ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Українські автомобілісти йдуть війною на "Укравтодор"!

    24 вересня 2020 четвер
    Нинішня зима своїми суворими погодними умовами запам'ятається надовго

    Нинішня зима своїми суворими погодними умовами запам'ятається, напевно, надовго. Завірюхи та намерзла крига траплялися в наших широтах і раніше, але такої концентрації різноманітних опадів на одиницю часу метеорологи не фіксували давно. Замети, тумани, дощ або ожеледь не втішають нині навіть дітей, готових час від часу і у сніжки пограти, і кораблики в калюжах попускати, і імпровізовані "ковзанки" на асфальті влаштувати.

    Що вже казати про дорослих, для яких кожен снігопад - стихійне лихо. Особливо, якщо дорослі - працівники комунальних служб, чий обов'язок - розгрібати, розчищати та знімати "іскристу красу" з ліній електропередач, дахів будинків або дорожнього полотна.

    Проте працювати комунальником десь у заможній і занесеній снігом Європі - це одне. А в бідній, але так само занесеній і затопленій відлигою Україні, що має гострий дефіцит усього, окрім політичних чвар, - це зовсім інше. Тут кожен кілометр розчищеної або обробленої протиожеледним реагентом траси - це вже велика перемога, загальна радість і... така ж велика рідкість, хоча "Укравтодор" регулярно публікує зведення про стан українських доріг, проїзд якими буцімто цілком забезпечено.

    Так, станом на вчора, наприклад, покриття автомагістралей державного значення визначили як "мокре", але у графі "проїзд" значилося - "забезпечено". В Івано-Франківській і Луганській областях полотно було "місцями засніжене", але загалом, знов-таки, проїзне. Дороги місцевого значення вважалися засніженими, а подекуди у стані "снігової каші", але проїзд ними теж "забезпечили". Тільки не питайте, як це вдалося. У зведеннях сказано хіба що про 2013 механізмів та 2958 працівників, залучених до дорожніх робіт. ККД праці людей і машин залишився без уваги.

    Не дивно, що в таких умовах найбільш дієвою допомогою автомобілістам стає, власне, не оперативність реагування комунальних і дорожних служб, а банальне попередження без особливої потреби за кермо не сідати. Але що робити, коли іншого виходу, окрім як поткнутися на "мокрий асфальт" чи "снігову кашу", - немає. І що робити, коли "мокрий асфальт" чи "снігова каша" стали причиною ДТП з найтяжчими наслідками? Хто має нести відповідальність за пом'яте авто, розбитий ніс чи, боронь Боже, смерть? Пересічний український водій, якому і так треба було б видати орден за мужність, чи все-таки державні дорожні служби, чиїм прямим обов'язком є необхідність забезпечувати належний стан доріг?

    18321.jpg
    Хочу не помсти, а правосуддя


    Знайти відповідь на всі запитання зважився водій зі стажем, який постраждав від ожеледиці, за сумісництвом він - відомий український режисер і кліпмейкер Ігор Іванов, автор уже відомого новорічного мюзиклу "Як козаки...". Його історія - одна з багатьох, але саме вона має стати прецедентом і прикладом того, як і для чого треба боротися за свої права та водночас закликати до відповіді тих, кому це за статусом належить.

    Інцидент стався 1 січня на 357 кілометрі траси Київ-Харків об 11:30 ранку. "День був сонячний, але дорога підсохла лише місцями - там, де не було лісопосадок", - поділився подробицями Ігор. "Жодної видимості прибирання дороги від снігу чи її обробки реагентами я, звісно, не помітив. Але, сказати по правді, не дуже вже на це розраховував: все-таки 1 січня. Тому й ішов із крейсерською швидкістю 60 кілометрів на годину. Проте, щойно в'їхав на ділянку "лісосмуги", як одразу відчув усю красу перебування 2,5-тоннного джипа на рівному крижаному катку. Машину миттєво розвернуло, викинуло на смугу зустрічного руху, звідти - у кювет. Перекинувшись кілька разів, ударився "черевом" в одне дерево, відскочив від нього й уперся дахом в інше. Мене та дружину врятували ремені безпеки - відбулися подряпинами та забиттями. Машина відновленню не підлягає".

    Даїшники-оформлювачі ДТП, за словами Ігоря, приїхали швидко, а от "швидка допомога" не приїхала зовсім. "На щастя, нам не довелося довго мерзнути на трасі: усі експертизи та огляди пройшли вже в міліційній дільниці. Туди ж протягом години доправили ще кількох осіб, постраждалих у двох інших аваріях на тій самій обмерзлій ділянці дороги. Але й це не все: потрапивши в ДТП, ми тут же подзвонили друзям, щоб нас забрали. Однак, їхню автівку теж довелося витягати з дорожнього замету, у який вони потрапили, поспішаючи до нас на допомогу", - розповів наш герой.

    Зрозуміло, що всі святкові дні Ігор тільки тим і займався, що збирав необхідні довідки, проходив медогляд і намагався "влаштувати" тонни металобрухту, які ще кілька тижнів тому вважалися непоганим позашляховиком. Отримати матеріальну компенсацію за розбитий автомобіль Ігор не зможе - за день до аварії у нього сплив термін дії страховки.

    Тепер головне завдання режисера - підготувати й виграти суд з Укравтодором: стан дороги став головною причиною інциденту. "Скажу одразу: я не прагну компенсувати свої збитки коштом держави, хоча матеріальні вимоги в позовній заяві вкажу обов'язково. Я навіть не прагну покарати якогось конкретного працівника дорожньої служби, який 1 січня не вийшов на роботу й не насипав пісочку на крижаний покрив. Я хочу привернути увагу до проблеми - прокричати на всю країну те, що бурмотять собі під ніс наші водії, які щодня сідають за кермо та не знають, чи зможуть доїхати до пункту призначення цілі й неушкоджені. Розумію чудово: у країні немає грошей, у всіх свої турботи, але залишайтеся ж людьми! Не можете утримувати траси - закривайте проїзд, не відправляйте співгромадян на вірну загибель. На моєму місці міг бути, скажімо, водій старенького "Жигуля", вибратися з якого живим не зміг би, напевно, ніхто", - дорікає Ігор.

    "Сьогодні всі говорять про те, що ми живемо в європейській країні. Де ця європейська країна? У Європі люди піклуються один про одного - чистять дороги та виставляють безпечні загородження. У нас же на трасах якщо не залізна огорожа, то цегляний стовпчик або бетонна плита як "засіб гальмування". І це, зауважте, не рахуючи якості самого асфальтового покриття, яке й покриттям, власне, назвати не можна, - суцільні ями, вибоїни та латки", - ледве стримував емоції співрозмовник агентства. Нам же залишалося лише побажати йому успіху й терпіння в нелегкій справі закликання до совісті та до відповідальності.


    І знову - здрастуйте!


    Закликання, до речі, більш ніж доречні. Нагадаємо читачеві про те, що ж є дорожнім господарством нашої країни. Отже, усі дороги у нас поділені на чотири великі категорії - "міжнародні" автостради, дороги державного значення, дороги місцевого значення та "районні" шляхи. Водночас державними вважаються лише 20 тисяч кілометрів доріг, місцевими - 149 тисяч кілометрів. До категорії "міжнародних трас" потрапляють 8 тисяч дорожніх кілометрів, до категорії "районних" - майже 70 тисяч. Доріг першої категорії (4 і більше смуг) у нашій країні взагалі сміховинно мало - ледь більш ніж 2,5 тисяч кілометрів - і розкидані вони переважно "латками" на трасах Київ-Чоп, Київ-Одеса, Київ-Чернігів, Харків-Дніпропетровськ. Жодного розділення доріг за джерелами фінансування немає, отже, грошове забезпечення дорожніх робіт, як було, так і залишається прерогативою одного - загальнодержавного - бюджету, якого на всіх, природно, не вистачає.

    А тим часом, 39% від усіх українських магістралей не відповідають європейським стандартам міцності, 51% - стандартам рівності полотна. Швидкісних доріг в Україні немає взагалі. Для прикладу: у Німеччині автобанів - 11 тисяч кілометрів, у Франції - 7 тисяч, в Італії - 6 тисяч. При цьому німці витрачають на підтримку кожного кілометра шляху до 27 тисяч доларів, французи - трохи більш ніж 30 тисяч. У 12 тисяч доларів обходиться кожен кілометр російських магістралей, у 8 тисяч - білоруських.

    У нашій країні в "докризові" часи ледь-ледь назбирували до 5 тисяч доларів на кілометр траси, але й вони доходили до адресата - дорожніх служб - через раз. Які асигнування "перепадають" фахівцям-шляховикам сьогодні - взагалі неясно. Найімовірніше, що ніяких: державним фінпланом управляють нині в ручному режимі за принципом "хто перший встав - того і капці". І першими, як не дивно, встають пенсіонери, бюджетники й ті, кому нині особливо кепсько.

    Укравтодор у черзі за грошима першості ніколи не мав і навряд чи коли-небудь матиме. Там взагалі давно змирилися з тим, що коштів, що виділяються державою, вистачає в найкращому разі на латання ям і вибоїн, що регулярно "відкриваються" навесні. Минулої весни, наприклад, у дірках опинилася чверть усіх вітчизняних трас - майже 44 тисяч кілометрів асфальтового покриття. Особливо гостро це відчули водії Полтавської, Черкаської, Чернівецької, Дніпропетровської, Кіровоградської, Вінницької, Волинської та Миколаївської областей. Там на "дороги життя" з вибоїнами та вм'ятинами перетворилися не лише сільські "бетонки", але і траси державного значення. Що відкриється нинішньої весни - взагалі одному Богу відомо. Але ситуація, видно з усього, буде ще гіршою: погода збереженню дорожнього полотна аж ніяк не сприяє.

    Постає питання: чи можна дорожню проблему хоч якось вирішити? Відповідь: теоретично - так, але це потребує величезних капітальних вкладень. Три роки тому глава Державної служби автомобільних доріг (на той момент) Володимир Демішкан в інтерв'ю ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг") розповідав, що ціна "дорожнього питання" - 75 мільярдів гривень. Для порівняння: Польща за цінами трирічної давності потребувала 36 мільярдів євро. Жоден бюджет таких асигнувань не потягнув би, і вже тоді було зрозуміло, що єдиний вихід - кредити й позики. І нам, сказати по правді, позичали з панського плеча - то Morgan Stanley, то ЄБРР. Інша справа, що обсяги кредитування не можна було порівняти навіть із польськими.

    Пам'ятається, у липні 2007 року Микола Азаров, перший віце-прем'єр в уряді Віктора Януковича, як дитина втішався залученню 200 мільйонів євро від Європейського банку реконструкції та розвитку на будівництво кількох ділянок автотраси Київ-Чоп. Роком пізніше, коли стало зрозуміло, що позика ЄБРР і оновлені кілометри дороги Україну не врятують, почали знову підраховувати, скільки ж нам треба грошей для повного дорожнього щастя. З'ясували: 88 мільярдів гривень. Країна таких грошей не мала - ані тоді, ані - тим більше - тепер.

    Ще через рік - у травні 2009-го - світлом у віконці здавався спільний проект Світового банку та Кабінету Міністрів "Поліпшення якості українських доріг і підвищення безпеки руху". Блага мета почину простежувалася вже в самій його гучній назві. Дарма, що за якість і безпеку взялися, маючи в активі лише 400 мільйонів кредитних доларів і тільки 120 "показових" кілометрів траси М-03 на ділянці від Борисполя до містечка Лубни.

    Це, правда, не перешкодило ледь не всім українським транспортним чиновникам пообіцяти українським автомобілістам початок чергового прориву у справі розвитку дорожнього господарства. "Ми маємо величезний обсяг робіт для наших будівельників, виробників матеріалів, це тисячі нових робочих місць. Урешті-решт, цей проект - складова цілої серії інфраструктурних проектів, завдяки яким ми сподіваємося подолати кризу", - підкреслила тоді прем'єр-міністр Юлія Тимошенко.

    Ніяким проривом цей проект, звісно, не став. Та й не дивно: які б інфраструктурні нововведення не прагнули тут запровадити, усе закінчується однаково - ми отримуємо кошти, для окозамилювання створюємо одеський шум, схожий на роботу, гроші миттєво кудись витрачаємо, а потім десятиліттями за всю цю "благодать" розплачуємося ресурсами Державного бюджету, бо всі будівельні проекти, дорожні зокрема, забезпечуються переважно довгостроковими позиками, узятими під державні гарантії. Інфраструктура ж у більшості випадків залишається такою ж убогою та непрезентабельною, відповідно до вкладених сум і широти очікувань.

    От і сьогодні - у спекотні передвиборні дні - ми лише й чуємо від усіх кандидатів обіцянки побудувати, поглибити, розширити, упровадити. Але чи можна всьому цьому вірити? Адже ніхто не пообіцяв елементарного - розібратися з тим, що є, і навести лад у тому, що маємо, не нагромаджуючи нових проектів і нових проблем на бідну голову пересічного виборця, який, до речі, уже звик звинувачувати в усіх негараздах чи то спеку, чи то мороз.

    ІМК

    Украину парализовали снегопады (Дополнено)

    На улицах Ужгорода – аварийная ситуация (ФОТО)

    Минтранс создал штаб для застрявших в снегу автомобилистов

    Из-за снежных заносов в Донецке остановились поезда

    "Укравтодор" планує збудувати мережу автобанів із швидкістю 150 км/год

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору
    Похожие новости