Ужгород: Канадські диригенти українських ...кухарів (Фото)

Так, саме кухарів, бо канадці вирішили навчити українців готувати кухарські кадри на світовому рівні. Під один із шести пілотних проектів такої підготовки на Україні потрапило серед професійно-технічних закладів держави і Ужгородське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування.

— Ми звільняємося від хиб радянського минулого, — розповідає директор училища Віктор Кощак. — Тому й українсько-канадський проект називається промовисто «Децентралізація професійно-технічної освіти». Суть децентралізації, згідно проекту, полягає в тому, щоб створити такі навчальні програми, які були б максимально наближені до реального життя, виробництва. Навчальна програма, ніби договір, складається роботодавцем, конкретним учнем і навчальним закладом. Такі тристоронні угоди «роботодавець — навчальний заклад — учень» здавна укладаються в Канаді згідно їх моделі професійного навчання. Учень готується під конкретні вимоги закладу, працювати в якому він збирається. Майбутній працівник наперед вивчає меню, технічні можливості, колектив.
За державним замовленням після одинадцятого класу в училищі навчаються , як і після дев’ятого класу, учні з області та з-за меж Закарпаття. Спеціальності — кухар-кондитер, продавець продовольчих і непродовольчих товарів, офіціант-бармен. Ці професії — потрібні. Училище (чи не єдине в області) гарантує повне працевлаштування своїх випускників. Співпраця закладу налагоджена в основному з роботодавцями Ужгорода, оскільки шістдесят відсотків випускників із обласного центру. Але в області теж зв’язки нормальні, особливо в Ужгородському, Перечинському, Великоберезнянському районах.
— Учнівський контингент загалом благополучний? — запитуємо.
— Та ні, — говорить директор. — Є і чотирнадцять дітей-сиріт. Утім, ми їх належно забезпечуємо. Через управління освіти дбаємо про їх проживання, бо вони цього потребують, оскільки приїхали з Рахівського, Іршавського районів. Та з-поміж них і представники Ужгородщини не можуть без житла в місті. Сиротам, котрі сьорбнули вже лиха, теж найперше подобається, що в нас реальні професії, які через активне чергування теорії і практики незабаром дають кожному впевненість у власних силах і своєму майбутньому. Забезпечення першим робочим місцем радує всіх у скрутний теперішній час.
— В цьому сенсі які перспективи училища? Чи прийом буде йти на тому ж рівні, чи потреба в підготовлених кадрах упаде?
— Думаю, що наші професії завжди будуть затребувані. Тому ми створили надійну базу для підготовки, яка триватиме ще чимало років. Маємо потужний склад інженерно-педагогічних кадрів. Кожен із 82- працівників — майстер своєї справи, за винятком… мене. Я тільки менеджер освіти. А в основному в нас суто професійний напрям діяльності.
— Як довго діє українсько-канадський проект?
— Протягом п’яти років.
— Бували в Канаді?
— Так. Приїздили і до нас майстри виробничого навчання з Канади. Ділилися практичним досвідом професійного навчання в їхній країні безпосередньо на нашій базі. З їх допомогою, з укладенням коштів українсько-канадського проекту була створена кухня-лабораторія. Експеримент по впровадженню канадського професійного напрямку за кухарським фахом на Україні поки що триває, і вельми успішно. Кухня-лабораторія дає можливість, як і за кордоном, утілювати всі вимоги того чи іншого конкретного меню.
— Канадці з таким підходом мали би когось із своїх українських пестуванців забрати і в Канаду для поглиблення навичок, щоб подивитися, чого ж вони навчилися?
— Якщо чесно, то канадці дуже здивовані рівнем наших майстрів виробничого навчання. Вони ж за океаном звикли до подавання на стіл того, що штампує їхнє розвинене машинне харчове виробництво. А творчого підходу, підготовки страви «з нуля» їм, як не дивно, не вистачає.
— Що вони схематичні, як німці?
— Не знаю, як хто, але вони шоковані, що не спроможні зробити те, що наші. В них на великій тарілці дають щось маленьке, а довкруж розмазують різні узори. Такі там технологічні вимоги. Наші харчові заклади теж їх запозичують. Та я вважаю, що нам не завжди треба запозичувати гірше.
— І чужому навчайтеся, й свого не цурайтесь…
— Так, наш поет сказав цілком вірно. Закарпатська кухня, наші національні страви — надто неповторні, щоб від них відмовлятися. Це — шедеври, що обміну не підлягають.
— Наскільки, безпосередньо у вас, поставлене вивчення національного в кухонному мистецтві?
— Найперше ми забезпечуємо виконання державної програми стосовно української кухні, але програма дає на двадцять відсотків вивчати місцеве, регіональне, проявляти свої особисті підходи, бачення. А в іншому допомагає доповнити навчальний процес розмаїта гурткова робота з приготування різних страв, випічки. Все робиться в стиснені строки. В нас учень не претендує на вільне відвідування, різні дистанційні програми, бо програма виконується щодня, щогодини, пропускати хоч класне, хоч позакласне навчання — просто гріх. Адже буде брак у роботі. Кухар же має стати майстром.
— Що дивує канадців?
— Вони запитують, бувало, мене: «Пане Вікторе, у вас є державні ресторани?» — «Ні.» — «То під яке державне замовлення готують учнів?..» Багато чого в нашому житті їм незрозуміло. Сировину, скажімо, учні купують самі. Її в Канаді надають кожному хоч скільки, а ми купуємо силами батьків. Ніхто на той кусник риби не претендує, його наші вихованці несуть відтак додому після дегустації майстром виробничого навчання. Та і щодо сировини, вірю, в Україні буде не гірше ніж у Канаді. Тільки, як і там, треба починати знизу: спочатку конкретна низова спеціальність, а потім уже варто йти на вищу освіту за цим напрямом. А то у нас спочатку беруться управляти країною, а потім уже починають придивлятись, як навести порядок у власній квартирі.
… В училищі, крім кухні лабораторії, є кафе-лабораторії, навчальні магазини, власна їдальня, де працюють учні. Заклад може заробити власними силами близько 300 тисяч гривень на рік. Це допомагає пережити кризові моменти в суспільстві.
Василь ЗУБАЧ, м.Ужгород