В Ужгороді за участю владики Мілана відкрили медіа-центр (ФОТО)

Нещодавно в обласному центрі Закарпаття у Греко-католицькому кафедральному соборі владика Мілан зустрівся із мас-медійниками краю. На зустрічі владика розповів журналістам про життя та душпастирську роботу духовних наставників – владики Олександра Хіри та отця Петра Ороса.

Також того ж дня за участю владики Мілана відкрили резиденцію та Єпархіальний мас-медійний центр імені Слуги Божого владики Олександра Хіри. Медіа-центр слугуватиме для того, щоб правдива, повноцінна і розширена інформація про життя єпархії ішла до християн.
Як зазначив владика Мілан, у медіа-центрі поки що крім відеокамери та комп’ютера нічого немає. За його словами, кожна велика річ починається з малої. До наступної зустрічі з мас-медійниками краю владика має надію, що у новоствореному центрі та редакції журналу «Благовісник» побільшає меблів та інших необхідних для роботи речей. Адже світ не без добрих людей.
Процес відкриття резиденції настоятель Мукачівської єпархії називає «поверненням із небуття». Найближчим часом мають намір завершити реконструкцію кухні та трапезної.
Як відомо, повертати приміщення почали 8 років тому. Тоді Кафедральному собору віддали єпископську кафедру. Однак усі кімнати університет ще не звільнив від полиць із книгами.
Наразі більшість приміщень вже приведені до ладу, у тому числі й два катехитичні зали та редакція щомісячника «Благовісник». Виданням цього журналу займається Мукачівська греко-католицька єпархія. Цього року на Різдво Христове освятили недільну школу. Мілан Шашік висловлює щиросердечно вдячність меценатам, які вдихнули нове життя у ці пошкоджені приміщення.
Окрім цього, для представників ЗМІ та гостей, які прийшли на відкриття, презентували кінострічку про єпископа Олександра Хіру. Це перший документальний фільм про легендарного єпископа, який зняли закордонні документалісти.

Для довідки. Слуга Божий Олександр Хіра народився 17 січня 1897 р. у с. Вільхівці Тячівського р-ну на Закарпатті в сім’ї греко-католицького священика. У 1915 році вступив до Ужгородської духовної семінарії, згодом навчається на теологічному ф-ті Будапештського католицького інституту ім. Петра Пазманя. Ієрейські свячення прийняв у 1920 році. Уродженець Тячівщини двічі засуджувався радянським режимом на позбавлення волі. У лютому 1949 році владика Олександр Хіра був заарештований і засуджений на 25 років тюрми, на 5 років позбавлений громадських прав, засланий до таборів ГУЛАГу міст Тайшет, Кемерово. У 1956 році його було звільнено з ув’язнення. Владика повертається на Закарпаття і 7 листопада 1956 року вперше діє як єпископ, рукоположивши чотирьох богословів на священників. Під час однієї з таємних відправ був затриманий і знову засуджений на 5 років примусових робіт із забороною надалі проживати на території Української РСР. Так він потрапляє до Караганди, де одразу долучається до підпільної душпастирської роботи, офіційно працюючи на місцевих рудниках.
Проживаючи в Караганді, владика Олександр продовжує бути духовним наставником осиротілої багатостраждальної Мукачівської єпархії. Вже немолодим, він, коли виникала потреба, долав відстань у понад 5 тис. кілометрів від Караганди до Ужгорода.
26 травня 1983 р. на 87-му році життя і на 63-му році свого душпастирства перестало битися полум’яне серце владики Олександра Хіри. Тільки через 50 років перемогла правда − 28 квітня 1989 року владику було реабілітовано.

Слуга Божий отець Петро Орос народився 14 липня 1917 року у с. Бірі (Угорщина) в сім’ї греко-католицького священика. У 1919 році родина переїжджає на Закарпаття. 1937 році вступає до Ужгородської духовної семінарії. 28 червня 1942 року прийняв ієрейські свячення. Свою душпастирську діяльність розпочав помічним священиком у с. Великі Ком’яти Виноградівського р-ну. За деякими свідченнями був таємно висвячений владикою Теодором Ромжою на єпископа. У 1946 році призначений на вільну парохію у с. Білки Іршавського р-ну.
Непокорність священника дратувала можновладців. На початку 1953 року його заарештували й відправили до Ужгорода, у слідчий ізолятор КДБ, де він перебував під арештом понад два тижні.
Напередодні празника Успіня Пресвятої Богородиці, 27 серпня 1953 року, у с. Великі Ком’яти він відслужив велелюдну Святу Літургію, сповідав, причащав. Того ж дня він вирушив пішки на залізничну станцію в с. Сільце. Тут його заарештував міліціонер і повів у напрямку с. Заріччя. Поблизу хреста пролунали два постріли − о. Петра було вбито. Тіло розстріляного відвезли до моргу Іршавської лікарні. Через кілька днів потай від людей закопали між тернями поблизу с. Кам’янське Іршавського р-ну. Пізніше останки відкопали працівники міліції та КДБ і відвезли в напрямку Іршави.
39 років міісце поховання отця Петра зберігалося у найсуворішій таємниці. Тільки після легалізації Греко-католицької церкви знайшлися очевидці, які під присягою розказали правдиву історію тих трагічних днів. 28 липня 1992 року колишній начальник КПЗ Іршавського РВВС згодився дати свідчення і показав міліцейський гараж, де було закопане тіло. Після ексгумації і проведення експертизи 23 серпня 1992 року відбулося перепоховання тлінних останків Петра Ороса зі всіма почестями, які належать його сану. Наступного дня відбувся архієрейський похорон. Мощі поклали у каплиці поблизу церкви у с. Білки.
Мученицька смерть Петра Ороса була вінцем його повного чеснот і святості життя, нагородою відданої душпастирської роботи. Вірники глибоко поважали і від усього серця любили свого духовного отця, який у важкі часи переслідувань був із ними, був їх потіхою, добрим і дбайливим пастирем. Він своїм життям підтвердив слова Спасителя: «Добрий пастир душу свою віддає за вівці».

Тетяна Горянка