Уже більше 100 років вчителі Ужгородської спецшколи-інтернату дарують дітям своє серце та душу

Майже кожен із нас часом намагається сховатися від житейської суєти, шуму та гаму міста. Бувають миті, коли ми хочемо опинитися в тиші, на одинці із своїми думками. Але чи задумувався хтось із нас над тим: чи зміг би він усе своє життя прожити тільки з своїми власними звуками? Погодьтеся, такі думки лякають. Але є люди, які з такою реальністю живуть.

Втрата слуху — чи не найстрашніше, що може статися з людиною. Жити у беззвучному світі не так просто: відсутність звуків не дозволяє легко пристосуватися до оточуючого світу та відчути всю його красу.
На Закарпатті однією з тих, хто допомагає нечуючим дітям призвичаїтися до життя та стати повноцінними членами суспільства є Ужгородська спеціальна школа-інтернат І-ІІІ ст..
Школа була заснована ще в 1904 році, за часів Австро-Угорщини. Набір дітей, що мали вади слуху, проводився з цілої області. Після того як на Закарпатті почала панувати радянська влада, навчання у закладі проводилось за програмою шкіл глухих. А в 1946-1947 роках у школу-інтернат прийшли перші сурдопедагоги.
Сьогодні із стін Ужгородської спеціальної школи-інтернату І-ІІІ ст. виходить молодь з повною середньою освітою. Це дає їм можливість продовжувати навчання у вишах. Чим вони успішно і користуються.
Про досягнення та проблеми вихованців Ужгородської спеціальної школи-інтернату І-ІІІ ст. розповіла директор ужгородської школи-інтернату Наталя Бушко.
— Наталя Іванівна, що насамперед ваша школа хоче та намагається дати її вихованцям?
— Основне завдання нашого закладу — навчання глухих дітей мові, її розвиток та збагачення, розвиток залишків слуху, корекція недоліків слуху та вимови. Ми повинні привити віру у свої сили, надати усі можливості для того, щоб молодь змогла знайти себе та реалізувати свої вміння у подальшому позашкільному житті. Ми хочемо, щоб наші випускники йшли в доросле життя з певними бажаннями та задумами і могли сміливо досягати своєї цілі.
Перші кроки до цього вже зроблені. Так, цьогорічні випускники будуть третіми, які отримають по завершенні навчання у нашому закладі атестати про закінчення загальноосвітньої школи. Це дасть їм можливість здобути вищу освіту. Також, цього року наші учні вперше подали заявки на участь в незалежному тестуванні. Тому наразі нас дуже хвилює питання: наскільки вдало з цим завданням вдасться упоратись нашим учням.

— Стати студентом у наш час не так вже й легко, а знайти достойну роботу — ще важче. Цікаво дізнатися, чи не виникає у ваших випускників проблем із подальшим навчанням та працевлаштуванням?
— Так, проблеми є. По-перше, ті професії, якими наші діти хотіли б займатися, не доступні для них згідно нормам техніки безпеки. Люди з вадами слуху не можуть бути, наприклад, перукарями, бо там постійно потрібно працювати з різними хімічними речовинами. Не можуть вони працювати і у тій сфері, де постійно потрібно спілкуватися.
По-друге, майбутнє молоді з вадами слуху у великій мірі залежить від зусиль батьків, адже не всі діти можуть реалізувати свої здібності, талант без підтримки близьких людей.
По-третє, вийшовши із стін нашого закладу, молодь бачить зовсім іншу реальність — суворе життя із своїми правилами. Випускникам Ужгородської спеціальної школи-інтернату І-ІІІ ст. важко знайти роботу, а фірми, які все таки приймають їх, не виплачують їм гідної зарплатні. Щодо підприємств для глухих УПП №1, УПП №2 – в умовах кризи вони переживають не кращі часи.
Мені хочеться наголосити на тому, що наше суспільство має зрозуміти: глухим не потрібні подачки. Вони потребують систематичної оплачуваної роботи, що дало б їм змогу відчути себе повноцінними членами суспільства.

— Наталя Іванівна, яка професія найбільш популярна серед ваших випускників?
— Багато наших вихованців ідуть навчатися на швачок, столярів, кухарів, продовжують займатися керамікою, різьбою по дереву тощо. Випускників Ужгородської спеціальної школи-інтернату І-ІІІ ст. радо приймають у такі виші, як коледж мистецтв ім. А. Ерделі, медичний коледж «Монада» та ін. В основному, закарпатські молоді люди з вадами слуху обирають для себе професію швеї, столяра, художника-оформлювача та зубного техніка. Хочеться відмітити, що на сьогоднішній день троє наших випускників навчаються у вищих учбових закладах.
— Цікаво: яким чином ваш заклад допомагає дітям-інвалідам подолати свої комплекси та сприймати себе повноцінними членами суспільства?
— Один із кроків до життя без страху та комплексів — є залучення молоді до спільної роботи, розкриття їхніх здібностей та уподобань. Тому у нашому закладі постійно діють факультативи та гуртки. Зокрема, ми навчаємо дітей художній вишивці, різьбі по дереву, хореографії, кераміці. У нас постійно діють гуртки «Юний біолог», «Юний художник» та танцювальний гурток.
Неодноразово ми беремо участь в художній самодіяльності не тільки в області, але й на Всеукраїнському рівні. Зокрема, наприкінці жовтня наші вихованці зайняли перше місце у конкурсі з хореографії та клоунаді, що проходив серед шкіл-інтернатів західного регіону України (Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська та Львівська області).
Це допомагає дітям відчути, що вони ні в чому не обмежені, можуть робити ті речі, що і чуючі, інколи навіть краще за них.

— Пані Наталю, утримувати такий гарний заклад, як ваш, не так вже й легко. Хто вам допомагає забезпечувати хороші умови навчання та проживання для дітей-інвалідів?
— Насамперед, слова вдячності хочеться висловити Управлінню освіти і науки ОДА та Михайлу Андрійовичу Мотильчаку, який його очолює. За їхньої підтримки та фінансування ми можемо покращувати матеріальну базу школи. Так, протягом останніх років ми провели ремонт приміщення нашого закладу: поміняли дах, замінили всі вікна тощо.
Ужгородська спеціальна школа-інтернат І-ІІІ ст. забезпечена новішою технікою: мільтимедійними проекторами, сучасними комп’ютерами, FM-системами (слухові апарати найновішої технології), аудіометром (апарат, що дозволяє вчителям самостійно вимірювати рівень втрати слуху їхніх вихованців), апаратами видимої мови та магнітною петлею, що дає можливість учням нашого закладу без перепон спілкуватися тощо.
Тісно співпрацюємо ми і з управлінням «Інваспорт», яким керує Андрій Чегіль, з Закарпатським обласним Українським товариством глухих, яке очолює Наталя Булеца, та Ужгородським міським Українським товариством глухих, головою якого є Наталя Кардашинець.
За їх допомоги та підтримки для наших учнів створено спортивні секції з волейболу, футболу, настільного тенісу, легкої атлетики, що дає учням можливість у повному обсязі реалізувати себе: стати повноцінними членами соціуму та хорошими громадянами України.

— А чи є речі у вашому закладі, які б ви хотіли удосконалити, змінити?
— Я дуже хотіла б, щоб допрофесійна підготовка школи (столярна, швейна справи) давала можливість трудовлаштуватися нашим випускникам. Вивчається можливість зміцнення матеріальної бази школи з метою створення спортивного та художньо-естетичного профілів. Як бачите, задумів у нас немало, але роботи для їх втілення — ще більше.
Наші учні серйозно займаються спортом. Маємо вже і свої здобутки: четверо наших учениць – чемпіони України з волейболу, одна з них – Малета Емілія – кандидат у збірну України; двоє учнів – кандидати у збірну команду України з футболу. А наш випускник Роман Герей — неодноразовий призер Дефлімпійських ігор.
— Наталя Іванівна, щоб Ви хотіли побажати у новому 2010 році вашим учням, вчителям та усім тим, з ким ви співпрацюєте?
— Найперше, що хотілося б побажати, так це міцного здоров’я, натхнення у праці, бажання навчатися та реалізації усіх задумів, мрій. Бажаю нашим педагогам наснаги та успіхів у їхній нелегкій вчительській роботі, родинного тепла та благополуччя, а учням — змогу втілити в життя усі свої знання. Кожному хочу побажати, щоб усі негаразди, проблеми та біди залишилися у минулому році, а майбутній 2010 рік зустрів нас тільки радісними та щасливими подіями.
— Дякуємо за теплу зустріч та приємну розмову. Бажаємо вашому закладу, усьому його колективу та кожному його вихованцю світлого, щасливого майбутнього, вдалих починань та успішних результатів в усіх ваших справах.


Вікторія Попович,
Тетяна Горянка
чл. Національної спілки
журналістів України