Українське "майбутнє" реалізує себе за кордоном, а не на рідній землі...

Несучи на собі хрест вини за негаразди в країні, старше покоління з’ясовує світогляд майбутнього нації.

Попри те, що це «майбутнє» реалізує себе за кордоном, а не на рідній землі... Воно позбавлене комплексу меншовартості, самостійно інтегрується у європейську цивілізацію і робить власні висновки про суспільні цінності. Як з’ясовується, не все у нашому житті потребує радикального реформування. Скажімо, державна медицина, успадкована з радянських часів, нічим не гірша за британську з точки зору системи і потребує лише якісного наповнення змісту.

Випускниця Буковинської державної медичної академії Людмила Томків у 2005 році отримала диплом лікаря, пройшла інтернатуру в обласній клінічній лікарні. Впродовж останніх трьох років, проживаючи в Англії, де вийшла заміж, вона підтвердила фах , і сьогодні «витримує інтерн» в одній з британських клінік на тисячу ліжок. Людмила Мартін-Робертс ділиться враженнями про особливості британської системи охорони здоров’я та медичної освіти.

— Чи могла б ти однією фразою охарактеризувати головну особливість британської медицини?

— На мій погляд це — доступність.Система охорони здоров’я в Англії, як і у нас, державна. Не має значення, чи ти бідний, чи багатий, належиш до суспільної еліти, чи до середнього класу... Коли ти в лікарняній піжамі, ти є людиною, якій надаються медичні послуги в повному обсязі.

— У нас іде мова про впровадження страхової, сімейної медицини, як панацеї від проблем у галузі. А як ставляться до цього британці?

— Система страхування у них існує поряд з державною, як і приватна медицина. Якщо громадянин хоче отримувати якісь «екстра-послуги», то він може звернутись в приватну клініку. Загалом, корінні британці ставляться до страхової медицини скептично. Бо вона сюди завезена мігрантами з Америки та Європи. Люди приїжджали в Англію зі своїми страховками і хотіли обслуговуватись в приватних клініках. Всі лікарі, які працюють в державних клініках, працюють і в приватних. Тому рівень компетентності фахівців однаковий. Поруч з моює роботою є відділення приватне, куди мене так само викликають. Різниця хіба що в окремих палатах, підвищеному побутовому комфорті для хворого.

— Отже, ми говоримо про одну і ту ж державну медицину?..

— Фактично, системи не відрізняються. І мені дуже подобається, що у нас, скажімо, зберігаються поліклініки. Тому що вони там зараз починають повертатися до поліклінічної системи. У них свого часу практикувались «сімейники». Але з’ясувалось, що це не ефективно. Тому що зарплата «сімейника» висока, а сам він не взмозі надати кваліфіковану послугу в комплексі. Наприклад, пацієнт потребує кардіолога, і „сімейник” направляє його до лікаря вузької спеціалізації. А це вже «ліжко-день», медперсонал — додаткові бюджетні витрати.

— Британська медицина , очевидно, відповідно фінансується?

— Так. Рівень податків в Англії дуже високий. Це приблизно 25% до певного рівня зарплати, а якщо зарплата вища за 40 тисяч фунтів стерлінгів у рік, податки становлять вже 40%.. Податки спрямовуються на медицину, освіту, дороги...

— Як ти оцінюєш знання, здобуті в Буковинській медакадемії?
— Я часто поверталася до своїх конспектів, лекцій. Наша освіта дуже всебічна. Тобто, є знання, які в практиці не часто зустрічаються. Але вони у мене були, і мені це вдалось продемонструвати. З іншого боку, довелось адаптовуватись до британських технологій, програм. Хоча в цілому медицина одна, як і людський організм. Ті ж захворювання, ті ж ліки. Так що рекомендую студентам — ходіть на лекції, поки вам їх дають. Тому що в англійській освітній системі лекції становлять відсотків десять... Решта — самонавчання. Доречі, відвідування лекційних занять також не є примусовим. Я вдячна тому, що у нас на лекції треба було хїодити обов’язково.

— В Чернівцях ти проходила інтернатуру в обласній клінічній лікарні. Зараз — в аналогічній британській. Які порівняння?..

— Це різні речі... Наша інтернатура оплачується самими студентами, якщо це не державне замовлення. І ставлення до студентів-інтернів у англійськеій клініці інше... Насамперед, вони повністю завантажені роботою. Там працюєш, як повноцінний лікар, 12 годин з нічними чергуваннями. Рівень компетенції від тебе ще не очікується високий, щоб ти сам, наприклад, оперував, але ти вже очікуваний асистувати на операціях, робити досить складні хірургічні процедури. За перші два роки ти повинен захистити рівень компетенції. У нас же рівень знань студент може мати добрий, але закріпити знання на практиці проблемно.. Бо лікарів, вважаймо, забагато.

— Як оцінюється твоя робота?

— Ти перебуваєш в чіткій кваліфікаційній системі. «Інтерни» є лікарями першого рівня. Далі — лікарі другого, третього рівня, консультанти. Ми всі носимо з собою пейджери. По них отримуємо інформацю. Спочатку до хворого викликають мене, як лікаря першого рівня. Я оглядаю його, роблю певні дослідження, тести крові. Якщо потрібно, телефоную лікарю вищого рівня, питаюсь поради. Такі 12-тигодинні чергування дуже інтенсивні інтелектуально і фізично. Потрібно деколи бігти. Особливо, коли йдеться про зупинку серця, і треба бути в потрібному місці за 5 секунд… Все це дуже схоже на американські серіали про медицину швидкої допомоги, які колись дивилася в Україні... Значну допомогу надають медсестри і фармакологи. Наша спільна робота у них називається „ризк-менеджментом”. Тобто, якщо ти, раптом, зробиш помилку, її обов’язково виправить фармаколог, чи медсестра. Загалом, англічани дуже «позитивні». Вони кажуть так: «Скажи, що ти позитивного зробила наразі, а потім ми скажемо, що ти краще могла б зробити наступного разу»… Ніхто тобе ніколи не „вичитуватиме” за помилки. Пізніше я зрозуміла причину такої атмосфери. Британці вважають, що позитивним настроєм лікар також лікує...

— У нас громадяни не рідко розраховуються з лікарями з власної кишені. Чи є така практика там?

— Це абсолютно не прийнято і засуджується законом. Ти можеш втратити ліцензію на лікарську практику назажди. По-друге, пацієнти навіть такого в думці не мають. Лікарі — не погано оплачуваний персонал. Подякувати їм можна квітами, коробкою шоколаду, яку ти покладеш біля медсестер, і яку відкриєш сам за чашкою чаю на перерві. Мене, до речі, питали про корупцію в Україні... Я пояснювала це явище, передусім, низькими заробітками наших лікарів.

— Чим відрізняються системи підготовки медичних кадрів?

— У нас медиком може стати кожен спроможний оплатити навчання. В англійському вузі приблизно 25% з першого курсу відсіюються, і ще така ж кількість після 5-го... Лікарів британці готують таку кількість, яка необхідна. І не більше. Зараз впроваджується система, коли кожен рік лікарі проходитимуть переліцензування.

— Яким є технологічний рівень британської медицини?

— Я, наприклад, зустрілася з деякими видами досліджень, які у нас взагалі не практикуються.. Коли приходжу обстежувати хворого, у мене через п’ַять хвилин всі аналізи на руках. Ніхто з мікроскопами не сидить. І якщо, скажімо, є електролітний дисбаланс, я зразу капаю те, що потрібно… Тобто, рятую людину в критичний момент. Про рівень медицини говорить вік хворих — їм по 92, 98, навіть 105 років… Всі ліки, які б вони дорогі не були, дають всім . Ніхто нікого ні у яку аптеку не посилає...

— А як веде себе обслуговуючий персонал?

— Це цікаве питання. Прибиральники, технічний персонал є окремою компанією, яку наймає лікарня. Укладається відповідний контракт.

— Як харчуються хворі ?

— Кожен день після зміни білизни їм видається два меню — на вибір. Харчування також забезпечується компанією по контракту. На сніданок — стандартне молочне пюре, а на обід і вечерю хворі вибирають харчі з меню.

— Для надання таких послуг проводяться тендери?

— Так. Вибирається фірма, яка оптимально може виконати державне замовлення. Втім, бували випадки, коли „контрактники” страйкували. І тоді лікарня змушена була купувати бутерброди з магазину… Це виявилось для установи досить не вигідно.

— Кажуть, все державне є синонімом „казенного”. Чи помітна „казенщина” в британській медицині?
— Мені важко давати подібні оцінки. Але скажу, що система догляду за хворими далека від цього поняття. Тобто, додому до хворого, який зламав руку чи ногу, йде соціальний працівник. Він чіпляє спеціальну ручку на двері, чи в туалеті, чи у ванній, щоб людина могла комфортно пересуватися. Збиваються пороги, якщо людина похилого віку ходить з рамкою на коліщатках. Тобто, ніхто не випускає з лікарні людину, якщо вона не під наглядом «догляданця», англійською —«кернера». Він приходить до пацієнта тричі на день. Не думаю, що в цьому є щось від „казенщини”…
«Дорожній вісник»