ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

В Закарпатті відпочинок на солених озерах не всім до наснаги...

    25 січня 2021 понеділок
    Відпочинок на солених озерах в Солотвині

    Минулими вихідними побувала у справах на Тячівщині. Вирішила відвідати солені озера в Солотвині. Знайомий Михайло вирішує питання щодо мого поселення у будиночку однієї з баз відпочинку.

    Його друзі – подружжя Олена та Юрій Дан комплекс взяли в оренду цьогоріч. Хоча у Солотвині є багато баз відпочинку, але всі вони майже заповнені. Місцеві жителі також здають кімнати, вони стоять з табличками в руках «Здаю кімнату».

    У багатьох громадських місцях рясніють оголошення з інформацією та контактними телефонами про поселення у приватному секторі. Середня вартість одного ліжко-місця – 25-40 грн. На відпочинок та оздоровлення сюди приїжджають цілими сім’ями з усіх регіонів України та з-за кордону. Купання в солотвинських озерах допомагає позбутися багатьох недуг, зокрема пов’язаних із захворюванням нервової системи, шкіри, суглобів, дихальних шляхів. Фахівці кажуть, що Солотвинські озера – аналог Мертвого моря.

    Одягнувши купальник, іду на озеро. Люди ланцюгами снують вулицями у пляжному одязі, смакуючи морозивом, гарбузами, динями. Після проїзду автівок здіймається висока курява. Дороги тут встелені щебенем, камінням, є і земляні. Збоку встановлені палатки з різним крамом. Місцеві жителі овочі, фрукти, баштанні, домашнє вино продають просто неба. Довкола повно сміття.

    Підійшовши до однієї з баз відпочинку, звертаю увагу на табличку з написом на воротах. Вхід 5 гривень, авто – 10 грн., мікроавтобуса – 15 грн.

    - Що? – витріщивши на мене очі і роблячи непривітну гримасу, питає засмаглий хлопець у білій кепці років 28.

    - Нічого. Дивлюся, - відповідаю.

    - Дивитися треба телевізор, а тут треба платити, - відповідає криво, махаючи пачкою квитків.

    На моє запитання, чи з усіма він такий непривітний, хлопець кривляється.

    При вході до бази мене зупиняє дід років 70 з голим торсом та в солом’янці. З румунським акцентом повідомляє, що за вхід до озера треба платити 5 грн. Видає проштампований квиток з датою.

    У воду заходжу обережно – плавати не вмію. Таких, як я, тут багато. Чоловік у чорних плавках з червоними смужками заспокоює свою молоду дружину в синьому купальнику, що тут потонути неможливо – солона вода триматиме тіло на поверхні. Бере її на руки догори черевом, каже, щоб розслабилася. Жінка вередує, виривається і йде, бурмочучи, на берег. Пробую навчитися плавати, переборюючи страх. І – о диво – з четвертої спроби в мене все виходить. Години дві плаваю у своє задоволення, спілкуюся з людьми. Звертаю увагу, що серед тих, хто купається – більшість має зайву вагу, целюліт, варикозне розширення вен.

    60-річна Люба з Чернівців приїхала з чоловіком Іваном та 12-річним онуком Валерієм. Відпочивають уже тиждень. Зізнається, що на третій день попустило їй руку і плече. Жінка працює продавчинею на ринку, отож фізичні навантаження на її тендітні плечі дали про себе знати. Сім’я поселилася у приватному будинку за півкілометра від озера. Платять по 25 грн. за одного. Є кухня, душ, туалет на вулиці. Кажуть, що за такі умови ціни нормальні. Продукти купують на міні-ринку в центрі села – там на гривню-дві дешевше, як у тих, що торгують біля баз.

    Чотирирічний хлопчик Сергійко своїм плачем налякав відпочивальників. Він випадково ковтнув води. Мати виносить дитину на берег, голосно сварить його, той тримається за шлунок і тріпає ногами. Батько хлопчика підбігає і обмиває лице дитини водою з пляшки, дає йому напитися. Сивувата жінка дає дитині яблуко.

    За хвилин 40 з берега у воду заходить жінка років 20 з однорічним сином на руках. Занурює його з головою у воду. Дитина плаче, проситься на берег.

    - Негайно промийте дитині лице, - каже іршавчанка Світлана жінці. – Людей багато, а інструктора – жодного, - обурюється. - Сюди приходять люди різні, вони думають, що тут можна так поводитися, як на морі - пірнати. Їм ніхто не пояснить, що це – не море, тут вода – як ропа. Вона може викликати судоми шлунка.

    На території іншої бази бачу вивіски з написом «Медпункт», «Масажний салон». Двері замкнені на ключ, в пилюці та павутинні. Худорлявий чоловік показує, де можна знайти господарів. Заходжу до кафе. Господиня Валентина чопує пиво та квас. Півлітра напою коштує 6 грн. До неї підходить худорлявий хлопець метрів два, щось пояснює.

    - Що вам не подобається? Я вас переселю з дружиною. Не хочете? Тоді віддам гроші і йдіть собі к «чортовій» матері, - Валентина відмахується від чоловіка. Той нервово запалює цигарку і йде геть матюкаючись.

    За кілька хвилин підходжу до Валентини. Представляюся, прошу приділити мені кілька хвилин. Моє посвідчення бере до рук, вголос читає прізвище.

    - З журналістами не спілкуюся, ви жахливі люди. Що ви хочете від нас? Що хочете винюхати? – сипле запитаннями жінка, щоразу підвищуючи голос і не дає мені слова сказати. – Якщо вас цікавить, чи на нас хтось тисне, то – ні. Якщо хочете знати, чи нам хтось заважає у роботі, то – теж ні.

    Питаю про медпункт.

    - У вас щось болить? – тероризує мене черговими запитаннями жінка. – Хто звертається, тому надаємо допомогу. А тепер ідіть звідси, ви мені заважаєте, до того ж зайшли на мою приватну територію, - штовхнувши мене в груди, стала наливати пиво. За цим спостерігало п’ятеро чоловік, які стояли у черзі за напоями.

    Багато відпочивальників вимазують тіло грязями. Кажуть, вони мають лікувальні властивості. Підходжу до двох чоловіків, які намастилися повністю, навіть голови. Знайомимося. Це – чехи, Павло та Іван. Розповідають, що тут оздоровлюються втретє.

    - П’ять років тому одружився з ужгородкою. Вона – музикант, грає на піаніно, у Чехії була на різних роботах. Сподобалися, запропонував одружитися. Зрозумів, що маю найкращу «манжелку» (жінку. пр. .авт. Т.Г.) у світі. Слухняна, це та, що треба манжела, - посміхається Іван. – Дізналися про Солотвинські озера. Ефект той же, що і від Мертвого моря, але тут на багато дешевше.

    - Африка, Зімбабве, - кривляється Павло перед фотооб’єктивом.

    Михайло Кочан з Ужгорода розповідає, що приїжджає до Солотвина часто. Чоловік працює директором одного з товариств, яке займається торгівлею.

    - Роботу поєдную з відпочинком. Упродовж чотирьох тижнів наша родина проводить вихідні на озерах. Величезним мінусом для Солотвина є дороги. Сервіс також потребує розвитку. За умови люди готові платити. Лише кілька баз із 30 стараються, для інших головне – здерти з чоловіка гроші. Їм все одно, що про них подумають і скажуть і чи прийде людина наступного року до них, - обурюється чоловік.

    Господар ще однієї з баз відпочинку Іван Шимон придбав комплекс торік. Вкладені гроші відробляє другий сезон. Скаржиться, що багато грошей доводиться вкладати в інфраструктуру, сплачувати за послуги, різні платежі. Перед початком сезону заплатив шахті за закачування води в озеро 8 тис. грн. Каже, що підприємці власним коштом освітлили вулиці, а облаштування доріг не потягнуть, цим питанням повинно займатися керівництво села, району.

    Як спала трохи спека, іду селом, роблю фотознімки. Вивчаю ціни на продукти. Кавуни продають по дві гривні за кг, у двох місцях правлять по 1,8 грн. Кілограм огірків можна купити за 3-4 грн., картоплю та моркву – за 4, помідори – за 4-5 грн. Кілограм яблук можна купити за 4 грн., груш – за 8 грн. Тим, хто бажає поласувати персиками, абрикосами, доведеться викласти щонайменше 15 грн. за кг. Качан вареної кукурудзи бабки продають по 4 грн.

    - Ціни терпимі, - каже Ганна Степанівна зі Сваляви. – Підрахувала, що мій десятиденний відпочинок коштуватиме десь сімсот грн. На відміну від деяких людей, я прийшла сюди оздоровити свої кістки, а не займатися пиятикою та обжерством. Готую каші, супи, правда, дозволяю собі поласувати морозивом та тістечками. Ось дочка повернулася з Одеси, то трьох тисяч як не бувало. Ні грошей, ні задоволення.

    - «Сфоткай» нас, - стали переді мною троє веселих хлопців.

    Знайомимось. Богдан, Тарас та Ігор приїхали з Коломиї. Обмінюємося номерами телефонів. За півтори години зустрічаємося. Хлопці запрошують в гості. Їхню пропозицію приймаю з метою побачити, як живуть свідки Єгови – вони поселилися саме у такої сім’ї.

    Господиня тьотя Аня, побачивши мене, з сильним румунським акцентом ледь зрозуміло говорить нам, що їхня віра забороняє неодруженим людям зустрічатися на території їхньої хати і мати якісь відносини, зокрема і статеві. Тарас з Ігорем кажуть, що перед тим, як йтимуть на дискотеку, зайдуть до кафе випити пива. У Богдана попросила дозволу подивитися їхню кімнату. Не встигли переступити поріг, як за нами, кричачи, зайшли господарі. Стільки ненависті, образ на свою адресу не доводилося чути. І це все – від людей, які вважають себе віруючими.

    Цілою дорогою до дискотеки Богдан обурювався, що він платить гроші і має бодай якесь право.

    Кажуть, у селі є сім’ї, які приймають по 30-40 чоловік одночасно. Якщо кожна особа платить у середньому 25 грн., то, взявши до рук калькулятора, не важко підрахувати прибутки, які селяни не оподатковують. Це, грубо кажучи, 22-30 тис. грн. на місяць.

    …Майже з усіх баз лунала гучна музика. Ми зайшли в одну з них. У кафе була жива музика, під стінами за столиками сиділи відвідувачі і пили спиртні напої та смалили цигарки. Посередині – танцмайданчик. Танцюристи – різного віку, починаючи від дітей і закінчуючи сивочолими пенсіонерами. Більшість відвідувачів були не лише напідпитку, а добряче п’яними. Правда, не бешкетували, а танцювали як наелектризовані, чіплялися до дівчат. За півтори години я пішла спати, однак моєму бажанню не вдалося здійснити – гучна музика, від якої аж голова дзвеніла, грала до півп’ятої ранку.

    На це нарікають багато відпочивальників, але до їхніх слів господарі баз не прислухаються, оскільки саме гучною музикою вони приваблюють багатьох клієнтів, для яких відпочинок на Солотвинських озерах полягає якраз у вживанні алкоголю та веселому нічному житті.

    Враження з Інтернету: Мені все одно, що там лікують астму і мають підземну церкву. Мені все одно, навіть якщо там стоїть Нойшвайнштайн в натуральну величину. Я була тут в 7 років. Мені страшезно сподобалась гаряча вода, яка викидає тебе на поверхню. Я назавжди запам'ятала білу корочку солі на помаранчевій хусточці, якою мама намагалась захистити моє волосся. Я дуже хотіла туди знову.

    Я приїхала знову через 20 з лишнім років. І побачила найшикарніше село України, з чотириповерховими палацами, де на подвір'ї леви з мармуру і навіщось басейн. Комунізм в цьому куточку Тячівщини вже наступив - на горло таким диким туристам, як я та Мік. Гроші беруть за все. За миття рук, за переодягалку, за туалет, за вхід на брудний перенасичений тілами пляж, де одночасно в воді кількасот людей, від чого каламутна вода, здається, закипає.

    Нє, я таки залізла і таки повисіла в воді пробкою. Навіть посмішка на світлині не показушна - я дуже люблю воду. Але їхати сюди знову? Ні. Такий відпочинок нам не потрібен. Краще в Берегово з’їздити.

    (Тетяна ГРИЦИЩУК, для «НЕДІЛІ»)

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору

    Коментарі

    Картинка користувача Гость.

    ви забули сказати який там мусор плаває бумажки палки а іноді і гівно уводі..... а давно намісці солених озер були прості болота із сіллю вякі викидали подохлих тварин різний мусор.... в 2009 році в одному із озер уводі знайшли якусь дуже шкідливу палочку для здоровья (точно непомьню яку...) также втому році конкуренти побазах відпочинку виили цілу машину що вивозить гімно в одно із озеер і там іще кажуть що люди там лікуються там тільки ще хвороб собі лишніх набереш

    Пунктів: 0