Танулок модярул

Вчу угорську. Не знаю, що з того вийде, але вчу. Навіть перший курс уже закінчила й екзамен здала. Класна мова. Немов намисто: нанизуєш собі закінчення та суфікси на основу слова і говориш, говориш, говориш… Кажуть, дуже складно звикнути до такої мовної схеми. Якось навпаки в угорській все виходить. Щоб зрозуміти суть сказаного, треба ледь не кожне слово перевернути навиворіт, бо саме від отих суфіксів та закінчень і залежить, про що тобі хотіли розказати. А чого лишень варті оті буквочки з крапочками та рисочками. Ще написати їх - то півбіди. А вимовити й перетворити на звуки ці загадкові закарлючки! У мене ота їхня «А», що по-нашому «О», ну ніяк не виходить. Вчителька каже, що щелепа має ніби впасти, щоб вивільнити цей звук з гортані. Я стараюся, дуже стараюся. Іноді здається, що до вивиху недалеко, а не виходить і край!

До цих мовних тортур я йшла довго. Знала, що на Закарпатті живе багато угорців. То ж коли переселилися сюди, уважно й з величезною цікавістю вслухалася у кожне сказане мені слово. Спочатку в голові був повний безлад, розуміла не все. Але… Пройшло півроку. Приїхала я до батьків у гості. Тато мене й питає: «Ну як тобі живеться серед мадяр? Мову хоч трохи вивчила? Вона ж така важка!» «Аякже, - відповідаю. – Вивчила. І зовсім вона не важка!» «Що справді? Ану скажи що-небудь.» І я, пам»ятаю, так поважно беру та й кажу татові «по-мадярськи»: «Ушитко цур»я нись урайбала і уверла вонка!» «Ти диви!- каже тато.- Молодчинка! Гарно звучить. А що означає?» «Ну,- кажу- це випрала сьогодні увесь одяг і розвісила на вулиці». Якби ж мене тоді мадяри почули!!!

Пройшло іще трохи часу. Моє знайомство з «угорською», як я гадала, успішно продовжувалось. Хоча, іноді, траплялися й прикрі випадки. Якось на ринку запитала у бабусі, чи не продасть молоко трохи дешевше. Та заперечно кивнула головою. Я пішла собі далі, а вона навздогін візьми та й крикне: «Пуй, ти дам дешевше!»…Мені досі соромно зізнаватися, що саме я почула замість першого слова… Пам»ятаю, що дуже зашарілася і втекла з ринку. Потім ще довго міркувала, чим саме спровокувала у бабусі таку агресію. Згодом, коли переїхала до Мукачева, і мої сусіди виявилися угорцями, нарешті зрозуміла, що й не угорську зовсім чула раніше і старанно намагалася вивчити, а специфічну закарпатську, сплетену зі словарного цвіту багатьох мов. І оте протяжне «п-у-у-у-й», насправді, не лихе, а дуже мило слово «ходи».

Утім, на цьому мої мовні пригоди не закінчились. На той час, я вже чітко розуміла, де закарпатська мова, а де угорська. Але… Коли ми переїхали до Мукачева, якраз був листопад. Сусідка часто виходила з маленьким онуком на наш спільний великий балкон і постійно примовляла: «Ой голодно! Ой як же голодно!» А я, зворушена до сліз, набирала повні таці пампушок і бігла рятувати від скрути своїх, ще не дуже знайомих, угорських сусідів…. Сміялися потім довго, коли за чашкою кави зізналася, як намагалася підтримати їх у голодні часи. Ох вже ці угорські звуки: чи то голодно, чи то холодно їм…Іди зрозумій!

Власне, отак я і відкрила для себе угорську. Щось трохи розуміла, але говорити не говорила, допоки не зіткнулася з тим, що у селах на кордоні з Угорщиною, ставало дедалі важче працювати. Старші люди ще розуміли українську або російську, а молодь зовсім «нем тудом!» А як я можу написати про подію, якщо не маю першоджерел? Так і назріли торік мовні курси. Перше, що мене приємно вразило, так це те, що дуже багато знайомих слів було у цій незнайомій і важкій мові. Ні, це не були угорські слова, які я чула раніше. Це були слова, які я сама вживала ледь не щодня. «Мално, сілво, черешньо, капоста, шапко, шьофер, сукньо, серда, чьуторток…» Десь в інтернеті прочитала, що в угорській мові біля 30% слов»янізмів та іншомовних слів, що теж прижилися у слов»янських мовах. Не беруся стверджувати, що це саме так, але зрозумілих для мене слів в угорській мові справді вистачає. Втім, здається, на цьому розуміння вичерпується. Бо структура цієї мови дійсно дуже оригінальна і не схожа на інші.

Здивувало мене і те, що ні підручників з угорської мови, ні словників у наших магазинах вдень з вогнем не знайти! Раніше думала, що їх тут має бути дуже багато. Також була переконана, що мої друзі, які розмовляють угорською, вміють вільно писати і читати цією мовою. Довго не могла повірити, що тонкощі граматики їм невідомі. То ж у цьому єдина помічниця для мене – вчителька. Вчимося цій самій граматиці по ксерокопіях і конспектах. Щоправда, нещодавно таки купила декілька книг. У столиці. Попередньо замовляла на складі. Стала у них почесним першим покупцем угорських підручників за останніх кілька років! Тепер думаємо з носіями мови самостійно записати диск, щоб краще вивчати вимову. Бо якщо перший курс був присвячений граматиці, то другий якраз і формує розмовні навички. До речі, у групі нас усього двоє. Ось так і вчимося. Щоб краще запам»ятовувати слова, я поділяю їх на дві групи. В одній милозвучні, в іншій – не дуже. Поки що переважає перша група. В ній назбиралося чимало приємних у вимові слів. Як от «орьолоьк»- «радість», чи «кьольунбюзо»- «різноманітний»…. Ні…Я не можу передати транскрипцією мелодію цих слів. Та й транскрипції в угорській, на відміну від англійської, взгалі не існує. Ці слова треба чути. Мені вони чимось нагадують тюркські мотиви.

Якщо все буде гаразд, то вже у листопаді здаватиму черговий іспит. Та поки дуже радію з того, що вже тричі на різних подіях обходилась без перекладача. Дуже тяжко було. Боялася страшно. Але мене розуміли, і я майже все розуміла. Правда, якщо говорили повільно. То ж тепер в мадярських селах уже не пропаду. Важливо, щоб співрозмовники були терплячими і пробачали мені оті мої «А» з «О», від яких щелепу можна вивихнути. Звісно, хотілося б, щоб державну мову знали всі. Бо ж села хоч і угорськомовні, та все ж українські. Але щось тяжко там з мовою державною. Мені теж тяжко з мовою угорською. Та вчу і дуже мрію про той день, коли говоритиму вільно. Кажуть, скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина. Гадаю, більше людяності ще ніколи й нікому не завадило…