Тренувальну базу спалили - і зробив це не спецназ! (ВІДЕО)

І це в той час, коли місцева поліція не має свого полігону, а спортивна стрільба як вид спорту – взагалі померла…

В Ужгороді зник унікальний тир та антитерористична база. Одна з причин – занадто «ласі» ділянки навколо.


В час, коли в країні триває військовий конфлікт, йде процес реформування міліції в поліцію та є нагальна потреба вміти користуватися рушницею – в Ужгороді зникає унікальний стрілецький тир, якому більше 50 років. І де можна було стати не тільки професійним стрільцем, а й спортсменом.


Тир зник, бо одна з причин – земля навколо нього коштує чимало. Тому землю забудували, а тир розікрали. І зруйнували. Ще й знищили існуючу там тренувальну базу для спецназу. І це в той час, коли місцева поліція не має свого полігону, а спортивна стрільба як вид спорту – взагалі померла…
Ось такий тепер виглядає унікальний спортивно-військовий центр в Ужгороді


18 МАЙСТРІВ СПОРТУ ТА БОРЦІВ З ТЕРОРИЗМОМ


До 2013 року в обласному центрі Закарпаття, за адресою Собранецька, 88, діяв єдиний напівзакритий тир. Побудований він був ще 1962 року. Це 75-метровий тир, який вогневими рубежами впирається в скелю заввишки 30 метрів. За вимогами техніки безпеки там стріляли лише з табельної зброї. Наприклад, з пістолета Макарова, пневматики й малокаліберок.


Ця будівля ідеально підходила для спортивної стрільби. Саме в цьому місці й готували спортсменів. І робили це непогано – з 1952-го до 1979 року на Закарпатті виховали 18 майстрів спорту СРСР зі спортивної стрільби.


Вчили там стріляти не тільки спортсменів, а й правоохоронців. Тим більше, для останніх – воно було «своїм». Ця будівля належала спортивному товариству «Динамо». Це громадська організація фізкультурно-спортивної спрямованості, що об’єднує колективи працівників міліції, СБУ, адміністрації Президента, Генпрокуратури, фіскальної служби, прикордонників, «надзвичайників» та працівників інших силових і правоохоронних структур. Відповідно усе майно товариства перебуває у колективній власності правоохоронних органів.


Вони то експлуатували об’єкт доволі активно. Так, поряд з тиром звели «Кілерхаус» – дерев’яну модель будинку (без даху) для тренувань спецназівців (моделювання ситуацій зі знешкодження терористів тощо). Варто відзначити, що таких у країні було всього 5. Це доводить – тир мав велике значення як для підготовки захисників держави, так і розвитку спорту. Актуального в наш час.


Але цих переваг виявилося недостатньо аби такий об’єкт зберегти. Як розповів заступник голови Закарпатської обласної організації ФСТ «Динамо» Михайло ПАНТЬО, ще від 60-х років ніхто значних коштів у об’єкт не вкладав. «Ми лише намагалися використовувати його бережливо й підтримувати в чистоті й порядку», – зазначив він. І цього було достатньо. Руйнація почалася в розпадом СРСР. За словами М. Пантьо тоді у спортивного товариства забрали, фактично, всю зброю – в ті часи вважали аби від гріха подалі. З часом так і не повернули.


Тому спортом, як таким, там вже не займалися. За словами М. Пантьо, до 2013 року відточували стрільбу та боротьбу із терористами виключно правоохоронці.


І це був останній рік, коли він ще діяв. Далі про тир «забули». З декількох причин.


СІЧНЕВИЙ ДЕРИБАН


Одна з найбільш вагомих – земля. Міська влада, яка керувала містом з 2006 по 2010-ий рік, цінності в тирі не бачила. Окрім землі. Цінність об’єкту бачили лише у землях, розташованих прямо біля тиру. Зрештою, вулиця Собранецька, де він розташований, знаходиться зовсім поруч із центром міста.


Тому депутати міської ради дали дозвіл на приватизацію ряду ділянок. Прямо перед тиром, де в той час лунала стрільба.


Що саме цікаво, відразу три земельні ділянки приватизували в один (!) день. Сталося це 26 січня 2007 року – тоді керував в місті Сергій Ратушняк. Мова йде про ділянки від 0,08 до 0,10 гектарів землі (кадастрові номери ділянок 2110100000:30:001:0084, 2110100000:30:001:0085 та 2110100000:30:001:0086). Роздали приховано і без галасу. Адже на сайті Ужгородської міської ради інформації про приватизовані на сесії міської ради ділянки – інформації нема.


Її вдалося з’ясувати тільки після подання відповідного інформаційного запиту. Виявляється, що вищезгадані ділянки надали ужгородцям Світлані Качалі, Ганні Мигович та Сергію Федьків. Щоправда, в публічній кадастровій карті у відомостях щодо права на власність у всіх трьох ділянках зазначено лише одне прізвище – Андрій Малеш.


Чому так? Можливі дві версії. Або ділянки з 2007-го року власники перепродали. Або Ужгородська міська рада просто виділила ділянки «підставним» особам, які потім просто передали у володіння земельних ділянок одній особі. Проте це лише припущення.


Тим не менше, вже з 2010 року ці ділянки почали активно забудовувати.


УДАР В ТИЛ СПЕЦНАЗУ


Проте це лише одна з причин зникнення об’єкту. Інша банальніша – гроші. В тирі стріляли правоохоронці до 2013-го року. Далі – припинили. Товариство «Динамо», за словами М. Пантьо, не мало коштів навіть на елементарного сторожа для будівлі. Тому тиру ніхто і не охороняв. І його почали руйнувати. Хто? Правоохоронці на це не мають відповіді. Об’єкт почали спочатку активно розкрадати.


В березні 2014-го міліція двічі ловила людей «на гарячому» – тягли металобрухт. А в червні і того гірше – будову «Кілерхаус» взагалі спалили.


Хто це зробив – наразі не з’ясовано. Як повідомив заступник начальника УМВС України в Закарпатській області Роман Ус, такий факт дійсно мав місце. «За даним фактом співробітниками міліції було проведено перевірку, – повідомив Р. Ус. – Підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань під час перевірки встановлено не було. У зв’язку з чим керівництво Ужгородського міського відділу прийняло рішення відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Перефразовуючи офіційну відповідь одного з керівників міліції, зазначимо – порушників не знайшли, справу не порушували.

І це доволі дивно. Адже «Кілерхаус» – об’єкт важливий для тих же правоохоронців. І в той час, коли закарпатців відправляють у зону АТО. Збіг обставин? Чи терористичний акт? Не виключено. Проте реакції з боку правоохоронців нема.


ІСНУЄ ЛИШЕ НА ПАПЕРІ


Заступник голови обласної організації ФСТ «Динамо» Михайло Пантьо розповів, що через розкрадання та забудову доля тиру просто «підвисла у повітрі». Де-юре він існує, де-факто – ні.


«Аби відновити тир – потрібні кошти, – розповів він. – У нас їх нема. А продавати об’єкт не збираємося. Нещодавно був у Києві, де спілкувався з вищим керівництвом товариства. Вони сказали – тир не продавати!».


Та і зробити це не так легко. Як пояснив М. Пантьо, у структуру ФСТ «Динамо» входять 10 силових структур: МВС, МНС, СБУ та інші. Аби реалізувати майно спортивного товариства, треба аби представники всіх силових структур зібралися та одноголосним рішенням погодилися продати об’єкт.


За словами М. Пантьо, таких зборів не було та у майбутньому поки не планують. Проте й існувати далі тир не може – стріляти біля жилих будинків небезпечно.


БЕЗ ДОЗВОЛУ СУСІДІВ
І подібна ситуація стала можлива завдяки «корупційним махінаціям».


Михайло Пантьо зізнається – земельні ділянки виділили без погодження із власниками тиру. Згідно статті 198 Земельного кодексу України аби визначити та відновити межі земельних ділянок має бути проведена кадастрова зйомка землі, яка включає, зокрема, і погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Але власник жодної сусідньої приватизованої ділянки не звертався до пана Пантьо.


Як розповів юрист Богдан МИХАЛКІВ, норма про погодження із сусідами є підставою для відмови у погодженні технічної документації на земельну ділянку, оскільки цей акт є обов’язковою складовою частиною такої документації, яка є підставою для передачі вказаної земельної ділянки у власність фізичній чи юридичній особі. «Погодження» повинно бути прийнято і враховано органами місцевого самоврядування при підготовці технічної документації із землеустрою щодо складання документу, який посвідчує право на земельну ділянку», – повідомив юрист. Як бачимо, міська рада цього не врахувала.


Окрім того, як ми з’ясували, міська влада Ужгорода в 2007 році, при виділенні вищезгаданих ділянок керувалися статтями 40, 121, 125 Земельного Кодексу України. Ці статті говорять про норми безоплатної передачі ділянок громадянам, з якого моменту виникає право на ділянку та кому саме можуть передаватися безоплатно у власність або в оренду ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.


ВЛАДА ЗАБУЛА, ЩО ТАМ СТРІЛЯЮТЬ


А ось про будівельні норми – забули.


Згідно державних будівельних норм України, які діють ще з 2004 року, ділянки відкритих тирів для стрільби з малокаліберних гвинтівок, а також револьверів і пістолетів будь-яких калібрів слід розміщувати на відстані не менше 2 км від житлових і громадських будинків і місць масового відпочинку. Зрозуміло, що це заради безпеки.


«Рішення про передачу у власність земельних ділянок в судовому порядку можуть були визнанні недійсними з тих підстав, що під час їх відведення не були враховані відповідні вимоги вищезгаданого законодавства, що становить безпеку для власників земельних ділянок», – підтвердив припущення юрист Богдан Михалків.


Хоча насправді тут є нюанси. За словами Б. Михалківа, власники ділянок могли не знати про ці вимоги і наявність тиру. «Це компетенція органу, який давав дозвіл на розробку технічної документації, розробляв містобудівну документацію, погоджував таку технічну документацію, іншими словами «нарізав вулиці» з відповідними земельними ділянками і т.д.., – зауважив юрист. – Сьогодні відповідні відносини регулюються Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», від 17.02.2011 року. І тут є тонкощі. Цей закон прийнятий вже після передачі у власність земельних ділянок, а тому він не має зворотної дії». За його словами, єдиний вихід із ситуації – перенести тир у інше місце.


«В такому випадку місцева влада повинна була б домовитися з товариством «Динамо» про здійснення певного механізму його перенесення, – пояснив він. – Хоча такий механізм є складним, адже передбачає надання у власність іншого приміщення, в іншому, безпечному місці. Це для прикладу. Але одного універсального механізму не має, оскільки сторони повинні нести певні матеріальні збитки».


Тодішня міська влада, яка дала дозвіл на приватизацію, конфлікт вирішувати не збиралася. Та і нинішня поки не надто поспішає допомагати. За словами М. Пантьо, ніяких перемовин стосовно долі тиру ніхто не веде. А ось будівництво житлових будинків на сусідній території йде повним ходом.


В результаті таких земельних махінацій, а ще відсутності коштів, Закарпаття позбавили центру підготовки спортивних стрільців, правоохоронців – чудової бази для тренувань, а Ужгород – можливості вчити людей стріляти. Ось такі реалії вийшли в обласному центрі Закарпаття у період військової загрози.


Стрілецький тир перебуває у такому стані вже третій рік. Другий рік – в країні війна


Бюро журналістських розслідувань «Варто ЗНАТИ!»