ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Василь Густі: "Мій друг сатирик Юрій Шип зумів підняти погляд від земного бруду до вічних істин"

    25 серпня 2019 неділя
    Картинка користувача uaengeditor.
    Закарпатському поету-сатирику Юрію Шипу – 75!

    Так сказав лауреат Шевченківської премії Петро Скунць у передмовах до пісенників на слова Юрія Шипа «Заспіваймо з Гайдуком» (музика Василя Гайдука) та «Од Мокрого до Сасова» (музика Петра Матія). У цих словах глибока істина та правдивий зміст щодо життя і творчості письменника.

    Кажуть, щоб краще збагнути особу митця, треба достеменно знати його рід, духовні й моральні цінності, на яких він виріс, і що в житті зробив. То ж для цього пройдемося шляхами його біографії та літературної діяльності.

    Відомий нині український письменник – поет, прозаїк, літературознавець, публіцист, член Національних Спілок письменників та журналістів України Юрій Васильович Шип народився 3 травня 1943 р. в с. Мокре Перечинського району Закарпатської області. Відбулося це в побожній лемківській родині лісолюба, а згодом майстра лісу – Василя Івановича Шипа котрий більше плекав, як рубав, ліс. Чоловік цей був, як згадують мокряни, чуйною людиною твердого слова та доброго діла. Знав ціну роботі й любив допомогти ближньому. Марія – мати письменника – теж була бджілкою у вирі турбот і клопотів, що ніколи не вщухають у житті сільської трудівниці. Вона любила, знала і співала безліч співанок, всіювала ними не тільки навколишні гори і доли, але й душу малого Юрка. А ще жодна з газдинь не вміла спекти такого смачного хліба і красної паски, як Марія Шипова. Її батько – дід Юрко Либак – був неперевершеним косарем і казкарем, сільським духовним достойником – дяком, а його дружина Ганя – кураторка, зналася на зіллі та ним лікувала односельчан. Дід Іван, по батьковій лінії – майстрував красно ціфровані ярма для волів, які його баба Юла-Іваниха за гроші й «по бартеру» збувала в близьких і далеких селах.

    У такому родинному середовищі з двома братиками і сестричкою виростав найстарший між ними  Юрко серед вишиваних красою природних овидів та чудових учителів. Особливо Антона Антоновича Кула, батька майбутнього талановитого журналіста і літератора Юлія Кула, з яким Юрко не раз під велетенським дубом біля дзвіниці вслухався в співи дзвонів і гудіння травневих бджіл та хрущів, захоплювався миготінням світлячків та вечірніх небесних зірок у погідному небі. Тож і не дивно, що в ранньому дитинстві його зачарувало художнє світосприймання, в душі народилося прагнення відтворити на папері красу рідного краю, почуте від дорослих біля лісорубської ватри та вдома, коли в них часто збиралися люди на вичурки (вечорниці).

    Ще навчаючись у 8 класі, успішно дебютував на сторінках Перечинської районної газети «Перемога». Спершу, як сількор, автор заміток про життя села, відтак, як юний поет-початківець. Вчився Юрко добре, багато читав художньої літератури, але не раз вдавався до витівок, за які траплялися непереливки. Однак домінували приклад батьків та бабусь і дідусів – їх сумлінне ставлення до своєї роботи, вболівання (особливо батька), щоб син вийшов у люди.

    У 1960 році він закінчив Тур’я Реметівську десятирічку. В зв’язку з дефіцитом педагогічних кадрів на селі в той час, його в групі кращих випускників середньої школи, райвно рекомендував на посаду вчителів у віддалені гірські школи. Так у свої 18 років Юрій Шип стає викладачем фізкультури, виробничого навчання, а небавом української мови та літератури, а в 1961 році успішним студентом заочного відділення філологічного факультету Ужгородського Національного (тоді – державного) університету. Серед його однокурсників були вже відомі на той час у Закарпатті – журналістка з Великоберезнянщини Марія Цибик, педагог із Тячівщини Іван Рекіта, письменник-краєзнавець Василь Пагиря. В університеті Юрій Шип успішно поєднував педагогічну роботу, навчання, літературну творчість, громадсько-культурницьку діяльність. Тут придалися мудра наука старших – цінувати кожну хвилину, використовувати її для корисної і потрібної людям справи, прагнути робити для них добро.

    І ситуація, коли саме життя перевірило наскільки правдиве це поєднання в ньому не забарилася. Несподівано і страшно. Сам Юрій Васильович про це не згадує. Та жителі села Сімерки й донині пам’ятають, як у спекотному липні 1962 р. неподалік школи загорілась ветха (на вигляд як батьківська Шевченкова) вдовина хатина. Там у вогні на самоті опинились п’ятирічний хлопчик і трьохрічна дівчинка. На сполох бив дзвін. Люди збігались, метушилися, розгублені, не знали, що діяти. І тут із школи вибіг 19 річний учитель Юрій Шип. Не вагаючись кинувся в полум’я. Ризикуючи власним здоров’ям і життям, зазнавши опіків і травм, урятував діток. Про цей вчинок писали всесоюзна «Учительская газета», республіканська освітянська і обласна преса. Всесоюзний московський журнал «Пожарное дело»  на дві полоси висвітлив цей факт під гучною назвою «Сильнее огня». Юрія Шипа було відзначено урядовою нагородою «За відвагу на пожежі».

    А як здібний учитель української мови та літератури, заявив про себе Юрій Шип спочатку в Сімерківській восьмирічці, де познайомився і в 1965 році поєднав свою долю з великолазівчанкою (родовід якої в Сімерках), молодою талановитою освітянкою Ганною Малош, відомим у нашому краї вчителем-методистом української мови та літератури. Відтак їх доля повела в село Великі Лази Ужгородського району, де упродовж багатьох літ (аж до виходу на пенсію) вона самовіддано трудилася на освітянській ниві. Виростили трьох чудових діток – донечок Тетяну і Мар’яну, сина – Андрія (лікарів та вчителів).

    А потім… Нівроку, нині в них полку прибуло: радіє 6 онукам та 4 правнукам. Збудували хату, виростили сад, благодатні сліди для нащадків.

    Юрій Васильович, крім усього, з 1972 року ще й постійно трудився на громадській і природоохоронній нивах. Адже змалечку відчував болі наших гір і долин, турботи лісівників, прагнув долучитися до вирішення багатьох природоохоронних проблем. Спочатку працював на посаді відповідального секретаря закарпатської організації республіканського товариства захисту довкілля, а з 1992 року головним спеціалістом управління кології і охорони природних ресурсів Закарпатської облдержадміністрації. Перебуваючи на відповідальних життєвих бистринах, Юрій Шип добре знав, що найбільше хвилює людей, що їх тішить, радує, а що й обурює. Десятиліттями пліч-о-пліч зі славнозвісним охоронцем і патріотом природи Карпат – незабутнім професором Василем Комендарем та з його однодумцями мужньо боровся з грабіжниками, браконьєрами та нікчемними природо користувачами. Пропагував культуру спілкування з природою, вболівав і дбав про свідомість громадськості, щоб розбудити приспану совість людей, у яких замість сердець торби з грошима. Цій темі присвятив актуальні книги «Журба над криницею», «Соло під небом», «Не плюй, Грицю, у криницю», сотні фейлетонів, гуморесок, байок та інших публікацій у пресі.

    Творчий набуток Юрія Шипа надзвичайно багатий жанрово, різноманітний тематикою. Сьогодні становить він 40 вагомих видань. Цікаво, що певний час його вабила наука, але літератор переміг. Колишні відомі університетські викладачі Василь Микитась, Павло Лісовий, Василь Чумак, Василь Поп, Юрій Балега вбачали у ньому неординарного дослідника літературного процесу, тим паче, що дипломну роботу на тему "Історична і художня правда а романі Семена Скляренка "Володимир" захистив блискуче, успішно склав іспити для вступу в аспірантуру, а в Академії наук уже була затверджена тема для кандидатської дисертації "Художня інтерпретація сатири та гумору на прикладі творчості Степана Олійника". Але він робив не те – писав та писав дотепні й колючі гуморески. Охоче їх друкували газети «Закарпатська правда», «Молодь Закарпаття», журнали "Україна", «Перець», «Літературна Україна», «Новини Закарпаття» та в багатьох інших часописів. Такі вони ці твори в нього й тепер: на достовірній фолькльорній основі народного сміху дошкульні й актуальні, немов застенографовані з місця подій.

    Колись Петро Скунць доброзичливо жартував: "У родині Шипа один дід знаменитий своїми ярмами, другий – казками, а Юрко – співанками, байками та гуморесками". До речі, такими, що їх високо цінували корифеї українського гумору й сатири – Степан Олійник, Євген Дудар, а на Закарпатті, крім Петра Скунця і Фелікс Кривін, Василь Вовчок, Василь Діянич, Василь Поп… А рукопис його першої збірки «Бита карта», яка побачила світ 1984 року у видавництві «Карпати», рецензував Юрій Кругляк. Промовисту похвальну передмову до неї написав Дмитро Білоус. Обидва вбачали у молодому авторові сумлінного талановитого майстра слова.

    Час показав, що вони не помилились. Сьогодні в особі Юрія Шипа українська література має дотепного гострослова-байкаря, гумориста, сатирика, видатного творця мініатюри, глибокого задушевного лірика, одного з найактивніших майстрів  високопробних поезій духовної тематики, на слова якого написано понад 400 пісень, а ще дитячого письменника, перу якого належать збірки «Веснярики», «Як Юрасик чесним став», «Співаничок для діточок», «Усміхнена педагогіка», «Хто і що це (загадки в чотири рядки)»…

    Розмаїта багатожанровість творчості Юрія Шипа зумовлена прагненням автора бути зрозумілим для юних і дорослих читачів. За визначенням багатьох письменників, літературознавців (і таких майстрів пера, як уже згадувані лауреати Шевченківської премії Дмитро Білоус та Петро Скунць, а також Дмитро Кремінь, Мирослав Дочинець), твори Юрія Шипа патріотичні, суспільно-значимі, національно та соціально наснажені, глибокі за змістом і вправні за формою, становлять вагомий внесок у крайову та загальноукраїнську літературу, народознавство, краєзнавство, духовне та моральне виховання, спонукають любити природу та людину.

    В 2013 році у видавництві «Патент» побачила світ обсяжна книжка «Щедра борозна» – перше повноформатне бібліографічне зібрання найсуттєвіших оцінок науковців та майстрів слова в публікаціях про життєвий шлях і творчу діяльність Юрія Шипа. В числі їх авторів – відомі вчені –літературознавці – Микола Зимомря, Степан Жупанин, Юрій Туряниця, Петро Лизанець, письменники – Фелікс Кривін, Дмитро Кешеля, Микола Матола, Петро Скунць, Володимир Фединишинець, журналісти – Степан Пойда, Василь Зубач, народний артист України Петро Матій, заслужений вчитель України Золтан Жофчак. Цей перелік можна продовжувати й продовжувати, що свідчить про одне – творчість Ю. Шипа знана, потрібна, люди чекають від нього нових книг.

    Відтоді пройшло 10 літ. До 75 річного ювілею обсяг аналогічного видання збільшився б у декілька разів. Адже минулі роки для Юрія Шипа були особливо плідними. Зрештою, таким він був з юних літ: наполегливий у праці й продуктивний. Таким залишається й дотепер – енергійним і результативним. Його книжки знайшли свого вдячного читача. Він лауреат всеукраїнських літературних премій: імені Леоніда Глібова (2002 р.); Зореслава (2016 р.) та Івана Сварника (2016 р.); обласних – імені Федора Потушняка (тричі – 1998, 2008, 2016 рр.) та просвітянської – імені Героя України, Президента Карпатської України о. Августина Волошина (2013 р.). А ще Юрій Шип удостоєний найвищого визнання Національної Спілки письменників України  – медалі «Почесна відзнака» (2013 р.) і такої ж нагороди від управління культури Закарпатської ОДА (2013 р.). За вагомий внесок у розвиток духовності, створення цілої низки поетичних збірок цієї тематики нагороджений також орденом Блаженного Андрея Бачинського (2016 р.) та медаллю Преподобного Нестора Літописця. До заслужених його відзнак належать Почесні грамоти Закарпатської обласної ради, облдержадміністрації та чимало інших. Вони є визнанням таланту, працьовитості ювіляра, і, що найважливіше: його прагнення бути на бистрині Богом подарованого виру життя, потрібним для своїх краян, усім співвітчизникам.

    Тішить, що це найсвятіше прагнення знаходить свою реалізацію в многоті й інших виявів – майже в кожному концерті Заслуженого академічного Закарпатського народного хору, багатьох колективів та виконавців художнього мистецтва звучать пісні на слова Юрія Шипа, які залюбки писали й пишуть Микола Попенко, Петро Рак, Василь Гайдук та десятки інших композиторів. Народний артист України  Петро Матій уже майже 20 літ у своєму репертуарі має понад сто розмаїтих співанок на його слова, музику до яких створив особисто. Особливо популярні пісні омузичені Михайлом Керецманом «Добра деца коло пеца», «Моя мила шатя прала» та інші, що сприймаються і звучать уже як народні. У творчості стільки доброзичливого гумору, дотепу, людської приязні, доброти, щедрості, як, зрештою,  і в самому житті Юрія Шипа.

    Тож най ласка Господня, як лагідна погідна роса, спливає на Тебе, шановний наш ювіляре, а творча наснага та прихильна доля будуть завжди й всюди з Тобою, ще довго-довго надихають та допомагають служити Богу й людям думками, ділами, словами, невтомним пером у здоров’ї та радості.

     

    Василь Густі, голова Закарпатської обласної організації НСП України

    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору