Ужгородські "Березневі коти" : Хто еротичніший — тому шоколадний фалос

В Ужгороді вже вчетверте проходив еротичний артфестиваль «Березневі коти». Організатор дійства запросив молодих творців із Білорусі. До речі, саме білоруси внесли в загальну атмосферу чи не єдину
родзинку... У рамках фестивалю можна було відвідати фотовиставку «Зароджен­ня», побувати на презентації поетичної збірки Остапа Сливинського «М’яч у пітьмі», насолодитися поезією нон-стоп «Слововиця» за участі крайових авторів та письменників із інших регіонів, потанцювати на вечірках «Chicarrones Shator Presente — Chicholinos», «Chicarrones Shator — автор-party», поспостерігати за відеопоезією «мас Турбація», послухати білоруську літературу на вечорі «позиції» та визначити кращого котика в еро-слемі (битва поетів) «купАж».
Цікаво було в барі «Кактус», де слово надали Ва-
но Крюгеру (Харків), Богданові-Олегові Горобчуку (Київ), Дмитрові Лазуткіну (Київ) — вони, без перебільшення, порвали зал. Точніше, порвали тих, хто їх чув, позаяк «Кактус» виявився не найкращим місцем для літературних читань. «Стільки вкласти роботи, приїхати до Ужгорода, щоб читати, а тебе чують дві-три особи. Це вже була тусовка, а не література», — висловлюється закарпатський письменник, заступник декана факультету романо-германської фі­лології Ужгородського Національного університету Михайло Рошко.
Багатьом припали до душі білоруська поезія та проза. Це було не просто еротично, це було навіть гарно, з тонким гумором, з підтекстом, з мораллю, описувалися соціальні проблеми, ці твори наштовхували на роздуми й дозволяли слухачам робити власні висновки, ці тексти мали не лише форму, а й зміст. До прикладу, білоруска Настя Манцевич із хлоп’ячою зовнішністю з дещо хлопчачою, грубуватою прозою. Вона розповіла про дівчинку Машеньку, яка ділила ліжко з трьома ведмедями, й цим Настя засуджує дівчат, котрі мають багато партнерів. «Отримав естетичну насолоду від білорусів, такий якісний рівень із наших мають хіба одиниці», — коментує білорусів М. Рошко.
Всі, в кого я брала коментарі, з захватом відгукувалися про вечір білоруської творчості.
З емоціями, з позитивними враженнями, зі своєрідним натхненням гості «Березневих котів» попрямували з лялькового театру, де виступали білоруси, до того ж «Кактуса» на еро-слем «купАж» (змагання в еротичній поезії і прозі). У слемі змагалися Віталь Рижков (Білорусь), Вано Крюгер (Харків), Валік Кузан (Ужгород), Вік Коврей (Ужгород), Люба Шарга (Ужгород), Богдан-Олег Горобчук (Київ), Дана Кваша (Львів), Ярик Футимський (Хмельниччина). Власне, боролися молоді майстри слова за головний приз — 400 гривень та зроблений на замовлення шоколадний фалос. Володарем шоколадного фалоса став білорус Віталь.


Замість епілогу
Комусь березневі коти «посмакували», комусь не дуже, одним словом, без ложки дьогтю в бочці меду не обійшлося...
«Ужгород — чудове місце для еротичного фесту. Добре, що Березневі коти відбуваються, і сподіваюся, що відбуватимуться й надалі», — підкреслює харків’янин Вано.
На моє запитання про те, чи мають усе ж таки бути якісь межі в літературі (аби еротика не завжди переростала в порнографію. — Авт.), Вано каже, що література — це зло, а тому зло, бо переходить межі. Творчість із великої літери, як він наголошує, переступає межі стереотипів, а постійне переступання може бути тоді, коли це якісна література.
Натомість закарпатський поет Василь Кузан вважає, що фестиваль був не таким уже й еротичним. «Те, що читалося, було за вуха притягнуте до еротики. Відчувалася відсутність тонкого естетичного смаку. Був мат, але порнографії не було. Гадаю, фестиваль треба розкручувати і далі і в майбутньому ретельніше відбирати тексти для читання, позаяк цього разу не всі твори відповідали концепції еротичного фестивалю».
На запитання про потенційні п’яті «березневі нявчання» організатор Вік
Коврей ще не впевнений, чи варто робити їх узагалі: «Можливо, на цьому варто було би зупинитися, оскільки... мізерні фінанси. Якщо ж ми робитимемо, то цікаво було би запросити поляків або ще когось, але це вже потребує більших коштів».

Автор: Евеліна Гурницька