Розкол серед русинських сепаратистів Закарпаття

Ситуація навколо русинського сепаратистського руху на Закарпатті прояснюється, а для заангажованих в ньому – ускладнюється..

В середовищі дійшло до розколу на так званих «поміркованих» русинів з табору, яким керує заокеанський професор Павло Роберт Маґочій та «радикалів», котрі підпорядковуються православному «батюшці» РПЦ в Ужгороді Димитрію Сидору і одержують подачки від своїх московських покровителів та спонсорів.
Факт розколу підтверджує і стаття в найновішому виданні інформаційного двотижневика «Русин» (№ 8-9), що є органом товариства «Русинська оброда» в Словаччині. Одні, назвімо їх «маґочістами» готуються до десятого світового конгресу русинів, що має відбутися на початку червня цього року в Сербії та Хорватії, а проросійські «сидористи» провели наприкінці квітня цього року свій «Перший Світовый конгрес Підкарпатськых Русинів» у чеському місті Пардубіце. Скільки ж є, власне, світових конгресів русинів, запитує автор статті в газеті «Русин»? Схоже, виникає навіть проблема з арифметикою.

Павло Роберт Маґочій
Конфлікт визрів наприкінці 2007 року, коли один із активістів-радикалів закарпатських русинів-сепраратистів Іван Петровцій обізвав проф. П. Маґочія «заокеанським брехачем і злодієм». Петровцій розповсюдив в інтернеті заяву, в якій мовиться, що книга Маґочія «Народ нізвідки», видана (2006 року в Ужгороді) кількома мовами служить «роз’єднанню русинів» світу. Організовані «канацьким американтошем» світові конгреси русинів, твердить Петровцій, «не служать розвитку русинства», натомість допомагають П. Маґочію «розкрадати зібрані русинською діаспорою гроші». Отже, як це часто буває в таких організаціях, бал правлять гроші й доступ до корита...

Одні русини, а мов багато

Стосовно майбутнього 10-го конгресу, то русинів стільки, що він буде «світовим» у квадраті. Крім учасників, що приїдуть із різних країн, на ньому звучатимуть доповіді кількома русинськими мовами. Русини Сербії мають свою кодифіковану мову вже з 1920-х років. Делегати з Словаччини виступатимуть ймовірно також своєю нашвидкоруч кодифікованою (за допомогою Академії наук Словацької республіки) русинською мовою. Русини українського Закарпаття говоритимуть по-своєму, а русинські делегати з Польщі, Румунії та Угорщини глаголатимуть також по-своєму...

Звернімо увагу на конгрес «сидористів», котрий у квітні відбувся в Чехії.
Первісно їхній «перший» мав проходити у Берліні, однак, провести його в столиці ФРН виявилося справою небезпечною, оскільки, як заявив один із активістів, «делегат від України», Іван Туряниця (живе в Словаччині), «в Німеччині на нас чекає українське КГБ». Довелось, отже перенести зустріч понад ста делегатів-твердих русинів до «безпечнішого» чеського міста Пардубіце.

Отець Димитрій Сидор
Ось як передає атмосферу русинського «світового» конгресу послідовників о. Д. Сидора спостерігач від русинів Словаччини в газеті «Русин»: «Колона шикарних авт із затемненими склами, небачений люксус, російське телебачення... заздалегідь досконало підготовлений сценарій, велика кількість «зігнаних» людей, які навіть не чули, що таке русинство, доповіді російською мовою...» Керував конгресом голова обласного «общества Підкарпатьскых Русинів» Росії Ладіслав Лецовіч, річ ясна – російською мовою.

На конгресі схвалено декларацію, в якій мовиться, що державною мовою «республікы Підкарпатська Русь» є російська мова. Голова «Общества» підкарпатських русинів у Чеській республіці, створеного у березні 2009 року Василь Паук пояснив це тим, що «наші люди не розуміють українську мову, з історичного та граматичного боку їм є ближча мова російська».

До створення Русинської автономної області Підкарпатська Русь

На відміну від русинів – «маґочістів», які на своєму 10-му світовому конгресі спілкуватимуться кількома русинськими мовами, «сидористи», схоже, засвоїли погляд Московської держави першої половини 17 століття, коли царські цензори ретельно «виправляли» київські церковні видання, бо вважали, що скрізь має панувати одна мова, бо «когда будет много языков, то пойдеть смута на земле».

Згаданий вже Іван Петровцій член «Общества Подкарпатських Русинов» у Чеській республіці, якого висунено на посаду міністра закордонних справ майбутньої «держави», заявив, що все поволі прямує до того «аби першого грудня 2009 року була створена Русинська автономна область Підкарпатська Русь. Для цього потрібно два головні фактори: перший – армія та 2другий – її визнання від республіки, котра є світовою потугою. А нас усім цим забезпечує, (дослівно – застрішує, тобто, по-російські – «кришует» – І.Г.) Російська Федерація».

Аналогічно висловився і обраний президент «першого світового» конгресу підкарпатських русинів, один із найбагатших людей Чехії, уродженець Тячева Василь Джуґан, який заявив, що «єдиний, хто подав нам руку допомоги, була Росія, вона співчуває з нами» і додав, що найкращий вихід, як уникнути переслідувань з боку українців, є «створити окрему державу – Підкарпатську Русь зі своїм самоврядуванням і відокремитися від України».

Російські гарантії

У декларації учасників першого «Світового конгресу підкарпатських русинів» у чеських Пардубіцах йде мова і про майбутню державу під назвою «Республіка Підкарпатська Русь» з осідком влади в Ужгороді. Грошова одиниця нової держави буде один Тис. Це, ймовірно на прославу річки Тиса (або однойменної назви закарпатського коньяку). Державними мовами будуть – русинська та російська, статус нової республіки – «демілітарізована зона з міжнародними гарантіями Російської федерації».

Згадано й про кордони майбутньої «держави» та її транзитну інфраструктуру. Газопроводи, мережа електропередач та залізничних і автомобільних шляхів Закарпаття, які є нині власністю України, в день установлення республіки «Підкарпатська Русь» буде скасовано і відтак підписано нові контракти. А стосовно кордонів із Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, то їм буде повернено статус кво з часів СРСР, а кордони з Івано-Франківською та Львівською областями України буде проведено «по делімітаційній лінії Польщі та колишньої Чехословаччині так, як це було до 29 червня 1945 року».

Ще один прояв маячні: Згідно з чехословацько-радянською угодою від 29 червня 1945 року та рішенням спільної міждержавної комісії по встановленню кордонів, Закарпатській Україні додано загалом 250 квадратних кілометрів. Виникає запитання, як чільні авантюристи-політикани майбутньої «Підкарпатської Русі» вирішуватимуть це «територіальне питання», з ким і на чию користь.

І насамкінець: Від України нова «держава» вимагатиме 23 мільярди євро відшкодування «за 18 років неправомочного керування» русинами Закарпаття.

Ось мрії амбіціозних діячів русинського сепаратистського руху на Закарпатті. Щодо цього руху взагалі – «маґочістів» і «сидористів», – то напрошується той самий висновок, якого дійшов понад 60 років тому закарпатський поет-сатирик Марко Бараболя (Іван Рознійчук) у вірші «Продукція язиков». Висміюючи маячню – безкінечні й безплідні дискусії довоєнних закарпатських політиканів про мовну та інші орієнтації, як правило – на чужих, поет констатував:

«Русин наш – кедь так юж треба –
Ни вкраїнець, ни москаль,
Он упал себі из неба;
Правда се есть исторична.
Нам соборности не треба,
Наша шкіра еластична».

Іван Гвать, РАДІО СВОБОДА