ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Успішній за кордоном мешканці Закарпаття прикро й сумно, що колишні однокурсники так і не знайшли себе в Україні

    29 листопада 2021 понеділок
    Мешканка Закарпаття починала за кордоном зі швабри, а сьогодні працює викладачем в університеті

    Я закінчила фізмат у 90-ті. Всі мої недоспані ночі над конспектами виявилися даремними. Всі надскладні задачки, які вдалося перелопатити (тільки заради стипендії) стали іронією долі. У ці роки треба було продавати горілку на базарі або бензин, а не виснажувати мозок фізикою.

    З горя я подалася за кордон – на заробітки. Звичайно, в милій Європі мені дозволили тільки бути хатньою прибиральницею. На щастя, я хоча б потрапила в інтелігентну родину. Подружжя було викладачами і тому платили мені щедро. Ще й трохи жаліли мене, що з вищою освітою маю мити вікна та пилесосити. Щоб тільки якось виживати.

    Але одного разу мій господар був у гніві. Я ніколи не бачила, щоб він був такий розлючений. А все через те, що десь зник його папірець із формулами, над якими він морочився вчора. Звичайно, що винуватою цього разу стала я. Мабуть, під час прибирання десь заникала той злощасний його папірець.

    Ніколас жодного разу не сказав мені прикрого слова. А тепер кричав на мене, як на якусь останню негідницю. Здається, він навіть готовий був мене звільнити з роботи. Адже невдовзі мав захищати дисертацію. А його дослідження зникли.

    – Що за формули? – спитала я, збираючи докупи рештки свого спокою.

    Він став пояснювати. Але так роздратовано, що треба було набратися неабиякої мужності, щоб все це вислухати.

    Тоді я взяла чистий папір на столі і стала писати ці формули сама. Це зайняло у мене хвилин десять. Потім я простягла папір йому.

    Несподівано Ніколас стих, як дитина, яка дуже наплакалася і нарешті замовкла. Він дивився на мене приголомшено.

    – Як ти змогла? – вигукнув він. І одразу покликав дружину. Та теж роззявила рота від подиву. Чесно кажучи, я й раніше не дуже захоплювалася рівнем освіти за кордоном. Що б там не казали, але наш рівень набагато пристойніший, не такий поверховий, як у них. Тож і тепер, із своїми університетськими знаннями, я не поступалася йому, який писав докторську.

    – Так! – суворо мовив Ніколас. – Віднині ти вже ніяка не прибиральниця. Я буду намагатися влаштувати тебе на гідну роботу.

    Дружина гаряче його в цьому підтримала.

    – Але ж у мене нема житла, громадянства, – заперечила я.

    – Жити поки будеш у нас! – одразу взяла ініціативу в свої руки дружина. – Та й мову ти знаєш вже дуже добре. А це – неабиякий плюс!

    Він повів мене в університет. Зі мною дуже довго говорили його колеги. У деяких ситуаціях, коли йшлося про складні терміни, Ніколас був для мене перекладачем. Колеги погодилися, що я могла б викладати в університеті. Та от керівник закладу заперечливо похитав головою – все ж іноземка. Хоч всі труднощі з оформленням потрібних дозволів, всі формальності Ніколас взяв на себе.

    Тож спочатку мені порадили попрацювати в школі. Я так і зробила. Познайомилася там з молодим учителем. Ми покохали одне одного. І одружилися через рік. Згодом у нас народилася донечка. Тож я всю увагу повернула на неї.

    Тільки через шість років після події зі зниклим папірцем, на якому Ніколас виписував формули, я таки змогла викладати в університеті. Тож тепер ми – родина з пристойними заробітками. Ми дуже багато можемо собі дозволити. Допомагаємо родині в Україні. Навіть не знаю, як вони би без нас вижили.

    Але мені дуже сумно, що мої однокурсники так і не знайшли себе в Україні. Жоден не працює за спеціальністю. Хтось продає цигарки, хтось – картоплю, хтось взагалі спився. Але жоден не мав можливості реалізувати себе як фізик. А це ж були такі талановиті люди!

    Ольга ЯЦИК

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -3

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору