Становий хребет будь-якого сучасного суспільства складають люди найманої праці - пролетарі!

"Соціальні зрушення в сучасному суспільстві та перспективи соціалізму" - на цю актуальну тему ми порозмовляли з доктором філософії, нашим земляком Іваном Миговичем.

— Соціалізм перспективний, — сказав він. — Адже становий хребет будь-якого сучасного суспільства складають люди найманої праці (пролетарі), котрі виробляють, захищають і примножують все необхідне для життя і розвитку людства, і при цьому не грабують, не гноблять інших. Пролетарі не присвоюють в приватному порядку побічний продукт, створюваний у суспільстві, живуть лише за рахунок своєї праці, а не наживи через прибуток. Іншими словами, вони є творцями цінностей і послуг, не експлуатують інших.
— Сучасне життя породжує, напевно, і нові явища в середовищі пролетаріату? Він уже не такий, як при Марксові?
— Так, маєте рацію. Крім кількісних змін у соціальній структурі, повсюдно проходять глибокі якісні зрушення. Ні науково-технічна революція, ні перехід провідних галузей виробництва під контроль транснаціональних корпорацій і монополій не ведуть до ліквідації дрібної буржуазії. Вона успішно діє в дрібнотоварному, кустарному виробництві держав «третього світу» і реставрованого капіталізму, в торгівлі, сфері обслуговування. В останній, наприклад, працює більшість зайнятого населення США і ряду інших західних держав. В деяких із них проходить в останні десятиліття деіндустріалізація, що супроводжується формуванням «нового» пролетаріату. Висока продуктивність на підприємствах, що відтворюються, досягається як шляхом поліпшення технології, так і посиленням експлуатації зайнятих. За даними бельгійського дослідника Петера Мергенса, сьогодні 300 найбільших транснаціональних компаній (ТНК) використовують менше одного відсотка робочої сили. Тому люди бояться втратити роботу, йдуть на компроміси, щоб на позбавитися заробітку. Через те різко знижується в капіталістичних країнах соціальний захист трудящих. По робітничому класу б’є також введення мережі невеликих компаній, тимчасових офісів, інших хитрощів буржуазії.
— Це, звісно, конкретно впливає на розвиток людства в цілому?
— Вирішальний вплив на сучасний економічний і соціальний розвиток людства робить комплексна механізація виробництва, впровадження роботів, створення прогнозованої Марксом «автоматичної фабрики». В середині ХХ століття швидке і масштабне збільшення об’ємів і питомої ваги розумової праці — дослідницької, конструкторської, управлінської тощо — обумовили винахід, швидке вдосконалення і розширення використання машин іншого роду, що обробляли розмаїту інформацію, комп’ютерів, що поєднувалися мережею. А це означає по суті народження більш високого технологічного устрою виробництва, основаного на використанні «інформаційних машин», занятих переробкою і доставкою інформації (знань, відомостей), машин, що допомагають людині у вирішенні різноманітних творчих завдань, а також таких, що управляють на виробництві величезними комплексами автоматичного устаткування. Це і позитивно, але й не затушовує проблем, деколи й посилює їх новітнє звучання. В нинішній системі, що рухається прагненням до отримання максимального прибутку, що регулюється стихійними механізмами ринку, це все веде до все більш могутніх і руйнівних періодичних криз перевиробництва, соціальних проблем. Створювані нині виробничі можливості все частіше і все з більшою «амплітудою» виходять за рамки обмеженого платоспроможного попиту мас населення, що і находить вираження в посиленні економічних криз, які спостерігаються.
— То капіталізм усе-таки є більше розвитком чи гальмом цивілізації?
— Існуючий капіталістичний спосіб виробництва обмежує сферу застосування сучасної техніки і сильно затримує цим економічний ріст, соціальне благополуччя. Промисловість переміщається в країни «третього світу», де впровадження дорогої високопродуктивної автоматичної техніки сприяє дешевизна робочої сили. І там замість безлюдних заводів-автоматів і роботозованих комплексів, як і раніше переважають архаїчні підприємства з широким використанням примітивної ручної праці. Так, новий технологічний устрій народжується, але виходить на світ у муках і не може утвердитися на більшій частині планети. Не рятує навіть інтернет — цей найновіший засіб доступу людей до знань, накопичених людством. Приватна власність на виробничу інформацію і комерційна таємниця роблять такий доступ на практиці неможливим. Інтернет відповідно не може сьогодні розкрити свої потенційні безмежні можливості високої якості особливого засобу виробництва, свого роду колективного розуму людства, що розширює творчі можливості кожного робітника, зворотною стороною чого є гіпертрофований розвиток розважальної функції мережі. Тому найжахливіше в нашу епоху, коли чільною стає розумова праця, коли нібито формується «економіка знань», далеко не відбувається, як того вимагає новий характер виробництва, всебічний і гармонійний розвиток особистості. Навпаки, зберігається і закріплюється професійна однобокість і обмеженість: величезні маси народу піддаються примітивізації, перетворюються частіше всього — не без участі того ж інтернету — наполовину в тварин, котрі живуть лише інстинктами. Це спостерігається повсюди і в бідних країнах з їх бідністю і нікчемною сферою освіти: і на пострадянському просторі, що деградує від проведених реформ, і в країнах «золотого мільярда», морально розпущених своїм же паразитизмом. Але ж саме людина взагалі, а в нашу епоху особливо — головна виробнича сила суспільства! І без розвитку цього потенціалу подальший розвиток людства і вирішення його проблем неможливі.
— Невже попередні часи соціалізму були в усьому позитивні на відміну від клятого капіталізму?
— Гріх буде на мені, якщо буду стверджувати це. На сучасній розрізненості і недостатній активності трудящих відображається успадкована від соціалізму патерналістська психологія, надмірна довірливість до властей, страх утратити роботу, незнання своїх прав, елементарних основ економіки і політики, відсутність досвіду класової боротьби. Взяти, наприклад, найбільш суттєве на сьогодні питання про зарплату. Вона є грошовою формою вартості (ціною) робочої сили. Відомий механізм її визначення (як грошовий вираз вартості товарів і послуг, необхідних для нормального життя працівника і його сім’ї в рамках певного періоду часу). В Україні за період впровадження ринкової економіки склався величезний розрив між ціною робочої сили і рівнем зарплати. Середня погодинна послуга праці в нашій країні в 2015 році складала 1,3 євро. Це найнижчий показник серед усіх європейських держав. Середня ж вартість робочої сили в ЄС перевищує 25 євро на годину. Тим не менше наші люди терплять експлуатацію такого ступеня, приниження і жахливу несправедливість. Даються взнаки і національні стереотипи типу «моя хата скраю», «лиш би ще гірше не стало», «якось переживемо». Тому нам вкрай необхідний економічний всеобуч, політичний лікнеп, класова самоідентифікація, психологічна спрямованість і громадянська активність у пролетарів фізичної та розумової праці, єднання всіх трудящих у соціальній боротьбі.
— Яку з головних тенденцій сучасного капіталізму ви назвали б найбільш негативною?
— Повсюдний ріст безробіття з 1990-х років. Він пояснюється сумарним впливом трьох факторів — черговим циклічним спадом ділової активності, структурною перебудовою економіки, розвитком автоматизації. Наступне оживлення в економіці тимчасово пригальмувало цей процес на рівні приблизно 10% робочої сили. Тим не менше ця проблема залишається однією з найбільш гострих в капіталістичному світі. Вона поглиблюється тим, що значна частина безробітних — це люди середнього віку і молодь, яка не має можливості, а деколи і бажання привести рівень своєї кваліфікації у відповідність до вимог епохи НТР. Їх долею стає існування на соціальну допомогу, випадкові заробітки, поступова соціальна деградація та люмпенізація. Рішення менеджерів високого рангу про згортання виробництва, скорочення зайнятості подаються — і нерідко сприймаються — як суто виробнича необхідність. В такій якості вони зображуються і засобами масової інформації. Виступи трудящих проти звільнень, капіталістичних методів модернізації характеризуються як акції неолудитів, котрі протестують супроти науково-технічного прогресу. Підсумком такої політики правлячих кіл імперіалістичних держав стає поляризація в середовищі найманих робітників. При цьому розрив у становищі окремих прошарків зараз вищий, ніж між «робітничою аристократією» і основною масою пролетарів кінця минулого віку. Тоді непривілейовані прошарки трудящих отримували заробітну плату в розмірі 69% від середнього по країні рівня, зараз же — 65% і менше. Раніше «робітнича аристократія» представляла собою невеликий прошарок робітничого класу. Нині, в умовах НТР, в найбільш вигідних умовах опиняється більша частина «білих комірців», робітники військово-промислової сфери. Суспільство стає все більш витратним. Сьогодні один відсоток населення Землі (капіталісти) володіють власністю, рівною власності всіх інших землян, а 85% населення — наймані працівники.
— Яка ж альтернатива цим жахам? Де порятунок світу?
— Суттєве значення для успіху лівих у суттєвих соціалістичних перемінах, успіхів інших демократичних сил має подолання роздорів, координація і підвищення рівня класової боротьби, самовідданість, підтримка передових соціальних шарів і груп. І комуністи, і соціалісти, і незалежні профспілки виступають за налагодження взаємодії з робітничим рухом країн периферії капіталістичного світу, нових індустріальних держав. Без такої взаємодії практично неможливо забезпечити інтереси трудящих розвинутих країн Заходу, зайнятих на виробництві ТНК, що мають філіали в країнах, які розвиваються, а також найти шляхи демократичного вирішення існуючих соціальних проблем, які буржуазією використовуються для внесення розколу в робітничий рух за расовим, територіальним, конфесійним, етнічним факторами, його розрізнення, ослаблення і нейтралізації. Соціалістичні устремління трудящих неминуче і повсюдно стають реальністю. В наші дні головні зусилля робітничого класу спрямовані на відродження профспілок і організацію спротиву наступу капіталу на рівень життя і демократичні права трудящих. А в Україні, думаю, для реалізації животворчих соціально-економічних завдань належить мирним шляхом відсторонити від влади компрадорсько-олігархічну буржуазію, встановити уряд народної довіри і повсюдну владу трудящих, широких патріотичних сил при провідній ролі робітничого класу. Іншими словами, доведеться пройти етап загальнодемократичного некапіталістичного розвитку, в результаті якого виникне нова народногосподарська структура з ведучим усуспільненим сектором економіки. Цей сектор буде поступово набувати соціалістичного характеру, а з ним утвердяться нові соціальні відносини, устрій життя.
Розмовляв Василь ТАНАСІЙЧУК