ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Тимчасові мешканці Львова. Хто вони?

    28 березня 2024 четвер
    23 переглядів
    Народ мігрує не тільки до Львова, львів'яни також покидають це місто.

    Львів – це місце роботи, навчання і лікування. Один великий магазин і базар. Жити? Тут надто дороге житло. Тут надто дороге життя. Ними керує не бажання, а необхідність. Необхідність вижити...

    Кінцева, Львів і всі виходять. Сухий перон, холодний вітер і натовп пасажирів. Всі спішать, заважаючи один одному. Поїзди, електрички, маршрутки, автобуси… Вони приїхали, щоб поїхати геть, в кінці дня.

    Під вечір, коли закриваються двері магазинів, вуличних і базарних кіосків, закінчуються пари й уроки, зміни в швейних цехах, на розмаїтих будовах, вцілілих заводах, авто і трампарках, кафе, ресторанах, барах, готелях, перукарнях, лікарняних палатах... Вони повертаються на вокзал. Сідають на поїзди, електрички, маршрутки і їдуть. Вони повертаються додому. Львів - це місце роботи, навчання і лікування. Один великий магазин і базар. Жити? Тут надто дороге житло. Тут надто дороге життя. Не для всіх, звичайно.

    Ними керує не бажання, необхідність. Необхідність вижити, а не бажання побачити львівські собори, парки і музеї. Комусь потрібно і матеріальні цінності створювати. Колись, в часи, коли Львів був індустріальним центром, їх було значно більше. Тепер менше. Але є і буде. Це вимушено. Кататись туди й назад. В малих містах і особливо селах немає роботи. У великому Львові не набагато краще, але є невеликий, але все ж шанс знайти роботу, продати, купити, товар, чужу і свою працю. Зате немає доступного житла. При попередній владі, на яку тепер можна списати буквально все, створили систему - завод і люди. Люди - це робітники. Завод - у Львові, люди - в гуртожитку, а потім і на квартирі. Тоді держава роздавала житло робітникам, а не тільки депутатам. Всі інші їздили на роботу дешевими приміськими електричками, а щоб вони були ще дешевші, були проїзні, службові і так далі. Зараз також їздять. Викручуються, щоб так сильно не било по кишені.

    Склад тих, хто навчився не помічати дороги і всього, що маячить за віком поїзда, звичайно, змінився. До робітників додалися студенти, які колись могли жити в гуртожитку; працівники сфери послуг, яких ніхто не збирається забезпечувати житлом чи якимись там соціальними правами і благами; тимчасові працівники всього і вся; слуги закону і, звичайно, дрібні торговці. Їх достатньо, щоб заповнювати вагони зранку і ввечері, - цей своєрідний час пік для поїздів приміського сполучення.

    Всі вони своєрідні заробітчани у великому місті. Тимчасові мешканці. Нічого такого, що випадає за межі світової практики. Довкола є люди, які регулярно курсують на роботу, на навчання і лікування у великі міста. На англомовному заході їх називають комютерс, у Львові - з відтінком слабо прихованого снобізму - доїзджаючими. Великі міста відгороджувались від них адміністративно, як за комуни, коли в Москві була ліміта, тепер реєстрація, була і є прописка; от зараз і в Києві ведуть мову про обов'язкову реєстрацію. Можливо, колись стане невигідно їздити: надто дорого, надто малі зарплати, з'явиться робота на місці. Інший варіант, гіпотетичний: житло стане доступним, тобто дешевшим.

    А поки - чужі і є чужі. В них навіть є своя субкультура. Район Привокзальної, вулиця Городоцька, це особливо видно по тому, скільки тут транзитних людей. Вони постійно спішать, тримаючи в руках покупки, перекушуючи на ходу, не озираючись навколо, прямуючи в бік вокзалу. Приїхали, поїхали. Бувають вони в музеях, театрах, цирку, філармонії. Бувають. Трапляється, що залишаються назавжди. Осідають, отримують, купують житло. Женяться, наприклад, на житлі, заміж виходять. Буває.

    Народ мігрує не тільки до Львова, львів'яни також покидають це місто. Але більшість так і продовжує кататись за маршрутом Львів - Стрий, Самбір, Мостиська, Лавочне, Здолбунів, Городок, Ходорів, Мукачево, Моршин... Більшість так і сприймає Львів, як щось, з чим потрібно миритися, місце праці, місце навчання, та навіть лікування, яке затягнулося. Все рівно на вихідні вони сюди не їдуть, це не дім. Можливо, погуляти, подивитись, відпочити і назад. Скоріше назад. Через таке ставлення до міста і розваги не дорогі, неякісні: сто раз на базарі і, можливо, раз за життя в цирку, оперному, ні, скоріше в Заньковецької під час колективної екскурсії.

    Пропрацювавши у Львові десятки років, може статися, що людина так і не перетнула Привокзальну. Провчитися п'ять років і всі свої знання про місто обмежити «відвідинами» Високого замку, кінотеатрів і барів. Хоча є немало корінних львів'ян, які так і не покидали це місто - народився, вчився, працював... Для них центр - це площа перед Оперним, стометрівка, кафе-магазин «Соки-води»...

    Все життя «по маршруту» «робота - дім - спати». В дитинстві, мабуть, в цирк водили. З класом.

    Працювати, заробляти, годувати. Як казав класик, «та не був я, весь час якось на роботі, виїдеш деколи на тролейбусі, все це собі уявляєш...» Чого ж потім дивуватись, коли оголошують, що поїзд прибуває, кінцева станція Львів, а ви, здається, так і не помітили, як приїхали.
    Захід.net

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору