Українські автомобілісти йдуть війною на "Укравтодор"!
Нинішня зима своїми суворими погодними умовами запам'ятається, напевно, надовго. Завірюхи та намерзла крига траплялися в наших широтах і раніше, але такої концентрації різноманітних опадів на одиницю часу метеорологи не фіксували давно. Замети, тумани, дощ або ожеледь не втішають нині навіть дітей, готових час від часу і у сніжки пограти, і кораблики в калюжах попускати, і імпровізовані "ковзанки" на асфальті влаштувати.
Що вже казати про дорослих, для яких кожен снігопад - стихійне лихо. Особливо, якщо дорослі - працівники комунальних служб, чий обов'язок - розгрібати, розчищати та знімати "іскристу красу" з ліній електропередач, дахів будинків або дорожнього полотна.
Проте працювати комунальником десь у заможній і занесеній снігом Європі - це одне. А в бідній, але так само занесеній і затопленій відлигою Україні, що має гострий дефіцит усього, окрім політичних чвар, - це зовсім інше. Тут кожен кілометр розчищеної або обробленої протиожеледним реагентом траси - це вже велика перемога, загальна радість і... така ж велика рідкість, хоча "Укравтодор" регулярно публікує зведення про стан українських доріг, проїзд якими буцімто цілком забезпечено.
Так, станом на вчора, наприклад, покриття автомагістралей державного значення визначили як "мокре", але у графі "проїзд" значилося - "забезпечено". В Івано-Франківській і Луганській областях полотно було "місцями засніжене", але загалом, знов-таки, проїзне. Дороги місцевого значення вважалися засніженими, а подекуди у стані "снігової каші", але проїзд ними теж "забезпечили". Тільки не питайте, як це вдалося. У зведеннях сказано хіба що про 2013 механізмів та 2958 працівників, залучених до дорожніх робіт. ККД праці людей і машин залишився без уваги.
Не дивно, що в таких умовах найбільш дієвою допомогою автомобілістам стає, власне, не оперативність реагування комунальних і дорожних служб, а банальне попередження без особливої потреби за кермо не сідати. Але що робити, коли іншого виходу, окрім як поткнутися на "мокрий асфальт" чи "снігову кашу", - немає. І що робити, коли "мокрий асфальт" чи "снігова каша" стали причиною ДТП з найтяжчими наслідками? Хто має нести відповідальність за пом'яте авто, розбитий ніс чи, боронь Боже, смерть? Пересічний український водій, якому і так треба було б видати орден за мужність, чи все-таки державні дорожні служби, чиїм прямим обов'язком є необхідність забезпечувати належний стан доріг?
Хочу не помсти, а правосуддя
Знайти відповідь на всі запитання зважився водій зі стажем, який постраждав від ожеледиці, за сумісництвом він - відомий український режисер і кліпмейкер Ігор Іванов, автор уже відомого новорічного мюзиклу "Як козаки...". Його історія - одна з багатьох, але саме вона має стати прецедентом і прикладом того, як і для чого треба боротися за свої права та водночас закликати до відповіді тих, кому це за статусом належить.
Інцидент стався 1 січня на 357 кілометрі траси Київ-Харків об 11:30 ранку. "День був сонячний, але дорога підсохла лише місцями - там, де не було лісопосадок", - поділився подробицями Ігор. "Жодної видимості прибирання дороги від снігу чи її обробки реагентами я, звісно, не помітив. Але, сказати по правді, не дуже вже на це розраховував: все-таки 1 січня. Тому й ішов із крейсерською швидкістю 60 кілометрів на годину. Проте, щойно в'їхав на ділянку "лісосмуги", як одразу відчув усю красу перебування 2,5-тоннного джипа на рівному крижаному катку. Машину миттєво розвернуло, викинуло на смугу зустрічного руху, звідти - у кювет. Перекинувшись кілька разів, ударився "черевом" в одне дерево, відскочив від нього й уперся дахом в інше. Мене та дружину врятували ремені безпеки - відбулися подряпинами та забиттями. Машина відновленню не підлягає".
Даїшники-оформлювачі ДТП, за словами Ігоря, приїхали швидко, а от "швидка допомога" не приїхала зовсім. "На щастя, нам не довелося довго мерзнути на трасі: усі експертизи та огляди пройшли вже в міліційній дільниці. Туди ж протягом години доправили ще кількох осіб, постраждалих у двох інших аваріях на тій самій обмерзлій ділянці дороги. Але й це не все: потрапивши в ДТП, ми тут же подзвонили друзям, щоб нас забрали. Однак, їхню автівку теж довелося витягати з дорожнього замету, у який вони потрапили, поспішаючи до нас на допомогу", - розповів наш герой.
Зрозуміло, що всі святкові дні Ігор тільки тим і займався, що збирав необхідні довідки, проходив медогляд і намагався "влаштувати" тонни металобрухту, які ще кілька тижнів тому вважалися непоганим позашляховиком. Отримати матеріальну компенсацію за розбитий автомобіль Ігор не зможе - за день до аварії у нього сплив термін дії страховки.
Тепер головне завдання режисера - підготувати й виграти суд з Укравтодором: стан дороги став головною причиною інциденту. "Скажу одразу: я не прагну компенсувати свої збитки коштом держави, хоча матеріальні вимоги в позовній заяві вкажу обов'язково. Я навіть не прагну покарати якогось конкретного працівника дорожньої служби, який 1 січня не вийшов на роботу й не насипав пісочку на крижаний покрив. Я хочу привернути увагу до проблеми - прокричати на всю країну те, що бурмотять собі під ніс наші водії, які щодня сідають за кермо та не знають, чи зможуть доїхати до пункту призначення цілі й неушкоджені. Розумію чудово: у країні немає грошей, у всіх свої турботи, але залишайтеся ж людьми! Не можете утримувати траси - закривайте проїзд, не відправляйте співгромадян на вірну загибель. На моєму місці міг бути, скажімо, водій старенького "Жигуля", вибратися з якого живим не зміг би, напевно, ніхто", - дорікає Ігор.
"Сьогодні всі говорять про те, що ми живемо в європейській країні. Де ця європейська країна? У Європі люди піклуються один про одного - чистять дороги та виставляють безпечні загородження. У нас же на трасах якщо не залізна огорожа, то цегляний стовпчик або бетонна плита як "засіб гальмування". І це, зауважте, не рахуючи якості самого асфальтового покриття, яке й покриттям, власне, назвати не можна, - суцільні ями, вибоїни та латки", - ледве стримував емоції співрозмовник агентства. Нам же залишалося лише побажати йому успіху й терпіння в нелегкій справі закликання до совісті та до відповідальності.
І знову - здрастуйте!
Закликання, до речі, більш ніж доречні. Нагадаємо читачеві про те, що ж є дорожнім господарством нашої країни. Отже, усі дороги у нас поділені на чотири великі категорії - "міжнародні" автостради, дороги державного значення, дороги місцевого значення та "районні" шляхи. Водночас державними вважаються лише 20 тисяч кілометрів доріг, місцевими - 149 тисяч кілометрів. До категорії "міжнародних трас" потрапляють 8 тисяч дорожніх кілометрів, до категорії "районних" - майже 70 тисяч. Доріг першої категорії (4 і більше смуг) у нашій країні взагалі сміховинно мало - ледь більш ніж 2,5 тисяч кілометрів - і розкидані вони переважно "латками" на трасах Київ-Чоп, Київ-Одеса, Київ-Чернігів, Харків-Дніпропетровськ. Жодного розділення доріг за джерелами фінансування немає, отже, грошове забезпечення дорожніх робіт, як було, так і залишається прерогативою одного - загальнодержавного - бюджету, якого на всіх, природно, не вистачає.
А тим часом, 39% від усіх українських магістралей не відповідають європейським стандартам міцності, 51% - стандартам рівності полотна. Швидкісних доріг в Україні немає взагалі. Для прикладу: у Німеччині автобанів - 11 тисяч кілометрів, у Франції - 7 тисяч, в Італії - 6 тисяч. При цьому німці витрачають на підтримку кожного кілометра шляху до 27 тисяч доларів, французи - трохи більш ніж 30 тисяч. У 12 тисяч доларів обходиться кожен кілометр російських магістралей, у 8 тисяч - білоруських.
У нашій країні в "докризові" часи ледь-ледь назбирували до 5 тисяч доларів на кілометр траси, але й вони доходили до адресата - дорожніх служб - через раз. Які асигнування "перепадають" фахівцям-шляховикам сьогодні - взагалі неясно. Найімовірніше, що ніяких: державним фінпланом управляють нині в ручному режимі за принципом "хто перший встав - того і капці". І першими, як не дивно, встають пенсіонери, бюджетники й ті, кому нині особливо кепсько.
Укравтодор у черзі за грошима першості ніколи не мав і навряд чи коли-небудь матиме. Там взагалі давно змирилися з тим, що коштів, що виділяються державою, вистачає в найкращому разі на латання ям і вибоїн, що регулярно "відкриваються" навесні. Минулої весни, наприклад, у дірках опинилася чверть усіх вітчизняних трас - майже 44 тисяч кілометрів асфальтового покриття. Особливо гостро це відчули водії Полтавської, Черкаської, Чернівецької, Дніпропетровської, Кіровоградської, Вінницької, Волинської та Миколаївської областей. Там на "дороги життя" з вибоїнами та вм'ятинами перетворилися не лише сільські "бетонки", але і траси державного значення. Що відкриється нинішньої весни - взагалі одному Богу відомо. Але ситуація, видно з усього, буде ще гіршою: погода збереженню дорожнього полотна аж ніяк не сприяє.
Постає питання: чи можна дорожню проблему хоч якось вирішити? Відповідь: теоретично - так, але це потребує величезних капітальних вкладень. Три роки тому глава Державної служби автомобільних доріг (на той момент) Володимир Демішкан в інтерв'ю ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг") розповідав, що ціна "дорожнього питання" - 75 мільярдів гривень. Для порівняння: Польща за цінами трирічної давності потребувала 36 мільярдів євро. Жоден бюджет таких асигнувань не потягнув би, і вже тоді було зрозуміло, що єдиний вихід - кредити й позики. І нам, сказати по правді, позичали з панського плеча - то Morgan Stanley, то ЄБРР. Інша справа, що обсяги кредитування не можна було порівняти навіть із польськими.
Пам'ятається, у липні 2007 року Микола Азаров, перший віце-прем'єр в уряді Віктора Януковича, як дитина втішався залученню 200 мільйонів євро від Європейського банку реконструкції та розвитку на будівництво кількох ділянок автотраси Київ-Чоп. Роком пізніше, коли стало зрозуміло, що позика ЄБРР і оновлені кілометри дороги Україну не врятують, почали знову підраховувати, скільки ж нам треба грошей для повного дорожнього щастя. З'ясували: 88 мільярдів гривень. Країна таких грошей не мала - ані тоді, ані - тим більше - тепер.
Ще через рік - у травні 2009-го - світлом у віконці здавався спільний проект Світового банку та Кабінету Міністрів "Поліпшення якості українських доріг і підвищення безпеки руху". Блага мета почину простежувалася вже в самій його гучній назві. Дарма, що за якість і безпеку взялися, маючи в активі лише 400 мільйонів кредитних доларів і тільки 120 "показових" кілометрів траси М-03 на ділянці від Борисполя до містечка Лубни.
Це, правда, не перешкодило ледь не всім українським транспортним чиновникам пообіцяти українським автомобілістам початок чергового прориву у справі розвитку дорожнього господарства. "Ми маємо величезний обсяг робіт для наших будівельників, виробників матеріалів, це тисячі нових робочих місць. Урешті-решт, цей проект - складова цілої серії інфраструктурних проектів, завдяки яким ми сподіваємося подолати кризу", - підкреслила тоді прем'єр-міністр Юлія Тимошенко.
Ніяким проривом цей проект, звісно, не став. Та й не дивно: які б інфраструктурні нововведення не прагнули тут запровадити, усе закінчується однаково - ми отримуємо кошти, для окозамилювання створюємо одеський шум, схожий на роботу, гроші миттєво кудись витрачаємо, а потім десятиліттями за всю цю "благодать" розплачуємося ресурсами Державного бюджету, бо всі будівельні проекти, дорожні зокрема, забезпечуються переважно довгостроковими позиками, узятими під державні гарантії. Інфраструктура ж у більшості випадків залишається такою ж убогою та непрезентабельною, відповідно до вкладених сум і широти очікувань.
От і сьогодні - у спекотні передвиборні дні - ми лише й чуємо від усіх кандидатів обіцянки побудувати, поглибити, розширити, упровадити. Але чи можна всьому цьому вірити? Адже ніхто не пообіцяв елементарного - розібратися з тим, що є, і навести лад у тому, що маємо, не нагромаджуючи нових проектів і нових проблем на бідну голову пересічного виборця, який, до речі, уже звик звинувачувати в усіх негараздах чи то спеку, чи то мороз.
ІМК
Украину парализовали снегопады (Дополнено)
На улицах Ужгорода – аварийная ситуация (ФОТО)
Минтранс создал штаб для застрявших в снегу автомобилистов
Из-за снежных заносов в Донецке остановились поезда
"Укравтодор" планує збудувати мережу автобанів із швидкістю 150 км/год
UA-Reporter.com