ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Ужгородець Михайло Митровка — подвижник закарпатської культури

    17 листопада 2018 субота
    Картинка користувача Reader.
    У коледжі культури і мистецтв працюють 80 штатних педагогів вищої кваліфікації

    У народі кажуть: “Праця - людині окраса”. Бо всі матеріальні і духовні надбання людства за всіх часів створювалися тільки людською працею та людським розумом. До певної міри це стосується і такої важливої та невід’ємної сфери духовності, як культура і мистецтво, де талант митця тільки в поєднанні з натхненною працею, як правило, приносить бажані результати.

    Саме до таких невтомних подвижників належить і наш ювіляр - директор Ужгородського коледжу культури і мистецтв, декан Ужгородського факультету Київського національного університету культури і мистецтв, доцент, заслужений працівник культури України Михайло Миколайович Митровка. Практично майже немає такої ділянки в цій обширній сфері духовності, до котрої не доклав би своїх старань цей трудолюбивий та завзятий чоловік, котрий кінцем року, напередодні Новорічних свят, відзначає славний 70-річний ювілей.

    Одначе, спостерігаючи за його енергійною працею у двох мистецьких навчальних закладах та щоденною невгамовною метушнею і молодечою вдачею, і на гадку не приходить, що йому вже … 70. Бо належить до категорії людей, діяльність, темперамент яких визначається не віковою планкою, а якимись особливими внутрішніми імпульсами, потаємними порухами душі, котрі постійно випромінюють потужну енергетику. Його справедливо відносять до славної когорти відомих діячів культури і мистецтва Срібної Землі, котрі своїм талантом і натхненним дерзанням примножують її багатющий духовний потенціал. Великою його заслугою є, зокрема, вагомий особистий внесок у підготовку і виховання кадрів середньої та вищої кваліфікації для установ культури, мистецтва, туризму та інших галузей. Адже виховання здібної молоді - особливо благородна місія, котрій він присвятив кращі роки своєї трудової стежини життя.

    Народився ювіляр у багатодітній сім’ї села Кибляри на Ужгородщині. Ця дивовижна місцина дала нашому краєві багатьох ентузіастів культурно-мистецького розвою, освіти, науки. Тож не дивно, що саме в Киблярах у 20-ті роки минулого століття зусиллями ентузіастів місцевого товариства “Просвіта” було засновано спочатку жіночий, а згодом і мішаний 63-членний хор. Полонила муза і юне серце маленького Михайлика Митровки, котрий із перших років шкільної науки з великою насолодою співав в учнівському хорі Киблярської семирічки, де його турботливими наставниками в царині музики і хорового співу були досвідчені педагоги Золтан Жофчак та Степан Грабар. Любов до музики і педагогічної справи згодом привела юнака в стіни Мукачівського педагогічного училища, після закінчення якого (1957 р.) він упродовж двох років працює вчителем співів Чорноголівської середньої школи на Великоберезнянщині. Та молодий педагог постійно відчував потребу оволодіти спеціальною музичною освітою і в 1959 році стає студентом диригентсько-хорового відділення Ужгородського музичного училища (клас Івана Сопка).

    Навчання у такого чуйного, талановитого педагога, як Іван Михайлович, відіграло важливу, ба навіть визначальну роль у долі молодого студента. Адже сам наставник на свої тоді ще молоді роки вже встиг пройти винятково цікаву і багату творчу школу - закінчити Ужгородське педагогічне, а згодом і музичне училища, працювати артистом Закарпатського народного хору під керівництвом Петра Милославського, навчатися студентом Київської державної консерваторії у самого Григорія Верьовки і водночас керувати хором Республіканського методичного кабінету художнього виховання дітей Міністерства освіти України та працювати артистом Українського народного хору… І сьогодні, після кількох десятиріч самостійної педагогічної праці Михайло Миколайович із вдячністю згадує ім’я знаного майстра хорового співу, дбайливого наставника і вихователя творчої молоді І.М. Сопка.

    Успішно закінчивши в 1963 р. музичне училище, юнак вступає на навчання до Харківського інституту культури, де вдосконалює свої фахові навички на відділенні хорового диригування. На його юнацьку долю випало чимало випробувань. Адже навчання в інституті довелося перервати та одягти військову форму на період армійської служби. Скуштував він і комсомольського життя, працюючи звільненим секретарем комсомольської організації військового дивізіону, а після закінчення Харківського інституту культури - секретарем комітету комсомолу в цьому ж виші. Пройшов трудову школу адміністративної роботи на посадах інспектора обласного управління культури та помічника голови Ужгородського міськвиконкому по культурі. Та мимохідь зауважимо, що скрізь мав пряме і безпосереднє відношення до вирішення багатьох творчих питань у діяльності установ культури і мистецтва, професійних і самодіяльних художніх колективів.

    Особливу завзятість, наполегливість і старанність виявив молодий фахівець на посаді директора обласної філармонії (1971-1978 рр.). Саме в цей період у нашій філармонії творчо працювали відомі композитори Д. Задор, С. Мартон, талановитий диригент і композитор М. Попенко та інші знані митці. Завдяки ініціативі та передбачливості М. Митровки в 1975 р. художнє керівництво ансамблем “Угорські мелодії” погодився очолити С. Мартон, а в 1974 р. стараннями Степана Федоровича та директора філармонії, а також за сприяння відомого органіста - москвича Г. Гродберга для любителів органної музики на філармонійній сцені з’явився орган.

    У ці роки ювіляр особливо багато уваги приділяв творчому зростанню Державного заслуженого Закарпатського народного хору, вирішуючи це питання спільно з його художнім керівником М. Попенком, балетмейстером К. Балог, хормейстером П. Раком та іншими творчими працівниками. У ці роки на долю колективу випали відповідальні виступи в Палаці культури “Україна” в Києві (1972 р.), на сцені Північно-Осетинської філармонії, на Всесоюзному пісенному фестивалі “Кримські зорі” (1973 р.), у заключному концерті Всесоюзного фестивалю мистецтв “Київська весна” (1975 р.), у зведених концертах із Державним заслуженим академічним хором ім. Г. Верьовки, Буковинським ансамблем пісні і танцю та іншими провідними художніми колективами в Кремлівському палаці з’їздів, на Днях літератури і мистецтва УРСР в Білорусі (1976 р.), у зведених концертах майстрів мистецтв України (1976-1977 рр.). За період роботи в філармонії М. Митровка мав нагоду забезпечити відповідальні і тривалі гастрольні поїздки Закарпатського народного хору містами колишнього СРСР…

    І все ж його постійно, нестримно вабила педагогічна діяльність, тож згодом у 1978 році прийняв завідування денним відділом та виконання обов’язків заступника директора Ужгородського музичного училища. Свого роду поворотним моментом у життєвій біографії М. Митровки був перехід його в 1985 р. на посаду директора Ужгородського училища культури (нині - Ужгородського коледжу культури і мистецтв), згодом - і на посаду декана Ужгородського факультету Київського національного університету культури і мистецтв.

    А починалося це так. У першій половині 80-х років в Ужгороді було розпочато будівництво комплексу - навчального корпусу зі спортивним та актовим залами, їдальнею, гуртожитком для переведення в обласний центр культурно-освітнього училища з Хуста. Цей процес, який включав і освоєння та оснащення новозбудованих приміщень, забезпечення житлом педагогічних кадрів та вирішення багатьох інших проблем, що виникали під час цієї непростої акції, був під силу людині з певним досвідом адміністративної та педагогічної діяльності. Перед обласним управлінням культури постало питання про підбір саме такого дбайливого та енергійного організатора і фахівця. На цю посаду пропонувалося декілька кандидатур, але кандидатура М. Митровки в тому переліку була на першому місці. Уся подальша історія і практика організації навчання і виховання студентів Ужгородського училища культури переконливо підтвердили правильність вибору на користь нашого ювіляра.

    Нині в Ужгородському коледжі культури і мистецтв працює 80 штатних педагогів вищої кваліфікації, серед яких, до речі, й вихованці училища культури. Звісно, золотим фондом навчального закладу є його випускники - бібліотекарі, танцюристи, керівники колективів художньої самодіяльності, педагоги дитячих мистецьких та загальноосвітніх шкіл, співаки, організатори культурно-дозвіллєвої діяльності, котрі забезпечують роботу закладів культури, а значна частина їх працює у професійних мистецьких колективах.

    Керівник навчального закладу доклав певних зусиль і до відкриття в 1990 році угорського відділення, котре готує кадри для населених пунктів із компактним проживанням угорського населення.

    І ще одне. Протягом багатьох років керівництво області неодноразово порушувало питання перед відповідними республіканськими відомствами про вищий навчальний заклад культури на Закарпатті. Це вдалося здійснити у 2000 р. з відкриттям на базі училища культури Ужгородського факультету Київського національного університету культури і мистецтв, деканом якого було затверджено за сумісництвом М. Митровку, котрий протягом ось уже 9 років сумлінно справляється і з цією нелегкою ділянкою роботи.

    За всім цим - десятиріччя напруженої праці. Робочий день Михайла Миколайовича вимірюється не кількістю годин, котрих загалом вистачило би для декількох посад, а істинною любов’ю до мистецтва і почуттям високої відповідальності за доручену ділянку роботи. Окрім цього, впродовж багатьох років устигає поєднувати педагогічну працю з керуванням аматорськими хоровими колективами, особистою участю в учительському хорі коледжу та чоловічому вокальному квартеті “Цімбори”. Понад 20 років був художнім керівником ансамблю пісні і танцю на Ужгородському машинобудівному заводі. Його перу належить ціла низка наукових досліджень у галузі фольклористики, вивчення історії музичної освіти на Закарпатті ХІХ-ХХ століть, зокрема музично-хорової справи, а також публікація ряду науково-методичних посібників. Тож цілком закономірно та заслужено невтомний сіяч на нині освіти і культури удостоєний багатьох нагород, у тому числі почесного звання заслуженого працівника культури України (2002 р.), а згодом йому присвоєно вчене звання доцента.

    Своєю одержимістю, працьовитістю ювіляр завоював авторитет, високу шану та глибоку повагу і, сповнений енергії та завзяття, продовжує натхненно працювати задля збагачення духовного потенціалу краю. Тож віншуємо йому щасливого довголіття!

    Василь ГАБОРЕЦЬ, заслужений працівник культури України, "Ужгород"

    Рейтинг: 

    Пунктів: -1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору
    Загрузка...