отримав дуже цінну інформацію: ця ж сусідка запримітила біля дому вбитої тамтешнього депутата сільради. І вигляд у нього, відмітила очевидиця, був дуже схвильований. Далі до справи взялися оперативники. Те, що вбивця – поважна в селі людина, вірити відмовлялися усі. Однак, як то кажуть, факти – річ незаперечна. Під під обшуку домівки сільського депутата було знайдено дипломат, а в ньому – пристрій для тортур, палицю та кляпи. Незбагненним для людського розуму залишився і мотив цих убивств. Старенького депутат убив, бо той, на його думку, наживався на односельчанах, продаючи їм різний дріб’язок. А дружина бухгалтера мусіла попрощатися з життям, бо, як вважав убивця, її чоловік незаконно списував державне майно. Цей сільський месник, як не дивно, експертизою був визнаний осудним. Тож покарання поніс повною мірою…
Другим представником династії Цьоків є Михайло. Як і його старший брат, він пройшов усі щаблі міліцейської служби. Перша посада в органах внутрішніх справ -- дільничний інспектор Міжгірського райвідділу міліції. Це був 1986 рік. Михайло Степанович вирішив починати службу з цієї посади, бо, як вважав, саме тут можна опанувати всі тонкощі правоохоронної діяльності та зрости професійно. Слід відмітити, що молодому правоохоронцю дісталася чи не найважча дільниця. Адже зона оперативного обслуговування шерифа охоплювала кілька гірських сіл, дуже віддалених одне від одного. За день доводиться проходити пішки чимало кілометрів. Невдовзі зразкового дільничного переводять на роботу до хустської міліції. Паралельно Михайло Степанович здобуває спеціальність правознавця. Причому в тому ж вищому закладі, в якому колись навчався і його старший брат. А уже через рік, враховуючи особисті та ділові якості, досвід роботи, керівництво УМВС призначає Михайла Степановича на відповідальнішу посаду – слідчим Хустського райвідділу міліції. З 1998 року він уже керує карним розшуком міськрайвідділу. А з 2002 року – займає відповідальні посади в Управлінні МВС України в Закарпатській області. У 2005 році у званні підполковника міліції Михайло Цьока йде на пенсію, маючи за плечима 27 років бездоганної служби. І уже відразу очолює в Тячеві сбужбу безпеки одного з банків.
Естафету старших братів прийняв наймолодший із родини -- Василь Степанович. Його міліцейський стаж розпочався 1992 року, перша посада – інспектор відділу державної служби охорони при Хустському міськрайвідділі. Нині старший лейтенант міліції Василь Цьока – інспектор дорожньо-патрульної служби по адміністративній практиці ДАІ. В його трудовому арсеналі сьогодні -- п’ятнадцять років вислуги.
За час служби полковник міліції Іван Степанович Цьока зумів привити любов до міліцейської роботи і двом своїм дітям. Адже недарма його донька Людмила, здобувши попервах медичну освіту, з часом подалася на службу до міліції. Аби стати висококваліфікованим правоохоронцем, закінчила Київську академію внутрішніх справ. Наразі капітан міліції Людмила Іванівна Цьока працює в одному з підрозділів УМВС України в Закарпатській області. На службі перебуває одинадцятий рік. Поради батька, досвідченого правоохоронця, їй дуже доречні.
Син Любомир теж вирішив торувати батьківським шляхом. Закінчивши Ужгородський ліцей, поступив на навчання в Прикарпатський юридичний університет внутрішніх справ. До речі, так наразі називається Івано-Франківська школа міліції, яку свого часу закінчили його батько та дядько Михайло. Легких шляхів лейтенант Цьока не шукав. Службу розпочав в авангардному, втім найнебезпечнішому підрозділі: карному розшуку. Відтак – в управлінні по боротьбі з організованою злочинністю УМВС. Звісно, йому теж стали у великій пригоді практичні знання та багаторічний досвід оперативної роботи батька. Нині старший лейтенант міліції Любомир Іванович Цьока працює старшим оперуповноваженим відділу по боротьбі зі злочинами, повязаними з торгівлею людьми УМВС України в Закарпатській області. Міліцейський стаж нараховує лише вісім років. Але, як кажуть у народі, який сержант не мріє стати генералом!
Наймолодша генерація родини Цьоків – третьокласниця Іванка та малюк Всеволод – онуки Івана Стапановича. Іванка дуже гарно малює, тож мріє стати відомим художником. Однак, зважаючи на те, що вона уже від тепер часто приміряє кітель та міліцейський кашкет дідуся, можна з впевненістю сказати, що міліцейська династія Цьоків матиме гідне продовження.

Начальник ужгородського міського відділення
Ужгородського МУ УМВС України в Закарпатській області
підполковник міліції
Катерина КИЙОВИЧ