ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Володимир Чубірко

Румунія паспортизує українське населення

    22 жовтня 2020 четвер
    Найбільшого резонансу набула ідея відновлення “Великої Румунії”

    Після падіння тоталітарного режиму Н. Чаушеску в грудні 1989 року правлячі кола Румунії різко змінили зовнішньополітичний курс держави. Незмінним залишилися лише територіальні проблеми, котрі після проголошення в 1991 році Україною незалежності ще більше загострилися. У румунському суспільстві розгорнулися інтенсивні пошуки доказів історичних витоків держави та шляхів їхньої актуалізації.

    Найбільшого резонансу набула ідея відновлення “Великої Румунії” в межах 1918 року, котра, власне, не згасла і продовж наступних десятиліть. Визнана більшістю партій, громадсько-політичних і культурологічних організацій, вона перетворилася на проблему суспільно-політичного, а згодом і міжнародного значення.

    Причини такої політики Румунії легко зрозуміти, поглянувши на історію українсько-румунських відносин за останнє десятиліття. Ще з часів Н. Чаушеску ідеологічна робота тоталітарного режиму була спрямована на виховання населення в дусі “національного патріотизму” і, безумовно, сприяла формуванню у багатьох румунів ультранаціоналістичних почуттів. Проте, це не проявлялося у будь-якій відкритій формі зважаючи на те, що Румунія перебувала у соцтаборі. Тому не дивно, що після його краху, внаслідок революційних подій кінця 80-х років, до влади у сусідній країні прийшли політичні сили, які проводили активну антиукраїнську пропаганду. Так, румунською владою було прийнято низку нормативних актів, в яких йдеться про нібито несправедливість існуючих кордонів між двома країнами.

    На тлі цих процесів у 1991 році парламентом Румунії була прийнята “Декларація про пакт Ріббентропа-Молотова і його наслідки для Румунії”, в котрій зазначалося, що президент, уряд, усі політичні сили мають діяти “задля справдження законних прав населення румунських територій, силою анексованих внаслідок таємних угод”. У документі високо оцінювалися Версальські домовленості та європейський порядок, котрий склався після Першої світової війни, і повністю ігнорувався факт розчленування українських земель за тодішніми угодами. У цьому ж році “Декларацією з приводу референдуму в Україні” румунська сторона кваліфікувала референдум, на якому український народ проголосував за незалежність, недійсним у Північній Буковині, Хотинському повіті та Герцаївському краї, підкреслюючи права Румунії на вказані території. 16 листопада 1993 року виходить постанова уряду “Про посилення політичної пропаганди возз’єднання Великої Румунії у межах 1918 року”, а у серпні 1995 року урядом створено Раду з питань румунів звідусіль, яка і нині координує діяльність румунських товариств за кордоном, у тому числі – в Україні. До речі, на сучасному етапі у Чернівецькій області діють двадцять два національно-культурні товариства та об’єднання національних громад, 13 з яких – румунські (3 – мають всеукраїнський статус, 8 – обласний, 2 – міський).

    На даний час у Чернівецькій області проживають представники близько 80 національностей і народностей. У національному складі населення Чернівецької області переважна більшість українці – 689,1 тис. осіб, або 75% від загальної кількості населення. За роки, що минули від перепису населення 1989 року, кількість українців зросла на 3,4%, а їх питома вага серед жителів області – на 4,2 відсоткового пункта. Друге місце за чисельністю посідають румуни – 114,6 тис. осіб, або 12,5%, молдовани – 57,2 тис. осіб, або 7,3%, росіян – 37,9 тис. осіб, або 4,1%, поляки – 3,4 тис. осіб, або 0,4%, білоруси – 1,5 тис. осіб, або 0,2%, євреї – 1,4 тис. осіб, або 0,2%, інші національності – 3,9 тис. осіб, або 0,4%.

    Ще декілька цікавих цифр: загальна мовна мережа шкіл і дошкілля враховує національний склад населення, його мовно-культурні потреби, традиції тощо. Загалом в області навчаються українською мовою 82,1% учнів, румунською – 17,4%, російською – 0,5%. Обсяг передач румунською мовою Чернівецької обласної держтелерадіокомпанії складає: на радіо 25 відсотків від загального, на телебаченні – 20 відсотків від власного мовлення[13]. Отже, на основі наведених даних можна констатувати, що у межах чинного законодавства України щодо національних меншин у Чернівецькій області проводиться відповідна робота з метою створення належних умов для кожної етнічної спільноти, особливо румуномовних, щодо збереження, розвитку та примноження їх національно-культурних традицій.
    Однак, незважаючи на все це, поширюючи рух за відновлення “Великої Румунії”, румунська сторона неодноразово ініціювала територіальні питання під час спільних з діаспорою заходів – наукових семінарів, конференцій, з’їздів тощо. Їхні рішення щодо визнання Північної Буковини та Герцаївського краю “споконвічними румунськими землями” стали основою для письмових звернень радикальних політичних партій та об’єднань до міжнародних правових інституцій.

    Невизнання на початку 90-х років ХХ ст. суверенітету України на прикордонних українських територіях відбувалося на тлі фактичної згоди більшості партій, громадських і культурологічних організацій, а також політичної еліти Румунії. Проте, під тиском обставин тактичного і стратегічного характеру, зокрема бажанням інтегруватися в Європейський Союз і НАТО, румунському керівництву довелося зайняти більш гнучку позицію. Щоб запобігти звинуваченням світової громадськості, а особливо держав НАТО, в наявності суттєвих непорозумінь із сусідніми державами, офіційний Бухарест змушений був перейти до конструктивного вирішення проблеми двосторонніх відносин з Україною.

    Можна констатувати, що відбулася переорієнтація політики Румунії з територіальних претензій до України на захист прав румунської нацменшини. Наслідком таких змін у зовнішній політиці Румунії стало підписання у 1997 році українсько-румунського договору про відносини добросусідства і співробітництва, завдяки якому акценти у відносинах з нашою країною дещо змістилися в позитивний бік. Так, було визнано взаємну непорушність кордонів, активізувалася співпраця двох країн в економічній, культурній та політичній сферах, що вивело міждержавні взаємовідносини на рівень відповідності нормам міжнародного права, створило передумови системної нормалізації зовнішньополітичного курсу України на південно-західному напрямі.

    Однак, досягнувши успіхів у питаннях євроінтеґрації та вступивши до НАТО, високопосадові особи Румунії, здається, знову повертаються до політики початку 90-х років минулого століття. Все частіше лунають територіальні претензії до нашої держави. Прем’єр-міністр та окремі депутати неодноразово заявляли і заявляють про нібито поспішність підписання Румунією договору з Україною та називають його “ганебним для румунів”. У цьому ж руслі слід сприймати і нинішню ситуацію навколо надання буковинцям румунського громадянства.

    Вивчення наявних матеріалів і реальних подій свідчить, що нині уніоністські кола Румунії, незважаючи на укладений базовий міждержавний договір, не відмовилися від ідеї відродження “Великої Румунії”, продовжують стимулювати сепаратистські настрої серед своїх прихильників в Україні та особливо в Молдові.

    Крім того, керівництво Румунії пропонує ідею обміну територіями. Так, у квітні 2008 р. у румунських виданнях (зокрема, газеті “Ziua”) з’явилась низка матеріалів, які базувалися на ідеях президента Румунії Т. Бесеску, де зазначалося, що Придністров’я може бути обміняним на Північну Буковину (частина Чернівецької області). На думку президента цієї країни, “в Києві є претензії з приводу повернення Придністров’я Україні, проте там забувають про повернення Кишиневу Південної Бессарабії та Північної Буковини – територій, які колишня Українська РСР отримала після Другої світової війни”. При цьому Бухарест вважає необґрунтованим та незаконним пакт Молотова–Ріббентропа, хоча сучасні кордони Європи були закріплені низкою міжнародних договорів й угод, визнаних і ратифікованих румунською стороною, – Паризькими мирними угодами 1947 року, Гельсінкським заключним актом 1975 року, Паризькою хартією для нової Європи ОБСЄ 1990 року тощо.

    На сучасному етапі відносини між Україною та Румунією продовжують перебувати під впливом усталених підходів Бухареста до нашої держави, обумовлених історичною спадщиною й намаганням румунської сторони скористатися статусом держави-члена НАТО та ЄС, а також потенціалом цих організацій для посилення своїх позицій і отримання односторонніх переваг у взаємодії з Києвом.
    Вони характеризуються прагненням Румунії досягти максимально позитивних для себе результатів у ході вирішення існуючих проблем у політичній, економічній та гуманітарній сферах двостороннього співробітництва.

    Одним із методів впливу на Україну та важливим інструментом створення потужного лобі у нашій країні Бухарест вважає надання/відновлення румунського громадянства громадянам України з числа етнічних румунів Чернівецької, Одеської та Закарпатської областей України всупереч офіційній позиції України.

    Початок цьому процесу було покладено у червні 2002 р., коли Уряд Румунії прийняв Постанову № 68, якою до Закону Румунії “Про громадянство Румунії” було внесено додатковий абзац, зокрема: “громадянство Румунії можуть набути колишні громадяни Румунії, які до 22 грудня 1989 року втратили громадянство з різних мотивів, а також ті громадяни, які були позбавлені громадянства не по своїй волі чи з інших причин, незалежних від них та їх нащадки”. При цьому зазначені категорії осіб можуть набути громадянства Румунії незалежно від того, проживають вони в Румунії чи за її межами”. Відповідно до цього положення Закону, громадяни України, особливо румунського походження набувають громадянство Румунії, але в той же час залишаються громадянами України”.

    Використання Румунією історичних питань у відносинах з Україною, зокрема щодо національно-територіальної приналежності Північної Буковини, Герци, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського районів Бессарабії, не лише заважає нормалізації міждержавних відносин, але й поглиблює непорозуміння. Надаючи румунські паспорти етнічним румунам України, Бухарест намагається інтегрувати ці території (культурно, економічно та політично) та створити плацдарм для подальшого поширення своїх інтересів. Другий паспорт отримали (за неофіційними, але підтвердженими даними компетентних служб) майже 50 тис. громадян України .

    За наданням румунського громадянства стоїть добре продумана політика. Нещодавно у Республіці Молдова вимушені були прийняти новий закон, який дозволив подвійне громадянство, бо виявилося, що у третини населення країни вже є румунські паспорти. Нагадаємо: у 90-х рр. переважна більшість населення Молдови на референдумі висловилася проти об’єднання цієї республіки з Румунією. На пострадянському просторі тоді багато говорили про поразку великорумунських сил як в самій Молдові, так і їхніх зарубіжних покровителів. Але ці сили з поразкою не змирилися. Не вдалося відродити “Велику Румунію” відразу після розпаду СРСР, пробують зробити це іншими методами зараз.

    Підтвердженням цього висновку можуть слугувати політичні події у Республіці Молдова під час останніх парламентських виборів у цій державі у квітні 2009 р. За оцінками іноземних експертів одним із факторів, що сприяв загостренню політичного протистояння між тодішньою владою в особі комуністичної партії стала іредентистська політика Бухареста на молдовському напрямі, яка спрямована на позбавлення Молдови національної та державної ідентичності. Форми і методи реалізації даної політики є незмінними впродовж останніх років та включають у себе розширення румунської присутності у Республіці Молдова у тому числі і шляхом масового надання румунського громадянства мешканцям цієї країни.

    Спікер парламенту, виконувач обов’язків президента Республіки Молдова Міхай Гімпу вже висунув відповідні ініціативи. Зокрема, Комісія зі зміни Конституції пропонує виключити назву державної мови Республіки Молдова (нині це молдавська мова) з Основного закону країни. Голова комісії Віктор Попа пояснив журналістам, що такої мови, як молдавська, не існує, “тому є два варіанти вирішення проблеми: або почати називати мову румунською, або зовсім вилучити поняття державної мови з тексту Конституції із закріпленням цього кроку органічним законом”. Інші пропозиції, які обговорювалися на засіданні комісії, стосувалися адміністративно-територіальної реформи. Зокрема, йшлося про відмову від поділу території на “село, район, місто” і повернення до “споконвічного, повітового поділу”, а також про надання громадянам виборчого права не з 18, а з 16 років. Дехто з фракції Партії комуністів РМ передбачає, що запропоновані Конституційні зміни обов’язково призведуть до об’єднання Молдавії з Румунією.

    Про те, що ситуація є досить серйозною, свідчить і позиція Венеціанської комісії, яка виступила проти внесення запропонованих змін до Конституції Молдови. Її голова Джанні Букіккіо радить з цим зачекати.

    Однак це лише та частка молдовсько-румунської інтеграції, яку видно “неозброєним” оком. Нині вже вводиться до навчального курсу шкіл і вузів “Історія Румунії”, де Молдова розглядається як Бессарабія і невід’ємна частина румунської території. Румунія збільшила з 4 до 5 тис. місць квоту для вступу громадян Молдови у свої вузи, 700 з них на безкоштовній основі. Віднедавна для них також введена полегшена процедура отримання румунського громадянства. У Молдові відкрилися два румунські телеканали – Jurnal TV і Publika TV.
    Таким чином, на сучасному етапі зусилля Бухареста з втягнення Кишинева в орбіту свого впливу, просування у регіонах компактного проживання етнічних румунів Республіки Молдова гасел на кшталт “дві держави – одна нація” та ідеї про “єдиний румунський історичний, мовний, культурний і духовний простір” демонструють успішність експансіоністських зусиль Румунії, що підтвердили результати візиту до Кишинева Президента Румунії Т. Бесеску 27-28 січня 2010 р.

    На нашу думку, можна припустити, що на сучасному етапі Бухарест на молдовському напрямі відпрацьовує сценарій, який у середньостроковій перспективі може бути застосований до України.

    Однак, якщо про такий розвиток подій говорити ще зарано, то доцільно зупинитися на нинішніх ризиках і загрозах реалізації деструктивної політики Румунії у сфері громадянства на українському напрямі для національної безпеки Української держави та вплив румунського фактору на формування криміногенної ситуації в ЄС.

    Так, спрощення Румунією процедури надання національного громадянства та можливість використання румунського паспорту для вільного пересування територією ЄС, слугує чинником, що підштовхує етнічних румунів нашої країни до набуття громадянства Румунії або свідомої відмови від громадянства України.

    Компетентні джерела стверджують, що значно важливішим для Бухареста є власне факт наявності румунського громадянства в жителів Північної Буковини – багаторічного каменя спотикання у двосторонніх відносинах. Мету політики, що проводиться нашим південно-західним сусідом у Чернівецькій області, експерти, які знайомі з тонкощами румунської дипломатії, пояснюють просто: “роздати” таку кількість паспортів, яка б дозволила прихильникам Великої Румунії заявити про перегляд статусу Північної Буковини. На нашу думку, можна припустити, що саме задля реалізації вищезазначеної мети румунська сторона, на відміну від Польщі, Словаччини та Угорщини, відмовляється підписати угоду по малому прикордонному руху між нашими державами, хоча ще у січні 2009 р. міністр закордонних справ Румунії Крістіан Дяконеску на спільній прес-конференції з міністром закордонних справ України Володимиром Огризком у Києві заявив, що “Ми знаходимося у фінальній стадії, і при першій нагоді підпишемо цю угоду”. Більше того, за словами К. Дяконеску, румунська сторона вже завершила переговори з Європейською Комісією щодо відповідності положень цієї угоди вимогам Європейського Союзу.

    Однак, як бачимо, за півтора року жодних зрушень у цьому напрямку не спостерігається. Цілком закономірно, що відсутність такої угоди між Україною та Румунією створює значні незручності для населення прикордонних громад Буковини, Закарпаття і тим самим, для спрощення режиму перетину кордону, стимулює громадян України до набуття румунського громадянства.

    У цьому контексті директор регіональної філії Національного інституту стратегічних досліджень в Ужгороді Світлана Мітряєва вважає, що подвійне громадянство становить загрозу для національної безпеки України і не відповідає її національним інтересам. “У даний час зовнішньополітичне напруження щодо стратегічного вибору країни і загострення внутрішньополітичної ситуації заважають державі ефективно реагувати на виклики і загрози, – зауважує С. Мітряєва, – а подвійне громадянство, – це саме те, що вимагає вжиття невідкладних заходів у сфері забезпечення національної безпеки на відповідних напрямах” . За її словами, окрім експертів мало хто звертає увагу на ці процеси, оскільки в державі нині є інші пріоритети. А тим часом відбувається безпрецедентна роздача російських паспортів у Криму, румунських – у Чернівецькій області, русинських – у Закарпатській.

    Водночас, сам механізм надання громадянства може використовуватися і використовується іноземними структурами для задіяння громадян України, які бажають отримати румунський паспорт, на шкоду національним інтересам України. До речі, прецеденти у цьому напрямі уже були, коли в березні 2009 року через “заохочення сепаратизму і пропаганди антиукраїнських ідей” з України були вислані військовий аташе з питань оборони посольства Румунії в Києві Філіп Раду, а також секретар румунського генконсульства у Чернівцях Юстініан Фокш.

    Разом з тим, активізація заходів керівництва Румунії щодо лібералізації національного громадянства та існуюча практика надання румунського громадянства мешканцям України та Молдови, створили умови для одержання громадянства Румунії злочинними елементами та членами організованих злочинних груп.

    Так, у прикордонних з Румунією регіонах України налагоджена мережа, яка складається з приватних структур (юридичні контори, туристичні фірми тощо) та окремих громадян України і Румунії, які займаються посередницькими послугами в питаннях отримання румунського громадянства. За рядом ознак їхніми послугами активно користуються і особи з кримінального світу, які отримують можливість де-факто стати громадянами держави-члена Європейського Союзу з подальшою можливістю вільного переміщення, мешкання і діяльності на території будь-якої з його країн та використати даний механізм для перенесення своєї злочинної діяльності на територію ЄС. За інформацією представників МВС України, зазначеною схемою активно користуються деякі члени українських організованих злочинних угруповань (ОЗУ), які використовують румунське громадянство з метою уникнення кримінальної відповідальності та безперешкодного проникнення до ЄС.

    Крім того, після вступу Румунії до ЄС у 2007 р. значно зросла міграція громадян Румунії, у першу чергу, ромської національності. Вказане сприяло погіршенню криміногенної ситуації в ряді країн ЄС таких як Чехія, Австрія, Німеччина, Італія, Португалія тощо. Наприклад, у Австрії кількість злочинів пов’язаних з крадіжками автомобілів громадянами Румунії зросла на 60-70 відсотків, а правоохоронні органи Чехії, з метою організації протидії дрібній злочинності громадян Румунії, у 2009 р. організували прибуття у Прагу румунських поліцейських та їх роботу у складі спільних оперативних груп. У 2009 р. Канада ввела візи для громадян Чехії, мотивуючи це погіршенням криміногенної ситуації внаслідок прибуття у країну великої кількості чехів. Однак, насправді до зростання злочинності були причетні громадяни Румунії, у першу чергу, ромської національності, які, у великій кількості, прибували на територію Канади літаками з чеських аеропортів.

    Проте, найбільшого розголосу набула ситуація в Італії. За офіційною інформацією більше третини злочинів у Італії здійснюють іноземці, які при цьому складають усього 3 % населення, а найбільше число правопорушень здійснюють румуни. Румунська злочинність в Італії набула таких масштабів, що туди довелося запросити міністра внутрішніх справ Румунії Крістіана Давіда! На спільній прес-конференції його італійський колега Роберто Мароні вкрай різко висловлювався на адресу румунських злочинців, водночас Крістіан Давід під час виступу запевнив, що не треба перебільшувати та обіцяв зробити усе можливе для врегулювання ситуації. Як наслідок, було утворену спільну румуно-італійську робочу групу для боротьби з румунською злочинністю.

    Варто зауважити, що Україна неодноразово зверталася до румунської сторони з пропозиціями щодо врегулювання порядку отримання румунського громадянства громадянами України та недопущення випадків отримання громадянства кримінальними елементами, однак всі українські ініціативи, на жаль, були проігноровані.

    Отже, можна побачити, що Румунія нехтує питаннями європейської безпеки на користь власних великодержавних амбіцій, надаючи за спрощеною схемою румунське громадянство етнічним румунам – мешканцям сусідніх держав з метою реалізації свого політичного впливу на ситуації в цих державах та як один із інструментів реалізації політики так званої “Великої Румунії”. Однак, у результаті такої недалекоглядної політики, у першу чергу, страждають, безпосередньо, Україна та інші держави Західної Європи.

    Ігор МЕЛЬНИЧУК, ЧНУ
    (Чернівці, Україна)

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору
    Похожие новости