Ужгородський скансен поповнився старовинними меблями та предметами побуту з Тереблянської долини (ФОТО)

Постійно поповнювати експозиційну базу – один з пріоритетів керівництва Закарпатського музею народної архітектури і побуту (ЗМНАП). Адже саме в такий спосіб поглиблюється інтерес відвідувачів. А їх щодалі більшає. Тепер, під час літніх канікул, стає модним привозити до скансену автобусами школярів з різних районів Закарпаття. Діти із великим зацікавленням знайомляться з матеріальним і духовним багатством минувшини, довго розглядають одяг і речі побуту наших предків, фотографуються біля домівок, млина, корчми, що дійшли до нас з попередніх століть, і ретельно зберігаються музейниками.

- Цими днями із колишнього приватного «Регіонального музею етнографії сіл пониззя річки Тереблі», який був заснований у селищі Буштино Тячівського району подружжям Володимира і Наталії Топех, - ми привезли до 120 експонатів, - розповідає директор ужгородського скансену Василь Коцан. – Оскільки господаря не стало, а пані Наталії важко самій утримувати такий заклад, - то вирішила за найкраще передати частину його експонатів групи «Дерево» до Ужгорода. Звичайно, за винагороду.

Тож, ЗМНАП поповнився, зокрема, такими меблями: полицею-мисником для посуду, ладами («шафарнями»), дерев'яною вішалкою для одягу – всі предмети початку ХХ століття. А ще – знаряддями праці лісорубів: сокири, цапіна, пили, долота, свердла… Цікавими також є ткацькі пристрої: ничельниці, веретена, куделі, потаки, цівки, берда… З бондарних інструментів – рубанки («гоблики»), циркулі, уторники-кутоміри; самі бондарні вироби – гелетки, коновки… Гарно дивляться керамічні настінні тарілки; металеві праски, старі гасові лампи; кумедно нині виглядають дерев'яні кочерги й лопати – неодмінні супутники сільської печі.

Домовлено з Наталією Топехою, що кошти будуть незабаром виділені з обласного бюджету і надійдуть їй найближчм часом.

Варто додати, що перед цим до фондів ЗМНАП (станом на квітень) уже надійшло 175 таких експонатів, як інтер’єрна тканина (рушники, плахти, верети), хлібовки – серветки на паску, вишиті сорочки... А на Рахівщині було закуплено й рідкісні головні убори.

Отже, музей за останні місяці поповнився надзвичайно цікавими й досить рідкісними сьогодні експонатами, які без сумніву становлять велику цінність.

Василь НИТКА.

Фото з архіву Василя Коцана.