Василь Варцаба : "Основне — це розкривати злочини!"

Нещодавно відбулася комплексна перевірка роботи Берегівського райвідділу міліції, результати якої підсумував на зборах особового складу начальник УМВС генерал-майор міліції Василь Варцаба. А перед тим він дав інтерв’ю місцевій газеті “Берегово”, яке нижче публікуємо.

Свій діалог із пресою генерал розпочав із розповіді про таку службу, як карний розшук, наголосивши, що робота в цьому важливому підроз¬ділі є не тільки важкою, складною, але й достойною та дає змогу в подаль¬шому досягати неабияких кар’єрних вершин. Звісно, як і в інших формуван¬нях, є тут свої труднощі, проблеми, однак не слід забувати про основний обов’язок – захищати перш за все правопорядок, бути чесним, завжди діяти принципово.
На запитання про причини перевірки в Берегівському РВУМВС генерал Варцаба відповів так:
-Якихось особливих претензій до роботи берегівських правоохоронців нема, однак турбує стан розкриття злочинів, особливо тяжких, оголошення підозри, скерування справ до суду тощо. Як і в інших підрозділах, тут також є свої недоліки, є й позитиви. Але ми працюємо над цим – в тому сенсі, що десь звільняємо того, хто не справляється з обов’язками, ставимо більш перевірених, досвідчених людей. Однак знову підкреслюю: основне – це розкривати злочини. Хоча кримінальна ситуація на Берегівщині в цілому непогана – правопорушень скоюється менше, ніж у середньому по області, район, можна сказати, стабільний, благополучний. На багатонаціональній Берегівщині живуть в основному законослухняні люди, тож особливих проблем тут немає.
– Пане генерале, а яка ваша думка щодо об’єднання деяких міськ- та рай¬відділів, наскільки доцільно було це робити? Чи триватиме й надалі така реорганізація?
– Як тільки я приїхав сюди із Івано-Франківщини, ми розпочали вивчати це питання – і аж до Києва дійшли... Отож можна вважати, що тоді було передчасно прийнято таке рішення. Подумайте: дві адміністрації, дві прокуратури, а начальник міліції кидається від одних до інших… А ще коли взяти до уваги, скільки кілометрів потрібно проїхати, аби, примі¬ром, із Перечинського району добратися до місця злочину в найдальше село Великоберезнянщини! Узимку, до того ж, на “уазику”, – пройде більше півдня. Скажу й таке, що із запи¬таннями стосовно цієї новації до мене підходили навіть працівники право¬охоронних органів під час особистого прийому громадян у Свалявському райвідділі. Отже, і їх це тривожить. Словом, працюємо над тим, аби повернутися до попереднього формату роботи.
– Яка роль ветеранських організацій у житті молодих офіцерів, тих, які ще вчора були курсантами у вишах, а нині влилися у ряди правоохоронців? І взагалі, чи впливають ветерани, на вашу думку, на формування позитивного іміджу міліції?
– Ви задали дуже слушне питання. Нещодавно в нас проходила нарада голів ветеранських організацій України, на якій якраз і йшлося про взаємозв’язок поколінь, про те, як старші за віком, досвідчені правоохоронці передають свої знання новачкам міліцейських підрозділів. Я теж мав можливість висловити свою точку зору з цього приводу. Думаю, сивочолим ветеранам є що розказати, пригадати, порадити, підказати, тобто вони можуть бути корисними для спільного успіху. Бо набута в навчальній аудиторії теорія не дає повного поняття про міліцейські будні, а ось такі зустрічі із загартованими життям працівниками органів внутрішніх справ дають найбільшу результативність і формують у молоді яснішу робочу картину. Отже, прихід ветерана в карний розшук, у БЕЗ, Державтоінспекцію, Держслужбу охорони – це чудова підпора в спрямуванні молоді на правильний курс. Бо тільки особистим прикладом можна запалити бажання працювати від¬повідно до міліцейської присяги, законів, інструкцій тощо. До речі, вете¬ранську організацію УМВС очолює автритет¬ний і відповідальний пол¬ковник у відставці Віктор Мар’янович Отовчиць, який пра¬цював і в низовій керівній право¬охоронній ланці, відтак був заступ¬ником начальника обласної мілі¬ції. Якщо виникають якісь проблемні питання, він приходить до мене і ми радимося, як вчинити у тому чи іншому конкретному випадку. До слова, Закар¬патська ветеранська організація за підсумками роботи в минулому році була визнана кращою на всеукраїнському рівні.
– На вашу думку, якою зараз є співпраця між правоохоронними орга¬нами, міліцією насамперед, і засо¬бами масової інформації? Чи до¬статньо та наскільки об’єктивно висвітлюється діяльність право¬охоронних структур, чи слід цю роботу пожвавити, щоб і надалі вона приносила користь і міліції, і читачам, і суспільству загалом?
– Найперше хочу сказати, що робота органів внутрішніх справ і мас-медійників має багато спільного. Благо, що така співпраця має давні корені та є серед пріоритетів як Міністра МВС В.Захарченка, так і очолюваного мною управління. Я б навіть сказав, що ми на одній стороні барикади в боротьбі зі злочинністю, негативними проявами, які заважають нормальним, законослухня¬ним людям жити. Пред¬ставники ЗМІ доводять до читачів, глядачів, слухачів ті реалії, якими живе міліція, і розповідають про ті недоліки, які виникають у повсякденній роботі правоохоронців. Скажу відверто, що журналісти “тримають” нас у такому тонусі, що ми не можемо звернути ні вліво, ні вправо, а повинні чітко дотримуватися законодавства. Будь-яке недопрацювання може опинитися в центрі уваги журналістів і стати гласністю, що, без¬переч¬но, у кінцевому результаті зганьбить правоохоронні органи, уріже їм честь й авторитет. Хоча, загалом, преса робить добру справу і допомагає міліції виправляти недоліки та упущення, чіткіше виконувати свої обов’язки. Хотілося б і надалі мати журналістів за надійних та справжніх помічників, колег і партнерів, адже це буде корисним нашій загальній діяльності. Наголошу: ми також у разі потреби готові надати журналістам допомогу.
– До речі, не можемо обійти з цього приводу “врадіївську” проблему. Що про це думає очільник закарпатської міліції?
– Ми, безперечно, засуджуємо ті дії, які трапилися в цьому райвідділі внутрішніх справ Миколаївщини. Українська міліція – це понад триста тисяч правоохоронців. Зрозуміло, що в когорті кожен має свої життєві проблеми, у кожного свій характер, світогляд, тож за всіма і не вгледиш, і, зрештою, усі не можуть бути з кришталево чистим сумлінням. Однак недобросовісні вчинки рано чи пізно стають явними, тобто випливають на поверхню, і тоді відносно таких співробітників приймаються серйозні рішення. Навіть у нашій крайовій міліції лишень протягом цього року проти її працівників порушено 12 кримінальних справ, складено майже півсотні протоко¬лів за порушення ними правил дорож¬нього руху. Ми робимо усе для того, аби працівники міліції діяли відповідно до норм чинного законодавства. Між іншим, нерідко нам дорікають СБУ та прокуратурою, мовляв, там промахів значно менше. Пояснення просте: у цих структурах і працює в десятки разів менше людей, та й підбір кадрів дещо інший, критерії до кандидатів на роботу також. Але прикро, коли молода людина, одягнувши мілі¬цейську форму, бачить свою місію в тому, щоб керувати, готова йти на порушення закону. А це значить, що така робота не для неї, і потрапила вона в наші лави не за покликанням... Та рано чи пізно від таких “горе-міліціонерів” позбавляємося.
– Чи задоволені ви цьогорічним молодим поповненням? До речі, який середній вік закарпатської міліції?
– Середній вік наших міліціонерів – від 30 до 35 років. В основному ми задоволені молоддю. Однак у період з 2005 по 2010 рік з’явилися нові працівники, які закінчили відповідні виші, та не витримали тяготи на службі. Між іншим, звільнили двох слідчих й із Берегівського райвідділу – пишуть рапорт, що не хочуть працювати... І що тут удієш? На кадровій комісії я цікавлюся: чому йдуть на такий крок, що спонукало їх до цього? Це ж дивно, навіть неприпустимо, адже держава їх одягала, годувала чотири роки, вони не служили в армії, здобули добру вищу юридичну освіту і тепер нас покидають. Виходить, що свого часу багатьох батьки просто штовхнули в міліцейські навчальні заклади, аби юнаки уникнули армійської служби. А вони, тільки-но понюхавши нелегкого міліцей¬ського хліба, вирішили звільни¬тися, не віддячивши державі за здобутий фах... Якщо раніше в міліцію подавалися, аби сумлінно, відповідально працювати в цій структурі, то тепер дехто легко міняє професію. Мушу зауважити, що в цьому є вина і занадто роздутої системи вищої освіти. Мабуть, треба декілька років, аби вона унормувалася, увійшла в своє русло. Це стосується і правоохоронних навчальних закладів.
– А ви спілкуєтеся особисто з тими, хто вирішив завчасно зняти міліцейський мундир, гортаєте їхні особові справи? Чи зуміли когось переконати змінити таке рішення?
– Я особисто очолюю кадрову комісію, тож зазвичай особові справи гортаю, цікавлячись мотивацією того чи іншого працівника. В особистих розмовах прагну пояснити недоцільність такого рішення, пропоную перейти на іншу ділянку, якщо на попередній роботі не все вдавалося. Бо ж не секрет, що не всі можуть працювати у криміналістиці, адже карний розшук – служба специфічна, неординарна, яка вимагає не тільки відповідних знань, але й певних рис характеру, здоров’я тощо. Якщо важко у цій царині, можна перейти у служби охорони правопорядку чи боротьби з економічними злочинами, обрати те ж слідство врешті-решт... Однак декого хвилює мала заробітна плата. Я розумію, що 1800 грн., які отримує офіцер першого року служби, явно недостатня сума, аби прожити родині, до того ж із маленькими дітками. А ще коли доводиться орендувати квартиру, то й взагалі сутужно. Однак не варто забувати і про перспективу: переконаний, з роками все зміниться, будуть нові звання, посади, зростуть оклади. Рідко, але декого такими аргументами вдається переконати залишитися в міліції.
– Мізерна заробітна плата – це чи не найбільша проблема, яка хвилює кожного молодого правоохоронця. Чи очікуються найближчим часом зміни в їх грошово-фінансовому забезпеченні?
– Порушена вами проблема відома на найвищому рівні – у профільному міністерстві в тому числі. І я, і мої колеги з областей постійно наголошують, що плинність кадрів – насамперед результат низьких міліцейських окладів. Але, на жаль, відчутного ефекту від цього поки що нема. Щоправда, зараз підвищили зарплату “беркутівцям” – до 4000 гривень, а невдовзі, будемо сподіватися, прийде черга й до інших правоохоронних служб. Надіюся, що так, як є зараз, завжди не буде...
– Закарпаття ось уже другий рік потерпає від навмисних підпалів машин, іншого майна. За останні 9 місяців таких прикрих випадків сталося близько трьох десятків, а загалом – майже до сотні. На жаль, ця пошесть докотилася й до глибинки. Як обірвати цей злочинний ланцюжок?
– Окреслена вами проблема й насправді має місце й хвилює не тільки правоохоронців Закарпаття, але й усю громадськість краю. Врешті, стурбовані таким станом речей і в столиці. З часу мого приходу в Закарпаття створено спеціальний міліцейський підрозділ, який грунтовно опрацьовує усі випадки злодіянь і розшукує зловмисників. Можемо зробити висновок, що це діє не якась одна група підпалювачів. У кожному конкретному епізоді є свої причини і свої виконавці. Буває, розлучається подружжя, починають ділити майно – а завершується сімейна драма підпалом. Посварилися чоловіки з якогось приводу: помста – підпал автомобіля. Раніше могли і в морду дати один одному, що також додало б клопоту міліції, а нині ось таке “ноу-хау по-закарпатськи”… Не знайшли спільної мови син із батьком – горить будинок… Це вже як своєрідна тенденція – так вирішувати конфлікти, бізнесові та фінансові в тому числі. До речі, підпали – це не тільки великі матеріальні збитки, але й психологічно-моральна травма для родини. Відрадно, що деяких паліїв ми викрили (тільки останнім часом міліція «закрила» двох зловмисників в Ужгороді), окремі з них уже арештовані. Однак доказова база в окремих випадках доволі слабка, бо ж усе виглядає приблизно так: прийшли, кинули пляшку із горючою сумішшю – і все, вогонь не залишає слідів… Аби зупинити цю прикру звичку, для надання нам методичної та практичної допомоги приїхали фахівці зі столиці. Будемо сподіватися, що їхня присутність та наша активність дадуть ефект і підпали автомашин, іншого майна таки припиняться.
– Яка доля чекає на автомобілі з іноземними номерами, які їздять українськими дорогами?
– У цьому випадку усе якраз і залежить від Кабінету Міністрів, Міндоходів насамперед. Єдине варто зазначити, що іноземні машини ускладнюють роботу Державтоінспекції, адже кримінальні справи з приводу ДТП між українськими автомобілями вирішуються набагато швидше, аніж з іноземними номерами. Проте, зрозуміло, що усі б хотіли купувати хороші машини, до того ж за низькими цінами, тому й привозять їх із-за кордону.
– Що б ви хотіли побажати, які настанови та поради дати нашим читачам і жителям краю?
Насамперед бути законо¬слух¬няними, відповідальними та серйозно відноситися до правопорядку. Безпе¬речно, якщо зменшиться кількість злочинів, то це буде і на благо громадян, і роботи у правоохоронних органах поменшає. Отож бажаю всім читачам міцного здоров’я і мирного неба над головою.
-
Розмову вів Михайло ПАПІШ