Суспільні новації ХХІ століття у світлі державних ювілеїв: реальні реформи чи гуманний геноцид?

Держсекретар Ватикану кардинал П'єтро Паролін днями назвав українців народом-мучеником, який заслуговує на повагу.

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Глянеш на ювілейні дати, так і хочеться ридати…
Тепер у нас – чимало ювілеїв державного значення. І, на жаль, не тільки святкових. Виповнилося 75 років з початку війни між двома тогочасними монстрами – фашистською Німеччиною та комуністичним Радянським Союзом. І хоча на той час у Європі майже уже два роки точилися військові дії, саме зіткнення двох грандів спричинило винищення десятків мільйонів людей. Світова спільнота із жахом згадує події тих днів…
Важливі ювілеї у житті нашої країни відзначатимуться цьогорічного літа. 28 червня – 20-а річниця Конституції України. А майже за два місяці виповнюється 25 років з проголошення Незалежності. Мало це чи багато для становлення і розвитку держави? Все ж таки – чверть століття. Звичайно, це важливі епохальні дати. Про успіхи, справжні і вигадані, за цей період розкажуть численні придворні аналітики. Однак, все відчутніше вимальовуються прогалини державотворення. Як не прикро констатувати, однак від цього дітися нікуди: численність населення України зменшилася приблизно на 10 мільйонів людей. На жаль, нас не оминуло таке лихо як війна, втрата територій та людські жертви. Хоча й без цього ми були «в мінусі» у порівнянні з 1991 роком десь на 5 мільйонів чоловік. Всебічні причини цього з’ясовуватимуться ще довго, хоча й так зрозуміло, що однією з умов катастрофічного зменшення численності наших співвітчизників була недолуга як для держави, і часто дуже ефективна для особистого збагачення, економічна політика очільників нашої країни та приближених до них осіб. Внаслідок чого склалася парадоксальна ситуація: верхи та їх оточення нажили неймовірні статки, населення масово зубожіло. Зважаючи на незрівняні з доходами переважної частини людей ціни на продукти та комунальні послуги, значна частина наших людей (якби не подобалося таке трактування нашим можновладцям) опинилася на межі виживання. Тож немає нічого дивного, коли до наступного ювілею державного значення кількість українців навіть без війни зменшиться ще на кілька мільйонів. Якщо це називають перекрученням фактів, тоді нехай хтось з людей вищого владного ешелону дохідливо втокмачить як на нашу пенсію чи зарплату (не плутати з власними мільйонними доходами) зможе оплатити комунальні послуги і придбати таку-сяку їжу. Оскільки споживаються неякісні, іноді навіть непридатні продукти, люди масово хворіють. Ліки більшості не по кишені. А тут ще наші благодійники з Міжнародного валютного фонду вимагають значно підвищити НДС на лікарські засоби. Мотивується це збалансуванням державного бюджету, хоч видається коригуванням кількості населення у бік зменшення. Можливо, наші можновладці не відають, які запаморочливі цифри на аптечних цінниках…
На Заході нами зазвичай не надто цікавляться і взагалі не вірять, що таке можливо: мізерні доходи населення і незмірні витрати на найнеобхідніше. Це іноді варто назвати необхідним і давно назрілим реформуванням, хоча видається можна охрестити і гуманним геноцидом. Зменшенням кількості співвітчизників (хтось помре, менше народиться, інші виїдуть) без концтаборів чи штучно організованого голодомору – на прилавках ніби все є, та придбати майже неможливо.
МВФ повис каменем на шиї української спільноти, все більше затягує у вир позик і подачок, які часто розкрадаються правлячою верхівкою (елітою їх назвати язик не повернеться). А-у, хто бачить вихід з цього круговороту – відізвіться!
Характеризувати діяльність наших верхів у позитивному плані ніяк не виходить, а негативу вже вилито занадто. Хоча й мовчати, навіть напередодні державних ювілеїв важко. Наприклад, одним з яскравих «досягнень» владної верхівки є організація діяльності ДФС. У цій царині склалася пародійна ситуація. Відомо, що історія має здатність повторюватися, причому вдруге – у вигляді фарсу. Так і в цьому випадку. У квітні минулого року цю важливу, без перебільшення стратегічну структуру очолив не надто відомий на той час широкому загалу Роман Насіров. Ніби й конкурс якийсь проходив на важливу посаду. Тодішній прем’єр дав новоспеченому керівнику три місяці для наведення ладу, насамперед, на митницях. А ще в липні минулого року відбулася нарада у Львові за участі Президента, де для наведення ладу на кордонах і пунктах пропуску відводилося два тижні. І що? Та нічого не покращилося, гроші на митницях проходять мимо державного бюджету як пісок через решето. І ось цього річ у квітні крісло прем’єр-міністра України посів Володимир Гройсман. Уже невдовзі він відвів керівникові ДФС… три місяці для наведення ладу на митницях. Здається, ми це вже десь чули. Хіба не зрозуміло, що такі як Насіров не піддаються жодному реформуванню (напевне, як і ця влада в цілому). Хоча цього разу до процесу підійшли більш творчо, щоб виглядало ефектно (але навряд чи ефективно). Для видимості бурхливої діяльності боротьби з контрабандою, за словами прем’єра, створено бригади «чорної сотні». Це зібрали з різних відомств усіляку челядь (не виключено, що чимало з них і самі неодноразово були причетними до контрабанди) і направили на рубежі держави. Матимуть можливість серед іншого поділитися досвідом, як оминати закон. Про успіхи їхньої діяльності поки що не чути і навряд чи щось реальне нас очікує. Щоб не виглядати огульним критиком, вирішення проблеми бачиться таким. Ще два роки тому варто було почати реальні поетапні процеси змін на митницях. А саме, розпочати підготовку нових кадрів із спеціалістів економічного і юридичного спрямування, яких тепер вистачає, і за два роки замінити 75-80% працівників митниць. Звиклі до хабарництва і поборів, вони ніколи не працюватимуть на державу, а тільки на власну кишеню та наповнюватимуть засіки своїх покровителів. Хоча такі процеси без зміни керівника відомства неможливі. І тоді прем’єру не треба буде марно очікувати позитивних змін та розповідати байки про якісь об’єднання на кшталт «білого братства», «диких летючих свиней» чи «вимираючих полярних ведмедів». Добре що ще пересувними крематоріями не лякають корупціонерів… Здається, наші перші приходять на високі посади після естрадно-циркового. Однак, коли це стосується наповнення власних засіків, уподібнюються вже до випускників розвід шкіл: все хитромудро зроблено, щоб і комар носа не підточив. Поки що видається, що Насіров любимий синочок наших верхів, а саме суспільство як чужий пасинок. Хоча, якщо проаналізувати реалії, то головний «дефеесівець» у дечому схожий на самого президента: в одного незрозумілі офшори, в іншого завалявся якийсь будиночок у Лондоні…
Про офшори – окрема тема. Диву даєшся до чого можуть дійти люди. Особливо ті, хто звик годуватися об’їдками зі столу перших осіб. Послухаєш окремих лизоблюдів, приближених до президента, у голові все це не вкладається. Той через свої офшорні справи видається ледь не благодійником української спільноти. Якщо б не офшори, не відаємо як і жили б нині. Добре, що ще не додумалися висувати у претенденти на державні нагороди за причетність до офшорів. А що – у нас все можливо…
Звичайно, війна, яка триває тепер на Сході України ще довго кровоточитиме болючими ранами у душах українців. Хоча і тут тільки з плином років з’ясується роль т.зв. еліти у розв’язанні цього протистояння. Адже ненаситна злодійкуватість наших верхів була однією з умов виникнення конфлікту. І тут вина не тільки Януковича та його кліки, але й багатьох інших, хто нині виступають великими борцями за правду, хоча як грабували, так і тепер, незважаючи на війну, не перестають дерибанити державу…
Протидія корупції, хабарництву і казнокрадству ніби й здійснюється, та обсяги цього лиха, здається, тільки зростають. От, наприклад, до ювілеїв керівництво держави вирішило підкинути східним регіонам грошенят – близько 3 мільярді гривень. Можна туди прямувати і 10 відсотків чи навіть чверть бюджету, та тут інша біда – якусь дещицю обов’язково вкрадуть. Без цього у нас неможливо, це всім відомо, навіть люди від влади цього не заперечують. Можна дискутувати хіба про частку вкраденого. Вимальовується на те, що надійно протидіяти цьому злу можна тільки одним способом. Колись Порошенко погрожував незаконним копачам бурштину, що особисто зненацька завітає проконтролювати ситуацію на Волині чи Рівненщині. Так ось є пропозиція президентові власноруч проконтролювати використання бюджетних коштів для відбудови інфраструктури на Луганщині чи Донеччині. Облаштувати засідку десь на горбі в заростях, неподалік ремонту під’їзних шляхів, які ведуть до соціальних об’єктів, що теж в ремонті. Взяти із собою ще прем’єра, Голову Верховної Ради, Генерального прокурора, міністра внутрішніх справ, секретаря РНБО та інших поважних осіб.
– Зайняти позиції, пересуватися тільки по-пластунськи, задля надійнішої конспірації Гройсману дислокацію не міняти за жодних умов…
І це не смішно, адже немає на кого покластися, у країні все просякнуто корупцією і поборами, особливо в контролюючих органах. Доведеться верхам хіба що звалити цю нелегку і відповідальну ношу на себе. Порушників затримувати на гарячому, піддавати кримінальній відповідальності та народному осуду з широким висвітленням у ЗМІ. Оце й буде реальний результат від влади до ювілейних державних дат…


Універсальний боєць або неабиякий казкар


Звичайно, важко обійти стороною нашу славетну прокуратуру, флагмана справедливості й головного охоронця законності і правопорядку, яку нещодавно очолив універсальний боєць і, разом з тим, великий казкар, Юрій Луценко. Цей високоповажний державний челядник на нещодавньому європейському форумі розповідав про ймовірну ловлю якоїсь великої «риби». Мовляв, ось тепер побачимо справжню діяльність Генпрокуратури. Так, от підказуємо, що на берег викинувся незмірний океанський китюга на ймення Арсеній. А якщо кит не риба, а ссавець, то нехай це буде морський окунь, але займіться ним і з’ясуйте, чого ж це така значуща риба викидається на сушу, десь там відлежується, можливо у якійсь бухточці, замість того, щоб систематично відвідувати прокуратуру і суди, звітуючись за свою колишню діяльність. Згадайте хоча б матеріали, які надав колишній голова Держфінінспекції України Микола Гордієнко стосовно розтринькування державних мільярдів та й інші уже відомі факти. І не варто чекати, поки клієнт залежиться і почне віддавати душком, а так свіженьким його, свіженьким! А якщо не можете, бо це «свої» (з коаліції, чи щось подібне), то не балакайте пусто про велику рибу, не дуріть людей, а ловіть і маринуйте тюльку та доповідайте лохам і світовій спільноті про свої уявні успіхи.
І ще варто нагадати, що Луценко ніби сучасний колобок: від Мороза втік, від Ющенка втік, і від Юлі втік. Та, напевне, знову втече, якщо не трапиться на шляху хитрющий лис. Щодо діяльності на посаді міністра внутрішніх справ цього діяча, варто згадати величезні біг-борди, які заставляли розміщувати міліціонерів поблизу доріг та в людних місцях про «нещадну» боротьбу з корупцією. Там йшлося, що вже затриманий -енний корупціонер, хоча нічого толкового насправді не робилося і всі з того сміялися, а корупціонери почувалися як вареники в сметані. Так буде й тепер: здійснюватимуться всілякі вистави із обшуками і нібито потенційними гучними справами, але без реального кінцевого результату. Тільки Луценко вже в новій іпостасі та герої дещо помінялися.


Ювілеї і Закарпаття із своїми діячами та винахідливими байкарями


Не омине ювілейна чаша і Закарпаття. Тут підготовку дещо скоригувала природа, обрушивши на область аномальний град. І без природного гніву область серед регіонів України плентається у хвості економічного розвитку. Якщо час від часу доводиться чути про відкриття нових підприємств у наших сусідів – на Львівщині, Буковині, Прикарпаття – то в нас у цьому плані повний штиль. Народ давно уже покинутий напризволяще, люди сподіваються хіба що на власні сили та Божу поміч. Хоча варто б владним особам проїхатися, наприклад, Тереблянською долиною, відвідати Біловарці, Добрянське чи Терново і Нересницю і далі на Дубове і Усть-Чорну. Тут проживає велика кількість людей, один населений пункт переходить в інший. І майже жодного виробництва, хіба що освітні і медичні заклади та ще деякі установи. Пенсіонери вважаються щасливчиками навіть із своїми мізерними пенсіями. Люди якщо і працюють десь по найму то за мізерні, навіть по африканських мірках, зарплати. Це схоже на трудовий концтабір, коли нікуди подітися і щоб не вмерти з голоду, доводиться працювати за копійки. І так по всій області. Зате губернатор завжди на плаву, намагається опинятися у центрі подій: боротьба за митницю, за обласну раду, співпрацю з Відродженням» і т.д. Також активно намагався звільняти з державних посад осіб з подвійним громадянством. У цій царині правда стався казус, бо й сам очільник області та його прес-служба на всю округу «трубіли» про звільнення головного освітянина Берегівщини саме з цієї причини. Та через кілька днів начальник міграційної служби попався патрульній поліції, пред’явивши якісь чеські документи. Так легковажно цей держслужбовець зіпсував важливу акцію, бо якщо він якийсь наполовину чех (чи німець?), то немає права займати державну посаду, а якщо щирий українець, тоді з документами щось не так. Одним словом, затихла боротьба з посадовцями через наявність подвійного громадянства. Натомість, губернатор не вгамовується, любить, наприклад, історичні екскурси. Із захопленням інформував, що Балога на посаді голови АП брав за надання Героя України по кількасот тисяч доларів. Хоча чи робив потрібне Медведчук поки що з уст глави області не чути. То занурився в історію ще далі, мовляв, проти Ющенка ще у 1994 році було порушено кримінальну справу. Поки що активний слідопит від влади обмежився ХХ століттям, хоча не виключено, що невдовзі з’явиться інформація на кшталт наступного: у ХІХ столітті у Чернігівські губернії близька родичка пращурів Ющенка вкусила за вухо поміщика Терехова. А чому б і ні?..
Може б варто у цьому випадку створити розшуково-дискредитаційне бюро і очолити його, організувати потужну прес-службу та оприлюднювати різноманітну цікаву інформацію про кримінальне минуле людей від нашої влади. А там є про що поговорити, можливо варто щось і про Медведчука сказати, розширити Балогівську чи, наприклад, Ратушняківську тематику. На жаль, не чуємо про соціально-економічний розвиток області, перспективи на майбутнє, якісь проекти і взагалі хоч якусь надію для людей на прийдешній день…
І ще: у нас, виявляється, окрім народа-мученика, є ще державні «мученики» від народу. Це, звичайно, владні персони, співробітники контролюючих органів, усякі служаки-посіпаки і т.д. Яскравим прикладом «реформування», «змін на краще» є діяльність новостворених регіонального і територіальних сервісних центрів з надання послуг МВС України в Закарпатській області. От якби нам губернатор-новатор чи хтось з його команди детально розповіли про новаторську діяльність цієї структури, її кадрове забезпечення, фінансову звітність, проведення люстрації та наявність (чи відсутність?) родинно-кланових ознак і реальних перемін у функціонуванні цієї новоствореної структури. Це стосується і багатьох інших сфер державного управління. Тоді можна буде з чистою совістю на повну ювеліювати…
У нас тепер відзначають різні сумні дати у розвитку нашої держави, яких на превеликий жаль було чимало. До того ж, бійці гинуть та зазнають поранення на фронті й нині. І буде дуже шкода, як майбутні покоління наших співвітчизників характеризуватимуть теперішній період як гуманний (чи, можливо, прогресивний, назрілий, насушний, неминучий, необхідний, життєво-важливий, демократичний?) геноцид…
А так все добре, з ювілеями Вас, шановні співвітчизники! Хоча ювілярів все менше і менше…

Артем ВОРОПАЙЧИК