ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Ужгородський замок краще виглядає в руїнах, - тому його треба знищити?

    21 жовтня 2020 середа
    День Ужгородського замку - це буде велике свято всього Ужгорода

    Навіть такі пропозиції щодо Ужгородської фортеці лунали на 65-річну історію Закарпатського краєзнавчого музею...


    Багатьох не лише ужгороців, а й тих, хто любить приїздити до нашого обласного центру, здивувало, що цьогоріч до міжнародного Дня музеїв в Ужгородському замку не було свята. Адже воно вже сприймається як другий День міста.

    Криза – вирішила більшість. Насправді ж, святкування трішки перенесли в часі – 20 червня виповнюється 65 років від ухвалення постанови Народної ради Закарпаття про відкриття в Ужгороді Народного музею Закарпатської України, який став предтечею нинішнього, за словами професора Торонтського університету Павла Магочі, – одного з найкращих в Україні – Закарпатського краєзнавчого музею. Про найцікавіші штрихи з його історії розповів «Замку» багаторічний директор музею Василь Шеба.

    Для створення Народного музею... ліквідували всі інші

    – За три дні після постанови про створення Народного музею за ним закріпили одну з найкращих будівель Ужгорода – Жупанат, де нині розмістився Художній музей. Колекцію сформували зі збірок Земського музею, Музею товариства «Просвіта», Общества ім. А. Духновича, Ужгородської гімназії й Мукачівського музею ім. Легоцького, які нова влада ліквідувала. Йосифу Янковичу, який завідував Мукачівським музеєм, було наказано провести повну інвентаризацію експонатів і майна, які надбав зачинатель, «хресний батько» музейної справи Закарпаття Тиводар Легоцький. Збірку мали окремим вагоном перевезти з Мукачева в Ужгород. Завершилася ліквідація Мукачівського музею 1950 р., щодо передачі його збірки до Закарпатського державного краєзнавчого музею навіть була окрема постанова Ради Міністрів України. До Народного музею передали також усі історичні цінності з маєтку родини барона Перені з Виноградова. Збереглися дуже цікаві й детальні документи про господарювання сім’ї, маємо навіть записи, скажімо, кому, на скільки часу й на яких умовах надавався в оренду... самогонний апарат

    Окремими зверненнями обласної влади було зобов’язано народні комітети, а також освітян зі школярами збирати для закладу експонати, а згодом, у 50–60-ті роки, за постановами уряду СРСР до нас надійшло чимало реліквій від інших музеїв з усієї країни – Дніпропетровського (65 експонатів), Архангельського (54),Ленінградського артилерійського (60) тощо.

    На 1 півріччя 1946 року колекція вже нараховувала 5100 експонатів. Першу експозицію відкрили 1946 року, і на це в ті голодні післявоєнні роки виділили з республіканського бюджету 451 895 карбованців. За два місяці колекцію побачило понад 2000 відвідувачів.

    Тоді ж був затверджений штатний розпис на 17 працівників, а постанова Ради Міністрів УРСР та ЦК КПБ(у) від 1 червня 1946 року про реорганізацію мережі музеїв і зміну назви нашого закладу, містила доручення обласній владі виділити під музей приміщення Ужгородського замку. Ця ж постанова визначала роботу працівників як державну службу, з відповідними преференціями й рівнем зарплати. Такий статус зберігався приблизно до 50-х років.

    Ще перший директор Народного музею І. Коломієць 1946 року порушував питання про те, що на музейний комплекс треба перетворити всю Замкову гору в Ужгороді. Згодом ця ідея, за підтримки сина славетного хірурга Олександра Фединця й голови облвиконкому Василя Русина, який був її основною рушійною силою, навіть почала втілюватися. У 73–74 роках для цього відселили одну з родин з вулиці Підградської, яка була найстарішим непорушеним шматочком Ужгорода. Цю вулицю, парк Горького, де колись були мисливські угіддя власників замку, а також зо­ологічний музей університету й ботанічний сад хотіли включити до складу історичного музейного містечка. Проте Русина, особисті стосунки якого зі словацькими друзями, зокрема Людвігом Свободою, не відповідали лінії ЦК, перевели в Київ, й ідея створення музейного комплексу поступово загальмувалася.
    У 1946 році керівником закладу став легендарний Петро Сова – перший заступник голови Народної ради Закарпатської України. Він навіть сам їздив Закарпаттям – на велосипеді, попутним транспортом, збирав матеріали, видав перший путівник музеєм і буквально гризся з обласною владою, щоб заклад переселити в замок. У січні 1947 року Сова нажалівся з листом заступнику голови Ради Міністрів УРСР, і лише тоді зрушилася справа перевезення майна й колекцій музею в Ужгородський замок. У лютому 1947 року було навіть визначено балансову вартість замку – 6 781 500 крб. Сова домігся виділення на ремонт будівель 123 тисяч крб. Завдяки Сові у дворику фортеці з’явилася пам’ятка ливарного мистецтва Закарпаття – скульп­тура Геракла (1842 p.), відлита на залізоливарному заводі у Т. Реметах, а згодом і скульп­тури «Гермес відпочиває» та орла «Турула», який спершу прикрашав внутрішній дворик фортеці.

    У 1946 році дирекції музею бу­ло надано право в межах затвердженого бюджету витрачати кошти на придбання історичних експонатів, документів, унікальні речі й музейне обладнання. Завдяки цьому тільки у другому кварталі 46-го було придбано й зібрано понад 800 експонатів – більш ніж 150 археологічних пам’яток епохи залізного віку краю, унікальні зразки меблів XVII ст., особисті речі партизанів тощо.

    На культуру завжди бракувало грошей, але якщо порівнювати з тим, як фінансувалася музейна справа в радянський період та ще й з огляду на тодішній курс долара, можна сказати, що тільки на закупівлю робіт закарпатських художників виділялися десятки тисяч доларів щороку. Деякі речі робили члени Художфонду, Спілки художників на замовлення музею, багато дарували самі майстри пензля. Так вдалося створити колекції Ерделі, Бокшая та інших, тепер уже класиків нашого мистецтва і згодом постало питання про відокремлення Художнього музею, а відтак і надання йому самостійного статусу. До слова, стаття витрат на закупівлю фондів існує і нині, але... за останні 20 років на це не було ні копійки.

    Радянська цензура «скоротила» в експозиціях історію й етнографію до 30 %

    З початком 1950 року музей дістав майже сучасну назву – Закарпатський державний крає­знавчий музей. Але в цей час тотальною почала ставати й радянська цензура. При музеї створили науково-методичну раду, яка складалася не тільки з наукових кадрів музею і викладачів університету – очолив раду заступник секретаря відділу пропаганди Закарпатського обкому КП(б) України М. Назаренко. 21 жовт­ня 1951-го Рада Міністрів України окремою постановою «порадила» всім музеям не захоплюватися «старовиною», а більше уваги звертати на висвітлення діяльності партії, уряду, історії Радянської держави. Через незламність і любов до свої справи позбувся керівної посади Петро Сова. А скажімо, у 80-х, за хоч і неофіційною вказівкою, 70 % експозиції мало відображати радянський період, і лише 30 % – історію, природу тощо. Це була буквально наруга над науковцями й історією – будувати експозицію переважно з виробів місцевих підприємств. Я, будучи молодим директором, посварився з секретарем обкому партії і зав. відділу ідеології – треба дотримуватися хронології, але їх не влаштовувало, що Брежнєв аж на останньому стенді виставки.

    1970-го Закарпатський музей здобув неабияке на той час визнання – тут провели Всесоюзну нараду-семінар працівників музеїв СРСР. За підготовку цього заходу музейників відзначили грамотами і грошовими преміями Міністерства культури СРСР і УРСР. Через багато років пережили ще один захід «найвищого рівня»: 1996 року вперше у Верховній Раді України при презентації Закарпатської області була продемонстрована створена працівниками музею виставка «До Тебе, Мати-Україно!», яку оглянули депутати Верховної Ради і сам Президент Леонід Кучма, коли перебував в Ужгороді.

    Того ж року з участю музею на подвір’ї Ужгородською замку відбулося урочисте святкування 350-річчя Ужгородської унії, а в музейних залах демонструвалися виставки ікон та ювілейні виставки пам’яті О. Духновича, єпископа-мученика Теодора Ромжі, колишнього директора музею П. Сови, Василя Ґренджі- Донського, Карпатської України.

    З року в рік фонди музею зростали, наприкінці 60-х окремим відділом був етнографічний, створений завдяки голові облвиконкому Русину. Будувалося музей-село практично без державних коштів – науковці підбирали хати, і район зобов’язаний був розібрати їх, доправити в Ужгород і під наглядом науковців скласти.

    У 70-х роках на базі музею почав працювати окремий під­розділ, який став науково-методичним центром громадського музейного будівництва всього краю. Саме фахівці Закарпатського краєзнавчого працювали й над музеєм Президента Карпатської України Авґустина Волошина – треба було зв’язуватися з архівами, музеями Угорщини, Словаччини, Москви, Києва, по крихтах збирати відомості й експонати. Нині на Закарпатті 121 музей, і всі побудовані з нашою допомогою.

    І приміщення, й експозиції потребують мільйонів

    З часів незалежності найгостріша проблема музею й замку – кошти. Якщо у 50-х роках приблизно 80 % експонатів були в експозиції, то згодом тенденція змінилася – експонатів нині майже 120 тисяч, і тепер є змога виставити лише близько 40 %. Лише за приблизними підрахунками на ремонтно-реставраційні роботи треба протягом 10 років бодай по 5 мільйонів щорічно. Тривалий час в аварійному стані перебувала північно-західна вежа, й лише завдяки допомозі Вік­тора Балоги, тоді міністра МНС, держава виділила на 3,2 млн грн, і башта не перетворилась на руїни. Інші ремонтні роботи проводимо за рахунок зароблених коштів: тепер маємо близько 100 тисяч відвідувачів у рік, заробляємо 800–900 тисяч гривень, половина з яких іде на порятунок замку. Ще 15 років тому на замку не було жодного туалету – одна вигрібна яма, хоча у 70–80 роках музей відвідували щороку близько 300 тисяч людей.

    Якщо взяти, до прикладу, найпопулярнішу серед дітлахів експозицію природи, то її створення починалося у 50-ті роки, було кілька діарам, які створювали славетні закарпатські художники – Антон Кашай, Федір Манайло, Йосип Бокшай. На облаштування експозиції пішли сотні тисяч доларів. Нині перебудувати експозицію природи – одне з першочергових питань. У світі до природничих відділів зовсім інший підхід, скажімо, відмовляються від опудал тварин. І ми знаємо, як усе треба зробити, але...

    Страшенна біда всіх музеїв держави – збереження фондів. Вимоги до умов – освітлення, температури, вологості дуже су­ворі і для кожного типу експонатів різні. То ціла наука, а ми змушені інколи зберігати просто у варварських умовах – в підвальних приміщеннях.

    У 1969 році зробили опалення замку, але воно було дуже примітивним, при зміні зими на літо постійно стінами текла вода. Нині поступово ставимо електричне опалення, воно більш економне й безпечне.

    Раніше ми в рік проводили 10–12 виїзних виставок, зокрема і в сусідніх країнах, хоч нам ніхто навіть за відрядження не платив: брали свої хліб і сало та й їхали. Але так уже не можна ставитися ні до людей, ні до експозицій, адже за їхнє збереження треба відповідати. Торік поставили відеоспостереження, ще потрібно – охоронну сигналізацію, пожежну. Два роки як украли картини з відділу природи, і поки що нам нічого так і не відомо про їхню долю.

    З бюджету є гроші лише на захищені статті – енергоносії, зарплату, хоча якщо колись у Закарпатському краєзнавчому музеї працювало 248 чоловік, нині – 86. Не вистачає коштів на відрядження, наукову роботу, але нема й року, щоб не було нової виставки, не оновили експозиції. Інше питання – розвиток інфраструктури, 100 тисяч людей приходить, треба надати їм послуги. Туризм – напрямок майбутнього розвитку Закарпаття. Тепер відвідувачі, нарешті, мають змогу посидіти у вишуканому ресторані, дегустаційному залі, поряд із яким створена і перша в Україні недержавна музейна експозиція. Якщо в Ужгороді немає цілодобового водопостачання, то у нас – своя вода і вже 18 туалетів. Маємо угоди про екскурсійне обслуговування з усіма санаторно-курортними закладами не лише Закарпаття, а й Прикарпаття.

    Одне слово, попри загальне бідування культури, маємо з чим 19 червня урочисто зустрічати 65-річчя закладу. На міжнародну наукову конференцію запросили колег із п’яти країн, у рамках святкування пройде фестиваль національних меншин Закарпаття, виступатимуть численні художні колективи, будуть виставки й майстер-класи декоративно-прикладного мистецтва, кухні. Це буде велике свято всього Ужгорода.



    19 червня 2010 в рамках святкування 65-річчя Закарпатського краєзнавчого музею відбудеться День Ужгородського замку.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -2

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору

    Коментарі

    Картинка користувача Гость.

    134qBQ , [url=http://yvqotnnsnedq.com/]yvqotnnsnedq[/url], [link=http://jlnqvxdhntwy.com/]jlnqvxdhntwy[/link], http://qdxhkcjtkauq.com/

    Пунктів: 0

    Картинка користувача Гость.

    t0aTlI , [url=http://vdpwxrzuztan.com/]vdpwxrzuztan[/url], [link=http://xvxsehbfbrmr.com/]xvxsehbfbrmr[/link], http://llfsdpncmqlk.com/

    Пунктів: 0

    Картинка користувача Гость.

    Your arictle was excellent and erudite.

    Пунктів: -1

    Картинка користувача Гость.

    Зачем зныщыты, можно открыть в нем 10 ресторанов Ужгородский замок № 1,2,3 ..

    Пунктів: 0