В Ужгороді музейники ламають голову, де взяти солому, аби не розвалилися старовинні будівлі (ФОТО)

Збереження в належному стані музейних хат-об'єктів – один з пріоритетів Ужгородського скансену.

-  Із шістнадцяти хат п'ять покриті житньою соломою. А ще – церква, школа, корчма і господарські споруди, - розповідає директор Закарпатського музею народної архітектури і побуту, кандидат історичних наук Василь Коцан. – На все треба старовинну покрівлю. Жита в області з кожним роком сіють усе менше… Тож, доводиться його шукати в інших регіонах України.

Коли в хаті жили люди, то дах із соломи служив півстоліття і трохи більше, оскільки через нього проникав дим, який утворював сажеву смолу, що слугувала за своєрідний захисний шар. У музейних умовах такий дах триває 15-20 років. Мало того, слід добре вимолочувати житній колос, бо якщо десь залишиться одна-дві  зернини, то заводяться миші, які псують покрівлю.

Торік розпочали і перекрили - через брак соломи - лише  більше половини хати, що привезена до скансену із села Рекіти Міжгірського району. До речі, перекривали майстри із села Смерекова Великоберезнянського району. Цю роботу продовжать і тепер. Правда, трохи пізніше, оскільки у їхньому районі не вдається заготовити потрібну кількість матеріалу.

Тож керівництво музею відшукало фермерів на Житомирщині, Чернігівщині і Полтавщині. Домовлено, що у селі Мелені Коростенського району Житомирської області буде заготовлено 1500 солом'яних снопів-кулів, а з кожного куля виготовляють по дві жупи, якими й криють дах. Ще 600 кулів буде заготовлено на Чернігівщині. Все доставлять до Ужгорода на початку вересня. Почнуть крити хату з села Тибава Свалявського району. А згадувану рекітську хату докриють соломою, яку заготують на Великоберезнянщині.

Василь НИТКА.

На ФОТО: директор музею Василь Коцан оцінює якість соломи для покрівлі у селі Мелені Житомирської області.