ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Українську книгу треба продавати як пиво і труси

    22 січня 2021 п'ятниця
    Перший вірш Гриць Семенчук написав у 12 років

    – Багато поетів пишуть про невідомих людей, про бездомних, про маргінальні категорії населення. Поезія – це витискання гнійних наривів із чогось.

    Про поетів і поезію, двотисячників та двітисячідесятників, про те, чим Лишега відрізняється від Кашпіровського, чи є братами Юрко Андрухович та Місько Барбара, а також про те, чому Львів перестав бути столицею альтернативної музики - в інтерв'ю з поетом, слемістом, актором, організатором концертів та просто творчою людиною Грицем Семенчуком.

    - Про Гриця Семенчука ширший загал дізнався через слем?

    - Літературна тусовка - так. Участь у слемах почав брати з 15-ти років. Своє 16-річчя я вже святкував по-письменницьки (сміється).

    - Як ти вийшов на слемерів?

    - Брав участь в організації слему у Хмельницьку. Пам'ятаю, що перший серйозний дядько, який до нас приїхав - це Стронґовський. По-моєму, він навіть був задоволений cлемом. Але першим своїм здобутком вважаю львівський слем у Музеї Ідей. Тоді мене помітили з мистецького об'єднання «Остання барикада». І вже на інші літературні імпрези їздив із ними.

    - Коли ти почав писати?

    - Десь із 15 років. Те, що було доти, мені взагалі не подобалося. Я вважаю, що рано почав писати, головне тепер - рано не подохнути як поет. Не хочеться стати одноденкою. Вважаю, що проблема поета у тому, що дуже часто він відкидає свої тексти, написані раніше. У мене теж пройшла серйозна фільтрація того, що писав раніше. Багато від чого я відмовився і просто вирішив, що це не моє, не те, що хотів би бачити. Поезія мусить відповідати дійсності.

    А ще у поета буває такий стан, такий собі часопростір, коли його «грєбьот». І от цей часопростір має бути найбільш плідним у поезії, а те, що було написано до чи після того - вже й не сприймає сам поет.

    У кожного поета цей період різний. Для прикладу, Олег Лишега. У нього є небагато віршів, але вони довершені. Так, ці вірші він написав за невеликий період часу - за кілька років. І зараз Лишега каже: «Я роблю дерев'яні скульптури і мені цього вистачає». І це - супер. У когось цей період триває дуже довго, як у Жадана, Андруховича. Ігор Калинець теж перестав писати.

    Загалом літератори і музиканти дуже подібні. Андрухович із «Мертвим півнем», тобто з Міськом Барбарою - вони як два рідні брати. Жадан і «Люк»: вони однаково поводяться: люблять вибухнути і затихнути. Мені якимись подібними видаються Тарас Прохасько та «Піккардійська терція»: хороша лагідна музика та хороша інтелектуальна література. А Юрко Іздрик і «ZSUF» щось вигадують, експериментують. А от Лишега мені більше на Кашпіровського схожий, він заворожує публіку, гіпнозує.

    - Пам'ятаєш свій перший вірш? Про що тоді писав?

    - Перший вірш написав у 12 років. Про любов: вірш, присвячений дівчині, в яку закохався. А моя творчість починається орієнтовно з осені 2005 року. У мене тоді був важкий період, багато проблем. Хтось стикається з першими життєвими проблемами у 20, а я стикнувся у 15. Можливо, тоді зіграв чинник недеформованого пубертату. Вперше за 15 років я відчув, що мені справді дуже хріново. У мене померла бабуся, яка, в принципі, мене виховувала, виникли непорозуміння з першою любов'ю, яка не складалася, також з друзями. Я просто вирішив відгородитися від цього всього... Вірш був про осінь. Там щось «До мене прийшла осінь». Щось таке дико недолуге, те, що мені не сподобалося вже за рік. Зараз я більш-менш задоволений тим, як пишу, - і це мене тішить.

    - Тебе зараховують до поетів-двітисячідесятників...

    - Насправді «двітисячідесятники» всі мають різні вікові і соціальні категорії. Чому видавець Сергій Пантюк вирішив дати таку назву (серію книг «Двітисячідесятники»: куди увійшли книги поезій Владислава Волочая, Тані-Марії Литвинюк, Вано Крюгера, Сашка Колісника та Гриця Семенчука буде репрезентовано на цьогорічному Форумі видавців - ZAXID.NET). Тому що «двотисячники» народилися у Радянському Союзі, формувалися в тому дусі. Там було інше сприйняття. Вони були молоді, коли були оті нещасні 1990-ті. Тому вони інші, у них інша естетика, а ми вже потрапили у більш-менш нормальні умови для сприйняття всяких штук. Але я не вважаю, що поезію треба заганяти у часові рамки.

    В Україні все буде добре років за двадцять, я це відчуваю, у будь-якому плані. Тому що зараз 80% людей, які щось вирішують у нашій країні, мають глибоке радянське минуле. 20% старших людей могли змінитися, змогли підлаштуватися під новий час і традиції. Я думаю, що років за 20 на керівні посади прийдуть люди, які виросли за незалежної України, які не бачили комсомолу. Я спілкуюся зі своїми ровесниками з Донецька, Харкова, Дніпропетровська - і ці люди навіть, не дивлячись на те, що зі східної України (говорять російською, мають російське коріння, батьки налаштовані на курс сусідньої держави), вони знають і поважають українську культуру, українські традиції.

    - У класичному варіанті письменник має місію. Яка місія сучасного поета?

    - Покоління «дев'ятдесятників» давно перестало боротися з владою, тому що не можна бити горохом постійно об стіну. Якщо владі справді пофіг, то основна позиція поета зараз - висвітлювати сучасні соціальні проблеми. Багато поетів пишуть про невідомих людей, про бездомних, про маргінальні категорії населення. Поезія - це витискання гнійних наривів із чогось. Нащо писати про щасливих людей, нащо їх чіпати? Якби я був щасливим, я б теж не писав. І не хотів би, щоб писали про мене.

    - Ти нещасливий?

    - Я просто чутливий до всього, що відбувається на моїй землі, з моїми друзями, зі мною, з багатьма речами, дотичними до мене. Я дуже чутливий, і якщо трапляється якась ситуація - мені стає дуже сумно.

    - Про тебе говорять, що ти поет, слеміст, актор, організатор концертів. Що з твоїх міні-професій можна поставити першим у списку?

    - Я себе позиціоную виключно як поет, тому що буду займатися цим й надалі. Концерти організовую виключно для дружніх мені корпорацій, як «Пропала грамота», «Очеретяний кіт», для Карпи, Жадана зі «Собаками в космосі», «Вертепу», «Лос Колорадоса». Що більше друзів просить організувати концерти, то більше я займаюся цим. Спершу було важко, та потім легше. Організовую концерти не тільки у Львові, а й у Тернополі, Хмельницькому, інших містах.

    А літературний перформанс був лише одного разу: у Хмельницькому між виступами рок-гуртів ми читали... реп, який вигадували відразу. У Львові я не бачу себе перформансистом. Найкращим перформансистом був Назар Гончар, світла йому пам'ять. По-моєму не можна переплюнути Гончара у мистецтві поетичного перфомансу.

    - Де легше організувати концерт?

    - Хмельницький і Тернопіль йдуть однозначно попереду Львова. Там існує таке поняття, як голодна провінція, яка дуже мало має якихось концертів, літературних акцій. Так само і в Ужгороді. А у Львові є проблема з концертним майданчиком, тобто загалом їх мало, майже немає.

    - Вважаєш, що брак людей на літакціях чи концертах - це суто через те, що публіка сита?

    - Зараз Тернопіль вважається концертною столицею Західної України. Там є багато місцевих гуртів та концертних майданчиків. Та й міська влада чимало допомагає. У Львові з альтернативою трохи гірша ситуація. Львів давно себе втратив в плані столиці альтернативної музики. У літературі - позицій ніколи не втрачав, тому що для того, щоб стати письменником, поетом не треба виїжджати в столицю. Трохи насичують музичний простір хлопці з «Сихів/team», та у Рівному, Хмельницьку великі альтернативні концерти проходять раз в два тижні.

    - Як у тебе виникла ідея проекту «БОМЖ» у журналі «Просто неба»?

    - З редактором журналу Мар'яною Сохою я був знайомий до співпраці з журналом. Я приїхав в Хмельницький. Зібралися з друзями. Хтось з них переодягнувся на бездомного. Інші почали його фотографувати. Я зателефонував Мар'яні, сказав, що можна привернути увагу людей до проблем бездомності, залучивши відому людину, яка буде в образі бомжа. Треба сказати людям, що у бездомних теж є своє життя, що вони не всі на одне обличчя, що у них теж є різні риси... Світлана Поваляєва була першою, хто знявся у цьому проекті. Вона моя близька знайома, вона не відмовилася навіть від фотосесії, залучила журналіста і письменника Тараса Антиповича.

    Другий крок допоміг втілити івано-франківський фотограф Ростислав Шпук. Це була легендарна фотосесія Тараса Прохаська. Ростику сподобалося, він пішов фоткати всіх, кого зустрічав на вулицях Івано-Франківська.

    «Просто неба» практикує на кожен новий номер ставити випусковим редактором чергового члена редколегії. Думаю, що на Форум видавців, я буду якраз випусковим. Це буде виключно мистецький номер.

    - Що задумав?

    - Є кілька ідей. Я надіюся залучити до цього номеру Бондара, Малярчук, Андруховича... І спробувати зробити так, щоби бездомні написали рецензії на книги. Мене це справді цікавить.

    - Минулого року йшлося про те, що українська книга знову стає недоступною...

    - Я теж так вважаю. І ще вважаю, що потрібно забивати ринок хорошими дешевими книжками. Юрій Завадський якось сказав, що українську книжку потрібно продавати, як будь-які труси, і будь-яке пиво. Хорошу українську книжку. Я не думаю, що настане такий час, коли книги Тараса Федюка будуть продавати разом з Марініною. Українська книжка має бути доступна, бо поки ми не маємо українських книжок, ми не будуємо мати хороших доступних письменників. Багато літературних речей проходять непоміченими. Я не був і не є прихильником серйозної поліграфії. Вважаю, що книги подарункового формату треба робити для дуже великих людей, мегаписьменників.


    Довідка


    Григорій Семенчук - студент філологічного факультету ЛНУ ім. І.Франка. Та, ще не ставши студентом, він заявив про себе у молодих літературних колах. Народився 1991 року у Хмельницькому. Є координатором проекту «Без ознак мистецького життя» (БОМЖ) у журналі «Просто неба» та одним з координаторів Літературного фестивалю в межах Форуму видавців у Львові. Також організовує різні концерти у містах Західної України, зокрема у Львові.

    ZAXID.NET

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -2

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору