Ужгородський безлад (фоторепортаж)

Цей, богом забутий куток в обласному центрі Закарпаття, на розі вулиць В’ячеслава Чорновола, 7 (колишня Дівоча) та Перемоги, 189 (колишня чи теперішня (?) Капушанська) уже добрий десяток років не перестає бути головною біллю великої кількості людей, жителів нашого рідного міста.

Тут і мешканці будинків, до речі платників усіляких податків, названих вулиць, яких уже прямо таки дістав цей рівень комунальних та транспортних «послуг». Тут і ціла низка міських голів: Сергій Ракушняк (перший), Василь Сембер, Віктор Погорєлов, Сергій Ракушняк (другий) які, як кандидати на посаду міського голови, обіцяли «золоті гори». Тут і немалий гурт міських депутатів, від «мажоритарників» до «партійних» різного забарвлення, які щоразу, на виборах, рвали на собі сорочку, що зроблять все аби зробити гідним життя своїх виборців.
З того часу пройшло уже кілька виборчих кампаній, не одна весна зустріла літо, а осінь зиму, тут побувало купа всіляких «кандидатів, мерів і депутатів», а цей злополучний куток, площею може метрів двісті квадратних, так і залишається ганьбою міської влади та приниженням людської гідності мешканців навколишніх будинків. Єдине, нащо спромігся нинішній міський голова, так це, пару тижнів тому, вигнати з цього місця «маршрутників», яких дійсно, особливо ранком і вечором тут скупчувалося до блуду. Літом пиль, бруд… Осінню, весною – болото і калюжі…Зимою – кучугури снігу…
Заради правди, минулої осені вже була спроба якогось упорядкування цієї території – поклали дренажні й каналізаційні люки, засипали щебенем. Ну, подумали всі мешканці, буде вже й асфальт. Проте, вже за місяць, тієї ж минулої осені, більшість тих «новоспоруд», збитих з місця чисельними «маршрутками», просто зникли у невідомому напрямку. Отже і цього разу гроші пущені на вітер.
Аж ось: у дворі шум, гам, техніка різноманітна загурчала, машин панських понаїхало – сам Мер у цей двір приїхав! Місцевий народ, немало здивувавшись бурхливій появі на цьому місці Сергія Миколайовича, був уже повірив, що нарешті «крига скресла»… Більше того, в дворі з'явилися екскаватори, бульдозери, асфальтокатки. А тут природа, з її погодою, замість спеки під тридцять, проливні дощі… Одним словом постояла та техніка у дворі без руху під дощем. У перерві між дощами залатали кілька ям на вул. Героя України Чорновола, а як тільки знову вдарила спека - зникли так само несподівано, як і з’явилась.
Народ помалу почав звіріти…
Вечорами, у чисельних «чіпках», колишні й майбутні виборці, вже незалежно від «партійних прапорів», обіцяють «кузькіну мать» представникам влади усіх рівнів. Мовляв – ще «прийде коза до воза», коли знову вибирати треба буде. На свою біду, я, мої чисельні знатні сусіди, також «ті представники»… Хто депутат обласної ради, хто міської, хто прокурор, а хто суддя… Головний редактор «РіО», теж сусід… Одним словом громада зобов’язала загострити це питання на всіх рівнях нашої, шановної «демократичної» влади. Що я власне і почав робити. Врешті-решт дійсно: якщо не ми, то хто?


Станіслав Матвієнко, житель міста, виборець міського голови та чисельних депутатів, усіх рівнів спеціально для UA-Reporter.com