У Невицькому замку реконструюють унікальний водогін

Правда краща від міфів. Дивом Невимцького замку є не якась легенда про Погань-дівча, яке своєю жорстокістю подивувало світ. Є такі чудеса, як можна побачити – навіть тепер. І вони приголомшують ще більше.

У Невицькому замку зараз реконструюють унікальний водогін. Фахівці стверджують, що йому нема аналогів в Карпатському регіоні. Про це повідомив археолог Олександр Дзембас. Унікальність водогону в тому, що вода подається вверх. І причому, без жодних насосів і всіляких технологічних вигадок!

Кілька століть тому із сусідньої гори вода текла дерев’яними трубами до замку. Використовувалася система так званих сполучних сосудів. До того, закопані в землю труби були неабияк засекречені. Водогін проіснував небагато-немало – два століття. Подібна споруда знайдена в Кросно, в Польщі. Власне, цей водогін – не тільки хитрий винахід тогочасних майстрів, а й надає Невицькому замку великого шарму. Така елітна річ, як цей водогін, свідчить про високу замкову культуру.

До кінця п’ятнадцятого століття у Невицькій фортеці послуговувалися колодязями, куди збиралася дощова вода. Пізніше тут проклали дерев’яні труби. Археологам вдалося віднайти навіть, в якому місці водогін виходив із замку.

Чому воду треба було гнати аж із сусідньої гори? Хіба власникам замків бракувало мудрості, щоб будуватися там, де вже практично була вода. Та ні, аж ніяк! Звичайно, в Невицькому були криниці. Але від надмірної експлуатації – стільки люду, худоби, потреб на будівництво, харчі – вони просто за деякий час виснажувалися.

Але ця водна артерія не завжди могла врятувати від спраги. Вона була одним з найвразливіших місць при нападі ворога. Так фатальна небезпека насунулась на замок у 1602 році. Тоді Невицьку фортецю взяли не штурмом, а облогою, перерізавши доступ до водогону.

Сьогодні археологи працюють над реконструкцією замкового рову. Але загалом справа не посувається так швидко, як хотілося б. Будь-яка знахідка – чи то шматочок шкіри, чи деревне вугілля – потребують консервації. Адже вони просто розсипаються в руках. Але, як не сумно, потрібні кошти, яких нема.

А наразі на замку працюють тільки волонтери. Що найприємніше для Олександра Дзембаса, це не тільки те, що сюди приїжджають студенти зі США, Іспанії, Італії, Німеччини... А й місцеві хлопчаки залюбки порпаються тут, прибирають фортецю від сміття. Багато з них і повиростало на замку.

Але грошей вистачає хіба що на харчування. А археологія, як відомо, харчуванням не завершується.

Марина Стець.