Спасибі, друже, що так мужньо й безстрашно боронив Україну!

Берегівчани, як і вся громадськість Закарпаття, також глибоко сумують із приводу трагічної загибелі на східній війні з сепаратистами, командира розвідувального батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади Віталія Андрійовича Постолакі

Невимовно трудно пишуться ці скорботні рядки про істинного патріота Срібної землі, активіста «Просвіти», депутата обласної ради, колишнього начальника управління внутрішньої політики ОДА, крайового громадського діяча Віталія Постолакі… Ужгородець загинув на війні, захищаючи рідну землю, українську незалежність, суверенітет, даруючи мир, волю і спокій усім нам. До свого п‘ятдесятиріччя сміливий герой війни не дожив усього дев‘ять днів – ця гарна дата для нашого славного земляка мала настати 20 лютого ц. р. Але не судилося – ворожий снаряд «двічі вцілив» у безстрашного патріота. Спочатку у живого, а відтак, через кілька днів, у мертвого, коли тіло разом із іншими вояками, які полягли на полі бою, під обстрілом вивозили з-під Дебальцева. Сумно та гірко про це писати, але що вдієш – такі бойові реалії та миттєвості на передовій. Мінометні кулі чи осколки від «градів» некеровані – не обирають, куди, в яку ціль летіти...

Віталій Постолакі на східну війну пішов добровольцем, чим засвідчив свій патріотизм, силу і дух нації, палку любов до незалежної та вільної України. Закарпатець несказанно мріяв вигнати знавіснілого ворога з нашої землі, про це щиро зізнався під час січневої відпустки. Але ніхто не міг передбачити, що приїзд військовослужбовця до рідного міста стане останнім – життя мужнього воїна вгасло, як свічка на вогні. Ставши у армійський стрій у званні майора, на Донбасі він виявився безстрашним і хоробрим командиром. Офіцер, який народився в Ужгороді та закінчив німецьке відділення факультету романо-германської філології УжДУ, очолював розвідувальний батальйон 128-ї гірсько-піхотної бригади, що дислокована в Мукачеві. Така посада вимагала від патріота-армійця не тільки рішучості, неабияких знань, військових навиків, здібностей, але й відповідальності та мужності.

Пишаюся, що В. Постолакі, якого добре знали не тільки закарпатці, але й численні берегівчани, який був моїм приятелем, залишив гідний слід на цій землі. Пам‘ять про нього, про його подвиг житиме у серцях краян, усіх, хто його знав, хто з ним учився, працював, товаришував, воював у АТО. Ми хоча й недовго, але у мирну добу також разом займалися громадською роботою у БЮТі, відтак у ВО «Батьківщина». А згодом підтримували чисто людські стосунки. Телефонував, коли йшов на фронт, спілкувалися, коли вже ніс службу на сході. Звісно, бесіди були лаконічними, бо час – військовий, але доброзичливими й теплими. Я, як й інші берегівчани, всі краяни пам‘ятатиму його щирість і безпосередність, він завжди прагнув допомогти, виручити, ніколи не відказував у діловій підтримці. Аніскільки не сумніваюся, що таким силовик був і на фронті!

Разом із колегами, друзями щиро співчуваємо засмученій родині, яка втратила сина, чоловіка, батька, зятя. Скорботно схиляє сумно зажурені голови за своїм безстрашним патріотом усе Закарпаття. У ці дні в печалі, журні й смутні однополчани, всі, із ким відважний офіцер у складі 128-ої гірсько-піхотної бригади захищав рідну землю і окропив її власною кров‘ю. Звісно, на душі украй прикро, що так довго не можуть доправити тіло покійного до рідного Ужгорода – зробити цього не дають оскаженілі бойовики (до речі, для них це – великий гріх). А таких, як герой В. Постолакі, на війні полягло немало. Вічна їм пам‘ять! Однак сподіваємося, що Срібна земля по-людськи поховає-проведе в останню земну дорогу свого військового лицаря й тямитиме його навіки – чудову роботу в мирні дні й величні подвиги на війні.

Твоя справа, друже, не вмре, не поляже! Спасибі, що так мужньо боронив на війні землю вільної України й загинув, як істинний її син, як справжній герой!

ВАСИЛЬ БУРИШИН, від імені громадських активістів усієї Берегівщини, керівник р/о ВО "Батьківщина".