Великоднє Закарпаття. Прикмети, забобони, ритуали...

З Великоднем пов’язано на Закарпатті стільки прикмет, що майже жодне свято не овіяне стількома ритуалами.

Сільські босоркані навчили жінок усе на світі освячувати, а священики – усього боятися.

Переплетення культур у нашому краї наклали відбиток на вірування наших земляків, які, незважаючи на те, що наразі комп’ютерний вік, думками часом залишаються у Середньовіччі, там, де жили наші прапрабабусі.

Про побутові забобони ми поговоримо іншим разом, а зараз – про особливі – святкові… здавалося б, вони мають бути радісними і світлими, з веселим контекстом, але ж ні. На жаль, чомусь більшість пересторог несуть у собі негативний темний зміст.

От, скажімо, чому в нас немає повір’їв, які б віщували людині щось приємне. Наприклад, розмалював писанку – цілий рік житимеш у багатстві. Або купив великодній кошик – весь рік матимеш багато здоров’я.

А загалом забобони збуваються лише в тих, хто у них вірить. Але закарпатці – народ дуже віруючий… і покладається на силу проклять та забобонів передусім. Хоча, звичайно, краще вірити у Бога та сподіватись не на якісь надумані пророцтва, а на Його силу та на власні можливості.

Що у пасхальному кошику?

На Закарпатті м’ясо всьому голова. Мало в якій кухні світу є стільки жирних і смажених наїдків зі свинини. Після посту, якого частина краян дотримується, багатьом хочеться наїстися нарешті шовдара, холодцю, ковбас. До свята готуються ще з зими, коли колють свиней. Проте все більше закарпатців купують готовий шовдар.

Отже, перед тим як варити копчений окорок, ґаздиня має його помити у трьох різних водах, щоб змити з себе і з рідних усі хвороби, а ту, у якій він вариться, не можна виливати, лише додавати в їжу домашнім тваринам. Цікаво, що робити, якщо їх немає.

Як розповіла Ганна Мадай із Хустщини, це для того, аби господарі були цілий рік здоровими, щоб кілограми з тіла «не пішли в землю».