Сен-Жерменський мирний договір став визначальним у долі підкарпатських русинів

У столиці мальовничого Закарпаття, в місті Ужгороді, 10 вересня 2009 року у приміщенні актового залу Обласної ради профспілок відбулася науково-практична міжнародна конференція, присвячена 90-літтю Сен-Жерменського договору.

Як відомо з історії, ця угода була підписана 10. 09. 1919 року п’ятдесят чотирма державами світу. Головуючим конференції, на якій було підписано вищезгаданий документ, був президент США Вільсон Томас Вудро. Саме тоді, у передмісті Парижа, містечку Сен-Жермен-ан-Ле зробили аналіз Першої світової війни. У той час, фактично, було засвідчено розпад Австро-Венгерської монархії, а прийнятим малим договором було надано русинам, які проживають на південь від Карпат, автономне управління (автономну республіку Підкарпатська Русь) у складі чехословацької Республіки з таким рівнем управляємості, яка б не загрожувала безпеці Чехословацької країни. Тобто, «де-юре», державність підкарпатських русинів була стверджена. Рішення Сен-Жерменського мирного договору дало також невід’ємне право для русинів Підкарпатської Русі на рівні з словаками Словаччини, 22 листопада 1938 року Конституційним Законом №328 було отримано конституційну можливість на подальше формування національної Підкарпатсько-русинської держави у складі Чехословацької республіки. Це, «де-факто», здійснилося.
На цьогорічній міжнародній конференції прийняли участь вчені із Чехії, Угорщини, Росії та України, а також керівництво Сойму, Народної Ради русинів Закарпатського краю, а також керівники русинських організацій. Вони поділилися думками про доленосне рішення мирного договору 1919 року, для подальшого вирішення долі Підкарпатського русинського народу. В процесі конференції було аргументовано і підтверджено резолюцією історичне значення Сен-Жерменського договору для підкарпато-русинського народу, з якою і ознайомлюємо наших читачів:

Резолюція міжнародної науково-практичної конференції
"90-ліття Сен-Жерменського договору 10.09.1919 р. і його значення
для формування русинської нації і русинської державності»
Ужгород. 10 вересня 2009 р.

Преамбула. Враховуючи:

** що у 20 столітті основна увага в демократичному суспільстві була націлена на дотримання прав людини, а на сучасному етапі, в 21 столітті, на рівні ООН, сталося зміщення акценту — від захисту права людини до захисту прав народу, що не виключає, однак, захист, власне прав і окремої людини;
** що будь-які розмови в Україні про права людини та європейський вибір нівелюються або мають спекулятивний характер, якщо при цьому ігно¬рується право цілого підкарпато-русинського народу, тобто право групи лю¬дей та цілої спільноти на реалізацію їх етнічної і громадянської ідентичності в певному соціально-політичному і національно-культурному середовищі;
** що ПА ОБСЄ визнала сталінізм нарівні з фашизмом, і Україна також засуди¬ла сталінізм і «радянську окупацію», та відновила порушені права і свободи українців, то русини також скористалися таким же правом на відновлення свого дорадянського статусу русинської державності, який, де-юре, настав з розпадом СРСР, та був підтверджений переконливими результатами референдуму 01.12.1991 р.;
** що, згідно з рішенням Декларації ООН від 2007 р. «Про права корінних народів», права людини і народу не знаходяться в протиріччі, а взаємно доповнюють один одного;
** що саме через це підкарпатські русини бачать сьогодні для себе й третю дорогу для досягнення своїх стратегічних національних цілей: не тільки ско¬ристатися правом людини і правами народу, але й правом народу відновити свою державність, порушену 15 березня 1939 р. через зговір А. Волошина з фашистами Берліна та в 1944-45 рр. через сталінізм і насильницькі дії НКВД.

Учасники конференції констатували:

1. що міжнародний Сен-Жерменський мирний договір від 10 вересня 1919 року став визначальним у долі, як малих народів Європи (австрійців, словаків, чехів, сербів, хорватів, словенців і др.), так і підкарпатських русинів, що проживають здавна на своїй «території (русинів) на південь від Карпат». І оскільки він (Сен-Жермен) визнав статус підкарпато-русинського народу, як суб'єкта міжнародного права, аж до утворення ним національноїдержавності в складі ЧСР, вийшовши зі складу Угорщини з статусом автономії, отриманої ще 21 грудня 1918 р.;

2.що рішення Сен-Жерменської мирної конференції від 10 вересня 1919 року стало для русинів тим поступальним кроком, що дозволив їм подальший парламентський рух в демократичній Європі в формуванні русинської нації і русинської державності; були вказані їх національні кордони (хоч й при значному скороченні русинської етнічної території з 13 русинських комітатів до 4-х: Мараморош, Берег, Угоча, Унг.); це було підтверджено через рік міжнародним Тріанонським договором 1920 р.;

3.що хоч складна ситуація в ЧСР з штучною «чехо-словацькою» нацією, в її боротьбі за титульну першість перед німцями і угорцями, не дозволили реалізувати відразу рішення Сен-Жерменської мирної конференції від 10.09.1919 р. відносно підкарпатських русинів, проте статус Підкарпатської Русі був конституційно зафіксований чітко в Конституції ЧСР від 1920 р.. При цьому діяв національний русинський уряд, русинські національні школи, русинські політичні партії та представники від русинів в Парламенті ЧСР.

4.що рішення Сен-Жерменського мирного договору від 10.09.1919 р. дало також невід'ємне право для русинів Підкарпатської Русі, нарівні із словаками Словаччини 22 листопада 1938 р. Конституційним Законом №328 отримати конституційну можливість на подальше формування національної підкарпато-русинської держави у складі ЧСР;

5.що, діючи з цим конституційним ім'ям Республіки «Підкарпатська Русь», та з правом формування національного парламенту Сойму Підкарпатських Русинів та правом на власне автономне громадянство, русинам відкрилася унікальна можливість створити свою суверенну національну державу;

6.що це конституційне ім'я національної Республіки «Підкарпатська Русь» було згадане, як законне, навіть в сталінському договорі «Про Закарпатську Україну» від 29 червня 1945 р., що привело правителів СРСР до вимушеного кроку: ліквідовуючи русинську державність республіку Підкарпатська Русь, ліквідовувати і ім'я носіїв цієї державності — їх національності «підкарпатські русини»;

7.що найбільше цим й пояснюється категорична відмова влади України за 18 років визнати національність «русини», оскільки, як цього бояться в Києві, це визнання автоматично приведе до повернення русинам визнання дорадянського статусу їх національної території, визнаної і вказаної Сен-Жерменським мирним договором 90 років тому. А згідно міжнародного
права, відновлений дорадянський статус республіки Підкарпатська Русь не може бути нижчий за вже досягнутий в дорадянський час;

8.що рішення Сен-Жерменської мирної конференції від 10 вересня 1919 р. давало право підкарпатським русинам ще до 1 грудня 1991 року, відразу піс¬ля розпаду СРСР (а пізніше, і ЧСР), запропонувати новоутвореній державі незалежній Україні залишитися Закарпаттю, історичній республіці «Підкарпатська Русь», в її складі, але з своїм дорадянським статусом автономії, що успішно й переконливо зафіксовано в результатах референдуму 1 грудня 1991 р.. Саме тоді 78% жителів «території русинів на південь від Карпат», а це в основному все місцеве русинське населення, проголосували за «спеціальну самоврядну територію і як суб'єкт в складі України, який не входить в інші адміністративно-територіальні утворення», тобто, практично, за відновлення дорадянського статусу автономії Підкарпатської Русі;

9.що необхідно звернути увагу міжнародної спільноти на відсутність в України акту ратифікації договору від 29 червня 1945 року про "Закарпатську Україну", що створило підстави для сумніву в легітимності управління Україною всі попередні 18 років, територією республіки Підкарпатська Русь;

10. що ґрунтуючись на факті вже реалізованого підкарпатськими русинами права народу на самовизначення, зафіксованого міжнародним Сен-Жерменським мирним договором 10.09.1919 р., та того факту, що 1 грудня 1991 року був проведений референдум, який виявив волю народу на своє політичне майбутнє, де 78% осіб, що взяли участь в голосуванні, переконливо висловилося за збереження дорадянського статусу Підкарпатської Русі у складі України. До сьогодні результати референдуму 1991 року, які після публікації їх в офіційній пресі, набрали чинності Закону, провокаційно не внесені владою в Конституцію України;

11. що навіть Конституційним Судом України № 6-рп/208 р. від 16 квітня 2008 р. вказано, що «рішення всеукраїнського референдуму... є остаточним і не потребує будь-якого затвердження, в тому числі й Верховною Радою», тобто волевиявлення народу на референдумі-плебісциті не потребує затвердження Верховною Радою чи іншими гілками влади, а стає Законом для виконання всім гілкам влади держави. Однак, українська влада пішло проти цього.

Рекомендації міжнародної науково-практичної конференції

1. Всім підкарпатським русинам історичної Республіки Підкарпатська Русь треба глибоко усвідомити, що вони мають право не тільки відновити свою національність «підкарпатські русини», але й, відновивши дорадянський статус своєї державності, сміло включитися в процес русинського національного відродження і подальшого законного державотворення.

2. Підкарпатським русинам історичної Республіки Підкарпатська Русь треба продовжити налагодження відносин з керівництвом народів, що борються за своє національне визнання і за легітимізацію своєї державності, зокрема, членством в ОНН, в ФЮЄН, в контактах з Міжпарламентською Асамблеєю "За демократію і права народів" та іншими європейськими і світовими право¬вими інституціями.

3. Підкарпатським русинам негайно підготувати матеріали для подання позову до Міжнародного суду по правам людини в Страсбург та в Гаагу, по фактам вчинених злочинів українською владою проти людяності:
а) 18 річною бездіяльністю влади, цілеспрямованим невизнання Уря¬дом України результатів референдуму 1 грудня 1991 року, що набрали чин¬ність з моменту їх опублікування в 1992 році, ставши Законом, та злочинного спротиву в реалізації цього волевиявлення народу, з відмовою внести через 5 років волю народу цілого регіону в текст Конституції держави в 1996 р.;
б) прийняття і реалізації на державному рівні урядового злочинного антирусинського "Плану заходів по вирішенню питання русинів-українців" від 1996 р.. Фактично, цей документ офіційно засвідчив злочинні наміри і дії української влади на всіх її рівнях по етноліквідації русинської нації. За відмову вивчення в державних школах русинської мови, географії та історії народу, за масову дискримінацію, зафіксовану і в ООН, за масові виклики рядових русинів в СБУ на багаточасові допити по сфальсифікованій справі №499, за судові репресії проти представників русинів, що, загалом, виявило явні ознаки етногеноциду русинів в центрі Європи.

4. Підкарпатським русинам треба активно розширяти співпрацю з русинськими діаспорами в США та Канаді, Чехії, Словаччині, Сербії, РФ та міжнародни¬ми русинськими організаціями з метою консолідації міжнародного русинсь¬кого руху та отримання міжнародної підтримки у визнанні відновленого дорадянського статусу Підкарпатської Русі —Закарпаття та визнання суверен¬ного носія статусу — підкарпаторусинського народу.

Учасники конференції:

**стверджують, що практика невизнання результатів референдуму від 1 грудня 1991 року — повна зневага до волевиявлення народу, категорична відмова визнати національність «підкарпатські русини», що існує на сьогодні в Україні, носить характер неоколоніальної дискримінації малих народів із загрозою переростання в етнічні чистки, типу недавніх балканських або «волинської різанини», коли українці вирізували десятки тисяч поляків, жінок, людей похилого віку і дітей. Це мало би бути невідкладно засуджено міжнародною спільнотою.

** не рахують доцільним вкотре за 18 років звертатися до Києва, але констатували, що політиці української влади, яка в Закарпатті — Підкарпатській Русі, свідомо руйнує відносини з корінним народом підкарпатських русинів, єдиним другом України, немає виправдання і може бути розцінена тільки як свідоме руйнування ними власної держави.

** навпроти, сприймають за доцільне звернути увагу міжнародної спільноти про катастрофічний стан справ з правами людини і народів в Україні, що робить цю державу суб'єктом нестабільності в Європі і в світі.

** звертаються до всіх русинських організацій згуртувати ряди в боротьбі за свої права і свободи перед лицем деструктивних націоналістичних і нацистських сил, злочинні дії яких відкрито підтримують українська влада і спецслужби.

** пропонують вислати вітальний і подячний лист уряду Франції від імені русинського народу за те, що 90 років тому саме в Сен-Жермені, в передмісті Парижа, участю тодішнього президента Франції Д. Клемансо, позитивно і демократично вирішилася доля підкарпато-русинського народу, та статусу його національної території.

** констатують той факт, що підкарпато-русинський народ й сьогодні, через 90 років після Сен-Жермена, живий, мирний, дієздатний, і звертається до всіх народів світу з проханням про його визнання та підтримку.

М. І. Бурак, голова оргкомітету та ЗНО

Микола Бурак: Назва "Закарпаття" нав’язана військовими штабістами Радянської армії