ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Ужгород до сих пір немає свого Генплану

    21 січня 2021 четвер
    Ужгород ділять без Генплану забудови?

    Торік керівництво Ужгорода зробило благородний жест своїм виборцям: хто з тих, що були в черзі на отримання земельної ділянки ще з початку незалежності України перереєструється, землю дістане...

    І нещодавно землю таки роздали. Але це не означає, що варто радісно поспішати будувати там омріяний терем-теремок. Бо все впирається у магічне слово генплан. І Ужгород це лише приклад - така ситуація нині майже по всій Україні.

    Слово генплан часто пишуть з великої літери. Мабуть, з огляду на те, що коштує його зробити – і в прямому, фінансовому сенсі, й з огляду на необхідні інтелектуальні, морально-організаційні затрати всього потенціалу комунальних та дозвільних служб.

    Це глобальний у масштабах кожного міста чи села стратегічний план, який визначає, що і де робити, як жити у ближчі кілька десятиліть. Існування генпланів украй важливе на тлі частих виборів, змін керівників різних відомств – аби кожен новий віник не мів по-новому і на свій розсуд, аби наступники начисто не перекреслювали всього, зробленого попередниками, потрібні стратегії розвитку, плани, які затверджуються з огляду на виважену доцільність і комплексний науковий підхід.

    У радянські часи генплани розроблялися централізовано, але тільки для міст. Відтак їх відкинули, як майже будь-яке планування. Коли ж знову визнали необхідними – "повісили" на місцеві громади, а отже, і їхні бюджети. На місцях справді видніше, що і де будувати, як розвивати. Але при цьому "на низах" важко знайти кілька мільйонів для документа, яким не залатаєш прорвану трубу, який не даси як матеріальну допомогу стражденним чи хворим. Генплан треба проробляти, сотні разів коригувати, обговорювати, аби він дав відповідь на ключові комунальні, а отже, й найбільш болючі й занедбані проблеми: де будувати будинки, а де заводи і дороги, де парки, готелі, а де сміттєзвалища, як розвантажити вулиці від машин, а мешканцям забезпечити можливість користуватися всіма благами цивілізації.

    Востаннє генплани робилися в 70–80-х роках минулого століття. Але, наприклад, радянські уявлення передбачали, що житлова квартира не споживатиме більше 5 кіловат за годину. Тепер же, через комп’ютери, телевізори у кожній кімнаті, іншу побутову техніку, подекуди й електроопалення, кабель на щитових просто плавиться. Така ж ситуація і з газовими мережами – вони, зокрема у багатоповерхівках, не розраховані на сучасні котли автономного теплозабезпечення. Практично всюди не справляються з уже наявним навантаженням (не кажучи вже про нове) каналізаційні й очисні мережі, сміттєзвалища.

    Щоб зняти ці та багато інших проблем, якраз і потрібні генплани. Але крім того, що робити їх дорого й клопітно, багато місцевих керівників воліють обходитися без генпланів: так легше вирішувати цьогохвилинні проблеми, не надто замислюючись, що ж буде завтра, зокрема й, наприклад, "дерибанити" земельні ділянки, у тому числі й за рахунок дитячих майданчиків або зелених зон.

    "Генплани населених пунктів – сіл чи міст, – розповідає заступник начальника відділу державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Сергій Сойнов, – зокрема, повинні передбачати, які об’єкти зводитимуться і які комунікації будуть для них потрібні. Адже генплани погоджуються з усіма комунальними службами і проходять комплексну державну експертизу, що передбачає, серед іншого, й вивчення впливу на довкілля. Бо ж якщо надати земельну ділянку на спорудження якоїсь будівлі, підприємства, мікрорайону, треба передбачити, як забезпечувати їх електроенергією, водою, газом, як розміщувати дороги, куди подіти стоки тощо. При цьому врахувати всі наслідки, зокрема й екологічні.

    Наприклад, у районах нашої області, особливо при зведенні баз відпочинку, готелів, якщо немає центральних систем водовідведення, доводиться вимагати від забудовників ставити системи біоочистки, що нині коштує, залежно від об’єкта, від 7 до 15 й навіть вище тисяч гривень. Скажімо, у Європі є норма, що забороняє забудовувати понад 60 % території будівництва жорсткими покриттями ґрунту. Не менше 30 % проектувальник повинен залишити на озеленення, що забезпечує дихання землі. Доводиться враховувати, що система новобудов і паркінгів тисне на ґрунтові води, які можуть через це підніматися, потрапляти до техногенного шару, засолююватися, гнити тощо.

    Втім, крім очевидної потреби, є і формальна – наказ Мінприроди (№ 434 від 5.11.2004) "Про затвердження Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок" передбачає, що коли погоджуються вибір земельної ділянки для ведення сільськогосподарських робіт чи розміщення на ній об’єктів, треба подати пакет документів. Серед них обов’язково мають бути і "…викопіювання з генерального плану забудови населеного пункту, схеми планування району, іншої містобудівної документації".

    Проте, скажімо, в Ужгороді прийнято рішення про створення нового мікрорайону – біля Строжниці, вул. Ярослава Мудрого. На недавній сесії там уже роздано земельні ділянки. Проте генплану цієї території немає, принаймні на запит нашого управління його не подали, маємо тільки інформацію, що він розробляється. Як же ми можемо погодити виділення цих ділянок? А таке погодження потрібне і для оформлення державного акта на право власності. Що вже казати про якісь дозволи на забудову, проектування, підготовку планів окремих споруд? Часи, коли люди спочатку будували, а тоді взаконювали, минули. Раніше такі справи розглядалися у судах, люди платили мізерні штрафи, і так питання вирішувались. Цього ж року до нормативних документів внесено пункт, який передбачає штрафні санкції у розмірі не менше 50 % загальної вартості об’єкта.

    Саме через брак генплану в Ужгороді не вирішується проблема спорудження аквапарку, мікрорайонів Підлипники, нового на вул. Ярослава Мудрого. Міська влада нібито виглядає в очах своїх виборців хорошою – дбає про розвиток, хоче створювати нові, потрібні об’єкти, дає людям земельні ділянки. Але при цьому не робить весь комплекс заходів, які б дозволили справді розвивати місто, а не лише вдавати це. І така ситуація, на жаль, в усій державі.

    (Лариса Подоляк)

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -2

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору