ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Унікальна церква, мінеральні джерела і довгобуди в Кострино (ФОТО)

    28 березня 2024 четвер
    105 переглядів
    У Кострині свої принади й цікавинки

    Закарпатське Кострино асоціюється передовсім із зимовим, гірськолижним туризмом та горою Красія. Але насправді сам населений пункт не такий вже й супертуристичний, а гора та однойменна турбаза знаходяться на території Вишківської сільради.
    Втім є у Кострині свої принади й цікавинки. Чого варта хоча б одна з найдавніших дерев’яних церков краю та унікальні мінеральні джерела!

    Взагалі-то, населений пункт, до якого ми завітали, ділиться на дві «автономні» частини. Адже сільрада об’єднує власне село Кострино та Костринську Розтоку. Перше село нині більше та відоміше (350 дворів проти 150), але розрослося поселення у давнину, за переповідками мешканців, саме з Розток (перша письмова згадка – у 1549 році!). І перше, і друге мальовничі села затиснуті між горами та пронизані рікою Уж. Водна артерія тут ще не повноводна, адже неподалік, на перевалі, лише бере свій початок. Хоча під час повеней невелику біду таки робить.

    Якщо заходиш у село з боку Великого Березного, перше, що впадає у вічі, – гігантський бетонний каскад будівель Костринського комбінату кухонних меблів. Колись він був відомий далеко за межами області, забезпечував роботою до розпаду Союзу 500-600 чоловік із усього району. Продукцію ще й досі можна зустріти в оселях та на дачах краян. Але нині підприємство пустує вже більше 6 років. У селі кажуть: купили у свій час американці, фірма «Яворник». Обіцяли, що будуть відновлювати виробництво, потім – що перепрофілюють. Але якщо до кризи ще були якісь рухи, після 2008-го – повний штиль. І тепер навіть претензії нема кому висловити, адже керівництво – за океаном!

    Ще однією сумною будівлею є колишній клуб, який так і не був введений в експлуатацію. Район передав приміщення під швейну фабрику, яка також не запрацювала… Загалом таких покинутих об’єктів та довгобудів у селі вистачає. Підприємці бачать, що місця тут перспективні, але через кризу та власні фінансові негаразди не можуть довести до ладу свої починання. Це трохи псує загальний вигляд села, яке зустріло автора неймовірним видовищем: чепурні хатки на фоні димлячих гір та перші весняні квіти (а на перевалі в той же день потрапив у хуртовину!).

    Похмурі бетонні емоції також компенсує давня дерев’яна церква Святої Покрови. Розташована вона на пагорбі ліворуч від траси, якщо їхати в напрямку від Ужгорода. Одразу впало у вічі, що доріжка туди не надто облаштована: після легкого дощику автор забрьохався по коліна… Дивна історія церкви. Цю пам’ятку української архітектури збудували в Сянках на Львівщині ще до національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького, далекого 1645 року! Це класична бойківська тризрубна триверха споруда з домінуючим центральним верхом. А в Кострино перевезена у 1703-му. Як для дерев’яної церкви, вона справді виглядає величезною. Втім лише ззовні: всередині для численної громади села тіснувато. Тому майже навпроти дерев’яного в селі збудували ще один, більший православний храм. Третя православна церква – вже у Розтоках. Це й не дивно, адже села вздовж річки розтягнуті на кілька кілометрів.

    Ще одна особливість Кострина – мінеральні джерела. За словами старожилів, перше таке джерело було біля дерев’яної церкви, але нині його майже не видно і воду з нього не беруть. Два інші – діючі. Знаходяться в урочищі під горою з другого боку ріки. Детальний маршрут описав краєзнавець Олександр Богданов у своїх подорожніх замітках: «Щоб добратися до джерела, потрібно вийти від траси по «пішаку» (пішохідна стежина), пройти по підвісному містку, повернувши праворуч – по присілку над рікою, повернути ліворуч у бік лісу і пройтися лісовою дорогою трохи більше кілометра в один бік».

    Справді, природа на тій полянці дуже гарна, а водичка смачна. Мешканець Кострина Іван Коваль каже, що експертизу джерела робили ще за Союзу. І відгуки були схвальні: «Місцеві тут беруть воду і знають, що вона хороша. Але щоб розливати її в пляшки – джерело надто мале. Хоча, пригадую, була у нас за Союзу така турбаза «Дубовий гай». Так звідти туристи ходили пішими маршрутами на Явірник, на перевал, заходили й до нас покуштувати цілющої води. Тепер їх менше».

    Загалом зимовий туризм на цьому клаптику Закарпаття почав розвиватися пізніше, ніж зелений. До Горбачовських часів цей регіон сприймали виключно як прикордонну, не вельми туристичну зону. У 80-х роках, ще до перебудови, за ініціативи теперішнього директора «Красії» Василя Беля з’явився перший гірськолижний підйомник. Тож тепер туристи краще знають саме лижні переваги Кострина, ніж мальовничі літні маршрути.

    Стосовно туризму, то, як скрушно зазначає голова села Іван Сегеда, сільрада завалена іншими, більш приземленими клопотами, ніж його розвиток. Та й як можна вирішити це питання на рівні населеного пункту? «От маємо нині на території 4 турбази. Податки вони платять справно, але такого розмаху, інвестицій чи внесків на благоустрій, як у Буковелі, немає. Турбаза «Красія» планує будувати готель на місці напіврозваленої ферми. Тож зникне хоч один шрам на тілі села. Але поки що до дій у цьому проекті далеко…»

    Утім розвивати туристичний потенціал якось треба, бо кількість населення в селі зменшується. Нині там проживає заледве тисячу двісті чоловік. При тому, що офіційна інформація 2005 року фіксує цифру півтори тисячі. «Село потроху вимирає, – каже І.Сегеда. – Пам’ятаю, школа у нас була на 190-200 діток, а нині ходить 130… Та й молодь не має особливо роботи у селі. Доїжджають у район, шукають кращої долі в Польщі чи Словаччині, навіть за океаном»

    Загалом застав голову села навіть у вихідний день за роботою: він їздив по всьому населеному пункту, координуючи роботу з вивезення сміття. «Доводиться бодай раз у місяць (в останню суботу) планово вивозити непотріб на сміттєзвалище в район, адже до цього люди просто кидали все в ріку! Тож аби Ужгород мав чисту воду, беремо вантажівку, трактори з причепами й просимо селян, щоб збирали сміття в мішки та виставляли його на вулиці в цей день. Але завжди знаходяться ті, хто не вважає це роботою, критикує… Скоро голова сільради буде винен і в тому, що дощ почав падати!»

    Так чи інакше, але на посаді Іван Сегеда уже четвертий термін. Люди довіряють, адже за цей період поновили та відремонтували чимало будівель, зробили багато дрібних кроків, важливих для повсякдення села. Зокрема облаштували нову амбулаторію, відремонтували дитсадок, кладки через ріку та потік. У найближчих планах – капітальний ремонт школи-дитсадка в Розтоці. Область уже затвердила проектно-кошторисну документацію на 440 тисяч гривень».

    Мандрував Тарас ВАЩУК, "Закарпатська правда"

    5024848495.jpg

    55024849.jpg

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору