Що стане з НАТО при Трампі?

Обрання Дональда Трампа президентом США ставить під сумнів сформовану систему безпеки в Європі, основу якої становить Північноатлантичний блок (НАТО)

Лічильник Трампа

Дональд Трамп заходить у світову геополітику з протоптаної стежки бізнесмена і, відповідно, всі відносини у цій сфері розглядає через призму їх монетизації. Власне, в цьому і полягає один із базових пунктів протиріччя між атлантистами екс-адміністрації Обами та ізоляціоністами Трампа. Останній намагається підрахувати, скільки коштують демократичні цінності або почому свобода слова в окремо взятій європейській країні, а також за скільки можна вкластися в боротьбу зі світовим тероризмом.

Саме такого характеру питання Трамп зараз ставить перед євробюрократами - скільки ви готові платити за те, щоб американські війська захищали східні рубежі ЄС? НАТО для Трампа - це передусім дорогий бізнес-проект, а вже потім інструмент тиску на світових політичних опонентів (і в першу чергу на Росію). Виходячи з такої бізнес-логіки, нова адміністрація Дональда Трампа актуалізує питання "персональної фінансової відповідальності" країн-учасниць НАТО. Згідно з домовленостями, кожна країна блоку повинна щорічно виділяти не менше 2% ВВП на військові потреби, але практично всі європейські країни, за винятком Британії, на "оборонку" витрачають менше. Так, головний донор Євросоюзу Німеччина в поточному році виділила лише 1,2% свого ВВП.

Однак у відносинах європейських країн НАТО і США є своя специфіка, яка склалася за десятиліття і яку Трамп зараз намагається не враховувати. США, справді, мають найбільші витрати в НАТО, проте у відповідь Вашингтон отримує такі преференції:

1. Відсутність геополітичної суб'єктності Євросоюзу і делегування цієї функції на світовій арені США. Всі авантюри Вашингтона - від вторгнення в Ірак і Афганістан до визнання незалежності Косово - Європа часто неохоче, але практично одноголосно підтримувала. Це ж чітко проявилося і під час санкційної війни з Росією - саме ЄС зазнав найбільших економічних збитків на відміну від США, але європейські країни проявляють повну солідарність з усіма рішеннями Вашингтона.

2. На відміну від європейських виробників, американський ВПК має замкнутий цикл виробництва, а Вашингтон легко продавлює всі новинки своєї оборонки на багатий європейський ринок. Американці контролюють третину світового ринку озброєнь, блокуючи будь-яку кооперацію європейських партнерів зі своїми конкурентами (з тією ж Росією). В результаті американський ВПК є базовим локомотивом всієї економіки США, інтегруючи із собою тисячі суміжних цивільних наукомістких секторів від авіа- і роботобудування до університетських наукових центрів.

3. Безальтернативне світове геополітичне лідерство, яке будується, по-перше, на військовій могутності США і тільки по-друге - на всьому іншому. А це, безумовно, вимагає тих колосальних витрат - близько 550-650 млрд дол. у рік, - які США виділяють на "оборонку".

Дональд Трамп тепер пропонує переглянути усталені правила взаємостосунків і вибити з ЄС принципово інші суми "оплати за американські послуги". При цьому логіка Трампа будується приблизно на такому постулаті - ВВП Євросоюзу майже дорівнює ВВП США, тому і платити за членство в НАТО ми всі повинні порівну. І звичайно ж, не враховуються ті преференції, які Вашингтон вже має у сформованій геополітичної конфігурації.

Кошмар Європи

Євросоюз і до перемоги Трампа увійшов у системну кризу, що характеризується фінансовими хитаннями (Греція, Італія, Іспанія), міграційним напливом, виходом з ЄС Британії, а також "українським питанням". Останнє актуалізувало проблему недоторканності кордонів Східної Європи, а найголовніше - поставило під сумнів ефективність існуючої системи колективної безпеки.

Принаймні, у західних аналітиків немає єдиної думки - чи будуть США по-справжньому воювати з Росією, якщо та вторгнеться в країни Балтії, які є членами НАТО. Українські події показали, що Вашингтон спробував максимально дистанціюватися від розв'язання цієї кризи у військовому плані. У підсумку це призвело до репутаційних втрат США і особисто адміністрації Барака Обами.

Також нерішуче Вашингтон діяв і на сирійському театрі. Оголосивши Асада "поза законом", а також почавши озброєння його опонентів, адміністрація Обами так і не зважилася над Сирією ввести безполітну зону, як це свого часу було зроблено в Іраку та Лівії. В результаті ініціативу в сирійському конфлікті перехопила Росія, зумівши не тільки утримати режим Асада, який було майже повалено, але й зробити його фактором міжнародних переговорів. В результаті США і НАТО знову зазнали репутаційних втрат.

Після всіх цих казусів Трамп і зовсім пропонує європейцям майже вдвічі збільшити витрати на колективну оборону, не обіцяючи при цьому Брюсселю нічого більше того, що він мав раніше. По суті Вашингтон пропонує Євросоюзу "підвищення тарифів" і одночасно спекулює на можливому поліпшенні відносин з Москвою. В результаті це призводить до того, чого Росія і домагається останніми роками, - фрагментації Європи, руйнування централізованих наддержавних інституцій і поступового витіснення НАТО з континенту.

В результаті у Брюсселя залишається три сценарії розвитку ситуації.

Сценарій перший - погодитися з ультимативною "пропозицією" Трампа і підвищити витрати на колективну безпеку. Але в середньостроковій перспективі, пов'язаній з внутрішніми проблемами ЄС, це призведе тільки до посилення позицій євроскептиків, правому зсуві в ряді країн Євросоюзу, і під питання вже буде поставлене саме існування об'єднаної Європи.

Сценарій другий - створення колективних сил безпеки силами самого Євросоюзу. Однак на практиці це досить утопічна модель. Максимум, що можна зробити порівняно найближчим часом, - це створити об'єднану штабну структуру, не більше того. Всі інші конкретні кроки призведуть до справжньої мілітаризації Німеччини і набуття нею геополітичної суб'єктності, а це вже лякає практично всіх - і в Парижі, і в Лондоні, і у Вашингтоні. Та й Євросоюз, який створювався спочатку як проект з англосаксонським атлантичним домінуванням, отримає в такому випадку зовсім інший базисний фундамент.

Сценарій третій - руйнування колективної безпеки в Європі і створення регіональних військово-політичних союзів. Цей сценарій є найкращим для Москви, яка в такому випадку збільшить свою експансію на пострадянському просторі. Планета при такому розвитку подій увійде в період потужної турбулентності, регіональних конфліктів і демонтажу існуючої системи міжнародних відносин. Остання доповідь директора Федеральної розвідки Німеччини Ханса-Георга Маасса федеральним зборам якраз свідчить про те, що Москва активно проштовхує реалізацію цього сценарію. "Росіяни спеціально вбивають клин між ЄС і США як систематичними атаками хакерів, так і формуванням відповідної громадської думки всередині європейських країн", - заявив Маасс.

Очевидно, що система міжнародних відносин різко трансформується, "приїдаються" старі ціннісні орієнтири і формуються нові, які не завжди сприймаються опонуючими соціальними групами. І ті країни, які зуміють максимально швидко адаптуватися до мінливого світу, з найменшими втратами вийдуть зі світового конфлікту, що зароджується.