Сьогодні знайомство з Чорноволом-молодшим журналіст за честь не вважає!

Головний редактор «Вголосу» – Тарасові Чорноволу: «Мені по-людськи вас шкода»

Тут один чолов'яга із відомим та поважним прізвищем (яке дісталось йому у спадок) упав в істерику після того, як Інформаційне агентство «Вголос» опублікувало його коментар на одному з телеканалів про те, що «абсолютна більшість українців», мовляв, об'їдається на Сейшелах чорною ікрою та іншими «ультрадорогими продуктами».

Так, ви вгадали: це Тарас Чорновіл. Той самий, котрий називає себе політологом, з'являється на екранах не рідше за Рабіновича, Гордона та Бацман, і котрого більшість українських глядачів нині ідентифікують не інакше, як «кобзаря реформаторської влади». Образившись на цитування власних слів, на своїй сторінці у ФБ він присвятив нашому виданню цілу статтю, назвавши його «анонімним», «ватним» і навіть «кремлівською консервою». Ну, і при цьому, звісно ж, скористався шансом проспівати кілька заїжджених од Порошенкові та Луценкові, які, мовляв, хоч і відпочивають на Мальдівах та Сейшелах, але при цьому фінансово допомагають Українському війську. Самі вони настільки скромні, що про ці свої добрі вчинки, як справжні християни, воліють мовчати, а світ про них довідується винятково з уст їхніх прес-секретарок та помічників, які не тримають язик за зубами. Так принаймні глаголить пан політолог.

Звісно, я міг би зараз посперечатися з колишнім керівником виборчого штабу Віктора Януковича і депутатом-регіоналом, а сьогодні рядовим у чисельній Army of Lovers нинішньої влади Тарасом Чорноволом, – щодо кожного його кидка на вентилятор звичної йому субстанції. Наприклад, міг би йому докладно розповісти, що «анонімне» ІА «Вголос» вже шістнадцятий рік на українському медіаринку й посідає далеко не останнє місце у рейтингу вітчизняних інтернет-ЗМІ. Пояснити, що намагання творити паралельний світ «процвітаючої України» у мізках зубожілих українців такими політологами, як Чорновіл – утопія, в яку вже ніхто не повірить, і моральний злочин, за який їм доведеться розплачуватися власним ім'ям. Втім, декому з них і втрачати вже нічого…

Але я цього не робитиму. Бо мені трохи бридко і просто лінь товкти у ступі очевидні речі. Річ у тім, пане Тарасе, що як журналіст я мав за велику честь бути особисто знайомим з вашим батьком – геніальним державником, харизматичним, незламним і пасіонарним лідером. Був знайомий, якщо пригадуєте, і особисто з вами. Але за честь це нині не вважаю. І ви, вочевидь, добре розумієте причину. Мені по-людськи вас просто шкода. І крапка.

Юрій Грицик, головний редактор ІА «Вголос»