ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Ужгородські та київські бізнесмени викуплять кузню-музей "Гамора"

    29 вересня 2020 вівторок
    Бізнесмени з музею "Гамора" зроблять готель і екзотичний бар

    Сьогодні минає місяць з того часу, відколи вп’яте відбувся фестиваль ковальського мистецтва і фольклору «Гамора-2011» у селі Лисичево Іршавського району.


    Після фесту можна сміливо сказати, що цьогоріч його організаторам довелося добряче попрацювати не тільки над самим створенням фестивальних умов, але й над відновленням славного, доброго імені «Гамори», як ковальського фестивалю. Адже не секрет, що попереднє свято зірвалося через відсутність на ньому ковалів та через досить-таки невдалу організацію цього дійства.
    Сама ж історія «Гамори» розпочалася ще за «царя Гороха», за радянських часів. Наприкінці 80-х років у селі Лисичево спочатку започаткували фольклорний фестиваль колективів народної самодіяльності. У ті роки на Іршавщину з’їжджалися відомі співочі хори, танцювальні колективи та музиканти. Одним словом, довгий час це був фест фольклору.
    Так було до 2007 року, тому що тільки тоді до фестивалю долучилися ковалі. Ідею долучення ковалів до фесту висловили голова громади ковалів Закарпаття Сергій Тяско та голова ГО «Боржавські ініціативи» Денис Добра. З того часу почалася справжня сила, розквіт і популярність «Гамори».
    До речі, можу сміливо сказати, що ковальство за останні 20 років піднялося на високий рівень популярності не тільки в Україні, але й за кордоном. У нашому краї ковальство також не стоїть на місці. Воно відроджується, сприяє розвитку автентичної культури, традицій ремесла та зберігає спадщину Закарпаття як для нинішнього покоління, так і для майбутнього.
    Фестиваль «Гамора-2011» став хорошим і діловим початком для подальших звершень. Перед керівництвом краю, Лисичівською сільською радою, громадою ковалів та села на сьогодні стоїть немало завдань та болючих питань, за вирішення яких необхідно взятися вже зараз, а не потім – через рік, два, три і так далі.
    У першу чергу необхідно розпочати суттєвий ремонт самої кузні-музею та взятися за реконструкцію внутрішнього двору «Гамори». На це наголошував також під час фесту й голова Іршавської райдержадміністрації Віктор Феєр. Але вже минув цілий місяць з того часу, як пройшов фестиваль «Гамора-2011», а ніяких робіт не розпочато: усе стоїть й по нині «намертво». Про реконструкцію внутрішнього двору та ремонт кузні-музею забулося. Взагалі, чи візьметься хтось найближчим часом за цю справу, поки що невідомо. Зауважу на тому, що це необхідно зробити якомога швидше.
    За словами голови Іршавської райдержадміністрації, є надія, що все буде зроблено для того, щоб кузня працювала на правах навчального закладу, де б мали можливість практикуватися студенти та випускники закарпатських технікумів. Також у влади є чітке завдання підвищувати туристичну привабливість Іршавщини. Але для того, аби мати чим зацікавити і привабити гостей, треба підходити до справи організовано, комплексно і серйозно. «Гамора» може стати гордістю і справжньою родзинкою регіону й започаткувати в Іршавському районі масовий туризм не тільки для українців, але й для іноземців.
    На превеликий жаль, здійснення цих усіх задумів і планів може й не бути не тільки найближчим часом, але й, взагалі, в майбутньому. Запитаєте мене чому?... Відповідаю із болем у серці…
    Декілька днів тому, побувавши на етнофестивалі на Хустщині, я почула «розмову-плітки» від двох гостей фестивалю із Київської області. Чоловіки говорили, що кузню-музей «Гамору», що знаходиться в селі Лисичево, мають бажання «придбати» багаті люди із Києва разом із двома ужгородськими бізнесменами, які добре «всілися» в крісла влади. У дворі «Гамори», а саме де зараз знаходиться кав’ярня, вони хочуть зробити невеличкий готель (спочатку тільки на 30-40 осіб), а в самій кузні, тобто в більшій її половині, «екзотичний» міні-бар. Залишений інтер’єр кузні неабияк приваблюватиме гостей до «диво-бару» на посиденьки (адже частинка справжньої кузні залишиться такою, як вона є зараз, відбудеться тільки невеличкий ремонт), а збудований «новенький» готель дасть змогу «не просити» в місцевих жителів «дах над головою» для ночівлі туристів.
    Щодо Довжанського державного лісомисливського господарства та приватних підприємців – подружжя Петровці, то вони не будуть стояти довго на заваді багатіям, щоб ті «викупили» і стали власниками унікальної кузні-музею. Як говорять у наш час, за хороші «зелені» купується і продається майже все.
    Після почутої розмови я не маю спокою: мені лячно і моторошно, адже хтозна, яка доля насправді чекає на водяну кузню-музей. Невже може трапитися таке, що наш рідний край, і ми, втратимо безцінну спадщину наших прадідів і не матимемо змоги продовжувати розвивати ковальську справу на Срібній Землі? На мою думку, влада повинна усвідомити, що такий музей-кузня має, насамперед, належати лисичанам (бо це є їхнє) та громаді ковалів, і, відповідно, ініціювати передачу власності із Довжанського державного лісомисливського господарства громаді села та громаді ковалів. До того ж, вважаю, що влада мала б забезпечити діяльність кузні, як музею, усвідомлюючи при цьому, що це не бізнесоб’єкт «з мільйонними доходами» в рік, а культурна спадщина нашого краю і нас самих.
    На жаль, значною проблемою нашого суспільства нині є розвиток і відродження культури та традицій. І допоки ми із цим житимемо, то в Закарпатті багато цінного може не залишиться. Тому що його буде розпродано, знищено та знівечено. Адже наразі в нашому краї більшість багатіїв хочуть публічності, слави, процвітання свого бізнесу (а це великі доходи), не дивлячись та не думаючи про те, що саме «їхніми руками» знищується безцінна культурна спадщина. А варто було б подумати над тим, що ми також маємо зберегти і залишити частинку закарпатських традицій, колориту та автентичності для наших нащадків.



    Т. Горянка,
    В. Попович



    2.JPG
    3.JPG
    4.JPG
    5.JPG

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору
    Похожие новости