ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Валерій Мурга, прикордонник, учасник АТО: «Спочатку було важко, але потім звик»

    28 березня 2024 четвер
    82 переглядів
    Закарпатець Валерій Мурга повернувся з зони АТО.

    У цей нелегкий час наша країна потребує справжніх захисників та патріотів. Приємно усвідомлювати, що є такі і на Тячівщині. І одним із них є 30-річний Валерій Мурга з Тернова.

    Нещодавно він повернувся з зони АТО, де відслужив близько року. Ми розпитали бійця про будні на сході та те, що найбільше вразило.

    – Валерію, що спонукало Вас піти в АТО?

    – В першу чергу усвідомлення того, що якщо ти чоловік, то повинен захищати свою Батьківщину. Спочатку нас відправили до Львова, для того щоб навчити всього, що має знати боєць, а вже потім у саму зону. Це було моє власне рішення. Просто одного разу зрозумів, що мушу бути там.

    – Як минали будні у зоні бойових дій?

    – Наша база була розташована в селищі Сартана, що за Маріуполем (15 км від Широкино). Я служив в ОБПК (оперативно-бойова прикордонна комендатура). В основному, виконував обов’язки водія патруля протитанкової групи вогняної підтримки. Зі мною служили хлопці різного віку із Закарпаття, Чернівців, Львова. Також мав обов’язки розвідника, снайпера. Нерідко ночували у власноруч викопаних бліндажах.

    Коли знаходишся у зоні конфлікту, думки і погляди змінюються. Спочатку ми боялися кожного пострілу і вибуху, але потім це все стало звичним. Якось ми смажили картоплю, як раптом почули вибух. Хлопці схопилися, а я кажу: «Поки не з’їм свою порцію, не зрушу з місця. Хоч ситим помру» (сміється).

    – Як було із забезпеченням?

    – Держава усім забезпечувала. Також я безмежно вдячний нашим хлопцям, моїм землякам, які також підтримували мене і морально, і матеріально.

    – Що допомагало підтримувати позитивний настрій на службі?

    – 28 травня ми відзначали День прикордонника. Також святкували дні народження бійців. Значно підіймали настрій малюнки діточок зі Львова. А ще у нас була своя капличка, там завжди горіли свічки, тож коли було зовсім погано на душі, ми йшли туди помолитися.

    – Як ставилося до вас місцеве населення?

    – По-різному. Були люди налаштовані позитивно, які завжди допомагали всім необхідним, у разі чого підставляли своє плече. А були й вороже налаштовані, говорили: «Нам цього не треба». На мою думку, такі люди самі себе гублять.

    – Що найбільше запам’яталося у Сартані?

    – У нас було багато собак з кінологічного центру. Кожного разу по дві заступали на зміну. Також у селищі був великий зоопарк з різними тваринами (ламами, лелеки, жирафи). Одного разу скористався нагодою побувати у місцевому музеї, де дізнався багато цікавого про давнє життя сартанівців.

    Переважна кількість населення у Сартані за походженням – греки. Це мальовниче селище міського типу. Там маленькі хатинки і гарна дорога.

    – Чи був якийсь випадок, що вразив найбільше?

    – Так, був. У нас з хлопцями була один приблудний собака, якого ми дуже любили. Він мав дуже добру «чуйку» на небезпеку. Одного разу хтось із хлопців кинув йому палицю, він за нею побіг, і коли вже був біля цілі, вибухнула міна. На жаль, пес загинув. Цей випадок вразив не тільки мене, а й і усіх побратимів. Бо, виходить, собака врятував нам життя.

    – Здоров’я не підводило?

    – Ні, хворіти не доводилось. Звичайно, ми всі не звикли до місцевого клімату, води. Іноді доводилось споживати різну їжу, через що часто були проблеми зі шлунком. Але якихось серйозних травм, слава Богу, не було.

    – На вашу думку, доки триватиме ця війна?

    – До Нового року точно. Можливо, все затягнеться і на роки, цього ніхто не може знати, але особисто моя думка така. Звісно, сили нерівні, але один українець – це як п’ять москалів (сміється). Не ми затіяли цю війну, але ми мусимо іі завершити. Я вірю в те, що перемога буде за нами.

    Ірина ШТЕН, студентка відділення журналістики УжНУ
    Фото з особистого архіву бійця

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору