ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

В Ужгороді "Акваріум" влаштував справжній "День радості" (ФОТО)

    21 вересня 2020 понеділок

    7.jpgЗал в Закарпатському облмуздрамтеатрі, в якому зібралася публіка широкого вікового діапазону, був наповнений позитивним духом пісень Бориса Гребенщикова. Крім відомих пісень, Борис Гребенщиков порадував своїх фанатів і декількома прем'єрами.



    Борис Грєбєнщіков: «Ми граємо те, що нам подобається, що ми відчуваємо серцем»

    5 вересня для Ужгорода став тим днем, про який мешканці міста говоритимуть ще довго. Можливо, навіть, передаватимуть враження від побаченого та почутого своїм дітям та внукам. Адже, саме цього дня у місто над Ужем приїхав і дав прекрасний, незабутній концерт легендарний гурт «Акваріум» з Борисом Грєбєнщіковим із програмою «День радості» за участі ірландського музиканта-флейтиста Брайана Феннігана.
    Перед початком концерту зірка-музикант поділився з місцевими журналістами, у тому числі і кореспондентами UA-Reporter.com про свої враження від Ужгорода, музичній програмі, з якою приїхав до міста, враженнями від творчості сучасних музикантів і своїми поглядами на життя.
    — Борисе Борисовичу, розкажіть про Вашу сьогоднішню програму, яку Ви ввечері збираєтеся презентувати ужгородцям?
    — У нас усе по-новому. Ми виконаємо багато пісень, які ще ніхто не чув. А гратимемо на концерті той репертуар, який відчуваємо душею та гадаємо, що сподобається публіці. Виконаємо пісні з нового та старого репертуару в оригінальному звучанні.
    — Після недовгої перерви Ви знову приїхали в Ужгород. Чи знайшли Ви свого слухача?
    — Я боюсь, що навіть право не маю думати про те, чи слухач «мій» чи «не мій». Якщо людям подобається музика, вони її слухають. Моя справа передати те, що я відчуваю серцем, не обманюючи ні себе, ні інших.
    — А як Ви знаєте, що саме потрібно публіці?
    — Серцем.
    — Як часто співпадає Ваше бажання сердець у Вашій команді?
    — Пісні мої, тому і співаю я. Усі йдуть за моїм покликом серця.
    — На Вашу думку, що таке геніальна пісня?
    — Слухаючи геніальну пісню, забуваєш про те, що ти існуєш.
    — А що взагалі Вас надихає?
    — До написання пісень мене підштовхує бажання заспівати нову пісню. Мені хочеться співати – я співаю. Взагалі, ми граємо те, що нам подобається, що ми відчуваємо серцем.
    — Що для Вас є «моментом вищого щастя»?
    — Щастя визначити не можливо… Однак, концерт — завжди щастя.
    — Напевно, усі концерти, які Ви давали в різних містах, проходили по своєму і не були схожими між собою…
    — Так, у різних містах різні люди. Але, не дивлячись ні на покоління, ні на національність, ні на професію… — людина залишається людиною: із своїми бажаннями та вподобаннями. Ті, хто приходить на концерти і вболівають за один гурт, навіть легше розуміють один одного.
    — А які у Вас очікування щодо нинішнього концерту в Ужгороді?
    — Життєвий досвід мене привчив: ніколи нічого не очікувати від життя. Адже майже завжди все відбувається за наступним сценарієм: чекаєш від майбутнього чогось, а воно так і не настає. Усе відбувається в сьогоденні. Але я сподіваюся, що нам вдасться залишити в ужгородців, які прийдуть на сьогоднішній концерт, хороші емоції та відчуття. А їхня реакція від концерту мені й самому цікава, так як і Вам.
    — Що Ви відчуваєте, коли на своїх концертах Ви бачите молоду публіку?
    — А чим молодь відрізняється від старшого покоління?.. Молодь не має меншого права знати більше, ніж «немолодь».
    — Те покоління, яке слухало Вас 20 років тому, розуміло Ваші тексти по-своєму. Нинішня ж нова генерація шуткує, що сьогодні тексти Грєбєнщікова розуміє тільки сам Грєбєнщіков…
    — Молодим людям потрібно прочитати 2-3 книги – і тоді стане легше зрозуміти нашу музику, наші пісні (усміхається — авт.). Тексти пісень нічим не складніші за тексти загальносвітової культури. Остання, на мій погляд, значно складніша. Але не всім вона цікава. У тих, хто із задоволенням її читає, ніколи не виникатимуть проблеми із змістом наших текстів.
    — Чи потребують, з Вашої точки зору, новонароджені виконавці підтримки?
    — Підтримки в чому?.. Якщо молодим виконавцям потрібно знати, що старше покоління артистів думає про те, чи гарно вони пишуть та співають, то що тоді їм робити на сцені?.. Вони самі мають знати, яка в них музика: гарна чи погана.
    — Але свого часу Ви доклали зусиль для «розкрутки» В. Цоя…
    — Я у цьому не брав участь. Мені самому хотілося його слухати, а для цього я мав записати його альбом.
    — А як часто Вас позитивно дивують нинішні молоді музиканти?..
    — Останнім мене здивував В. Цой…
    — Прокоментуйте Вашу фразу «Рок умер»?
    Все , що на землі з’являється — все «помирає». Та музика була тоді, зараз — інша музика. І робити вигляд, що час не пройшов, — нерозумно.
    — Чи є у Вас мрії, які Вам вдалося втілити в життя?
    — Я не уявляю, про що можна мріяти. Це слово, навіть, мені чужо. Як можна мріяти про майбутнє, знаходячись у зовсім іншому місці?.. Я навіть боюся, що мрій у мене ніяких не було. Я приймаю життя таким, яким воно є. А що особисто хочу — воно все здійснюється. Тільки потрібно трішки потрудитися. Результат залежить від того, наскільки людина цього хоче.
    — «Світ мистецтва» змінює наш світ до кращого…
    — Для чого змінювати світ — він і так прекрасний. Скажу, що музика має більш високу вібрацію, що примушує помічати ті речі, які оточуючі не беруть до уваги…
    — Дякуємо за розмову. І вдалого Вам концерту.

    А о 21 годині у залі Закарпатського обласного українського драматичного театру відбувся концерт Бориса Грєбєнщікова, який артист дав разом із своїми музикантами. Сам виступ артист розділив на два відділи: перший — репертуар музикантів, другий — відповіді на запитання публіки, які слухачі мали записати на клаптиках паперу та покласти на сцену.
    Захват публіки від пісень, які несли нотки літа, сонця та теплоти, можна було оцінити за їх гучними оплесками та викриками.
    І хоча Борис Борисович, судячи за словами музиканта, давно вже роздав усі свої мрії, не залишивши для себе нічого, його ж пісні наповнені новими надіями та вірою в те, що все на світі не так вже й погано: є та світла далеч, до якої кожен із нас іде.



    Т. Горянка,
    В. Попович



    2.jpg
    3.jpg
    4.jpg
    5.jpg
    6.jpg
    8.jpg
    9.jpg
    10.jpg

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору