ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

ВЕЛИКОРУМУНСЬКІ "МАРЕння"

    29 березня 2024 п'ятниця
    40 переглядів
    Головна причина конфлікту в ідеї "Роминія Маре" - Великої Румунії

    У системі зовнішньополітичних координат відносини України з Румунією завжди були пріоритетними. Кульмінаційними моментами в їхньому розвиткові стали 1997 рік, коли було укладено Базовий українсько-румунський договір, 2003 рік - підписання Договору про режим державного кордону між двома країнами і рік 2009, коли, за рішенням Міжнародного суду, було проведено розмежування морських просторів у Чорному морі.

    Здавалося, після цього проблемні моменти з порядку денного відносин Києва і Бухареста знято. Проте останнім часом істотного поліпшення в українсько-румунському діалозі не спостерігається.

    Більше того, на шляху розвитку такого діалогу не з вини української сторони виникають перешкоди. Наведемо лише кілька промовистих фактів. У лютому було скасовано офіційний візит до України президента Румунії Траяна Бесеску. Кілька днів по тому в Бухаресті публічно оголошений персоною нон-грата український військовий аташе. Починаючи з серпня минулого року, коли Міжнародний суд у Гаазі почав розгляд питання щодо статусу острова Зміїний, румунська преса активно мусувала тему належності шельфу, який примикає до нього. Антиукраїнські настрої розпалюють коментарі румунських офіційних осіб і ЗМІ щодо законного права України на відновлення глибоководного ходу "Дунай - Чорне море". Кому вигідний такий розвиток подій?

    ВЕЛИКОРУМУНСЬКІ "МАРЕння"

    Аналітики схильні вбачати головну причину цього в ідеї "Роминія Маре" - Великої Румунії, що живе й процвітає серед радикально налаштованих політиків та громадян цієї країни. Хоча ревізіоністські гасла про повернення "одвічних румунських земель", до яких у ході нинішньої передвиборчої кампанії вдається навіть чинний румунський президент Траян Бесеску, суперечать укладеним двостороннім угодам, загальновизнаним нормам міжнародного права і, зрештою, тим базовим цінностям, котрі сповідують країни-члени ЄС і НАТО. Зокрема, у своїх офіційних інтерв'ю Т. Бесеску критикував колишніх керівників країни, які підписали Базовий договір з Україною, що, за його словами, суперечить національним інтересам Румунії. Безумовно, такі заяви, дух ігнорування інтересів своїх сусідів негативно позначаються на спілкуванні Бухареста з Києвом.

    Румунські політики, реанімуючи і штучно роздмухуючи ідею "Роминія Маре", не просто сподіваються на щасливий випадок, котрий допоможе дивом розширити кордони й охопити ті землі в Україні й Молдові, котрі вони вважають румунською територією. (Наприкінці травня цього року уряд Молдови звернувся до ЄС з заявою, у якій закликає Брюссель допомогти нейтралізувати "агресивну політику Румунії". У ній, зокрема, говориться, що "з моменту проголошення незалежності Молдови керівництво Румунії неодноразово виступало з недвозначними заявами про неминуче поглинання Молдови Румунією... як єдиної європейської перспективи для Молдови". Внаслідок цього, йдеться у заяві, за останні два роки молдовсько-румунські відносини деградували до стану, що представляє безперечну проблему регіонального масштабу).

    Офіційний Бухарест провадить цілеспрямовану зовнішню політику, головним інструментом якої є гуманітарний фактор, що використовується для втручання у внутрішні справи сусідніх країн. Спираючись на концепцію ЄС зі створення єврорегіонів, яка передбачає посилення прикордонного співробітництва і спрощення процедури перетину кордонів між країнами, що межують, румунська влада використовує її фактично для культивування сепаратистських настроїв серед румунської меншини, котра проживає на території України.

    ГРОМАДЯНСТВО НАШВИДКУРУЧ

    В українських ЗМІ не раз з'являлися повідомлення про факти видачі румунських паспортів консульствами Румунії на території нашої держави. За деякими даними, у цьому році румунське громадянство отримали близько 100 громадян України. Загалом за період з 1991 по 2009 роки таких осіб було близько 4 тисяч. На перший погляд, ці цифри навряд чи можна назвати вражаючими. Проте, як стверджують експерти, розбіжність між офіційними та неофіційними даними може бути досить значною, і насправді українців, котрі, крім паспорта з тризубом, мають ще й румунський, може бути у кілька десятків разів більше. Адже до офіційних даних Бухарест не вносить відомості про тих людей, які поновили румунське громадянство. А право на це, згідно з останніми змінами в румунському законодавстві, мають люди, які втратили громадянство з незалежних від них причин, а також їхні нащадки до третього коліна. Отримати румунський паспорт українцю, який знайде румунських предків у третьому коліні, стало значно простіше. Для цього майбутньому румунському громадянинові варто лише написати заяву і чекати на паспорт, навіть не приїжджаючи до Румунії. Нова редакція закону про громадянство Румунії несе для України приховану небезпеку. Адже якщо в місцях компактного проживання румунської нацменшини 80 відсотків населення матиме румунські паспорти, то вони зможуть вимагати приєднання до Румунії українських територій, на яких проживають. А в такому випадку під загрозою опиниться територіальна цілісність України. І на початку травня у ході візиту до Праги на саміт ЄС, присвячений офіційному відкриттю програми "Східна ініціатива", Президент Віктор Ющенко заявив, що українська сторона виступає за розгляд у рамках Єврокомісії ситуації з видачею румунських паспортів українським громадянам.

    Така "щедрість" Румунії повинна була б серйозно стурбувати і Євросоюз. Адже румунський паспорт дає право його власнику на вільне пересування територією країн Шенгенської зони, таким чином збільшуються неконтрольовані міграційні потоки. Крім того, зміни до Закону про громадянство Румунії відверто порушують рекомендації Верховного комісара ОБСЄ у справах нацменшин К. Воллебека. У них, зокрема, втручання країни походження нацменшини у внутрішні справи сусідніх держав трактуються як неправомірні. Крім того ОБСЄ засуджує практику масового надання країною походження громадянства представникам нацменшин. Українське МЗС намагалося привернути увагу Євросоюзу до цієї проблеми і надіслало ноту до Чеського посольства (Чеська Республіка головує в ЄС до 1 липня цього року), в якій висловлена стурбованість імовірними негативними наслідками, які потягне за собою "модернізований" Закон про громадянство Румунії. Проте офіційної реакції ЄС на цю ноту так і не надійшло.

    "На мою думкую, практика надання українським громадянам румунських паспортів підриває суверенітет України. Проте такі дії є звичними для тих держав, які прагнуть анексувати сусідні території, - вважає експерт Інституту зовнішньої політики при Дипломатичній академії МЗС України Олександр Палій. - Румунське керівництво розпочало цю довгострокову гру, шкодячи тим самим нашим добросусідським відносинам".

    РУМУНИ ЗВІДУСІЛЬ

    Права етнічних румун, що проживають на території інших держав, Бухарест захищає ревно. У тих регіонах України, де компактно проживає румунськомовне населення, за активної участі консульських установ формується прорумунська громадська думка та сепаратистські настрої. У МЗС Румунії навіть існує висока посада, назва якої дослівно перекладається як "Державний секретар з питань відносин з румунами звідусіль, культури, освіти та науки". Її нині обіймає 29-річний уродженець Одеської області Єуджен Томак, який має українську середню шкільну освіту. Вищу він здобув у Бухарестському університеті, захистивши дипломну роботу на тему: "Бессарабія - румунська провінція на периферії СРСР. Механізми денаціоналізації". І роботу з румунською діаспорою в Україні (у нас проживає понад 150 тисяч румун, близько 0,3 відсотка від усього населення) зовнішньополітичне відомство Румунії веде з позиції країни-патрона, чиї громадяни раптово опинилися в Україні, перебувають там тимчасово, і тому вона має право жорстко нагадувати про їхні права.

    Насправді ж серйозної уваги і захисту потребують українці, які проживають у Румунії. "Українська ідентичність завжди жорстко переслідувалась у Румунії, і не лише за часів Чаушеску, а й в наші дні, -зауважує О. Палій. - Румунський українець може втратити роботу лише через те, що дозволить собі привселюдно розмовляти українською мовою".

    Згідно з останнім національним переписом населення Румунії, етнічних українців на її території проживає понад 60 тисяч (що також становить 0,3 відсотка від усього населення). У Румунії діє лише одна офіційно визнана і зареєстрована українська організація -Союз українців Румунії, яка не представлена в державних органах і не має розгалуженої системи територіальних представництв. Водночас в Україні діє 19 румунських громадських організацій, більшість з яких співпрацюють з органами державної влади та громадськими організаціями Румунії. Румунські українці не мають жодного дитячого садка, початкової чи середньої школи, де звучала б українська мова. У навчальних закладах українська якщо й викладається, то лише факультативно, а в Бухарестському університеті вона зарахована лише як предмет до програми кафедри слов'янських мов. Єдиний український ліцей, що функціонує у місті Сігету Мармацієй, повіт Марамуреш, нараховує 226 учнів і весь час перебуває під загрозою закриття, оскільки активісти української меншини, котрі пропонують батькам записувати своїх дітей до ліцею, зазнають утисків та переслідувань місцевих властей. Водночас в Україні функціонує 92 державних загальноосвітніх заклади з румунською мовою викладання і 42 дошкільних. Вчителів для цих закладів готують в Ужгородському та Чернівецькому університетах. Проте навіть за такої ситуації на міжнародних форумах представники Румунії заявляють про утиски, яких нібито зазнає їхня діаспора в Україні. Нещодавно румунські дипломати зробили спробу внести до Європарламенту резолюцію про порушення прав румунської меншини в Україні! Українським дипломатам, після відповідних активних дій у Єврокомісії та Раді Європи, вдалося цей процес зупинити. Зрозуміло, що це сталося не лише завдяки їхній майстерності ведення переговорів. Найвагомішим аргументом для європарламентаріїв, серед яких нерідко поширене упереджене ставлення до України, стали об'єктивні факти про те, які можливості мають румуни у нас і як "піклуються" про українців у Румунії.

    Наведені вище факти підтвердила неупереджена неурядова організація "Права людини без кордонів" (Human Rіghts Wіthout Frontіers), яка нещодавно провела (до речі, за румунською ініціативою) порівняльний аналіз захисту національних меншин у Румунії і в Україні. А брюссельське відділення HRWF нагадало, що на пропозицію України була започаткована робота міжнародної комісії з моніторингу дотримання прав меншин у Румунії і в Україні, але після двох зустрічей комісії із залученням експертів від Ради Європи та ОБСЄ румунська сторона в односторонньому порядку припинила власну участь у цій діяльності.

    ВІЗИТ, ЯКИЙ НЕ ВІДБУВСЯ

    Офіційне спілкування Києва з Бухарестом останнім часом помітно пробуксовує, особливо після відкладення офіційного візиту в Україну президента Траяна Бесеску. Як стало відомо з джерел, наближених до переговорного процесу, румунська сторона відверто диктувала Києву програму президентського візиту, наполягаючи неодмінно внести до неї відвідини Північної Буковини, зокрема Герцаївського району, де проживає румунська меншина і який, на жаль, вважається найбіднішим районом Чернівецької області. Такий спосіб формування програми президентських візитів далекий від загальноприйнятої цивілізованої дипломатичної практики. Проте, незважаючи на те, що українська сторона намагалася конструктивно працювати над візитом Бесеску, його все одно було перенесено. Бухарест цілеспрямовано зірвав роботу комітетів (економічного, екологічного та культурного) -робочих органів Українсько-румунської спільної президентської комісії, засідання якої мало відбутися у ході візиту Т. Бесеску до Києва. Пояснення цьому полягає, очевидно, в тому, що українська сторона винесла на розгляд комітетів цілу низку проблемних питань, вирішення яких, на погляд румунської сторони, є невигідним.

    Ігнорування "незручних" для себе питань вже стало звичним способом ведення чи, точніше, неведення переговорів у румунської дипломатії. Бухарест постійно шукає приводи для того, щоб не відновлювати третій етап спільного українсько-румунського моніторингу, за участю експертів ОБСЄ, стану забезпечення прав української та румунської національних менших. А коли у квітні цього року українська делегація прибула до міста Тульча, щоб взяти участь у громадських слуханнях щодо важливого для обох сторін економічного проекту з відновлення глибоководного суднового ходу "Дунай-Чорне море" в українській частині дельти Дунаю, то румунська сторона взагалі не з'явилась для зустрічі з українськими колегами.

    КЛИН КЛИНОМ

    Українські дипломати вже позбавилися ілюзій щодо своїх румунських партнерів і беруть на озброєння такі ж методи жорсткого відстоювання власних національних інтересів. Добре було б також об'єднати зусилля країн, щодо яких Румунія веде агресивну політику - а це не лише Україна, а й Угорщина та Молдова. Тоді вони могли б об'єднати зусилля на міжнародній арені, інформуючи європейську та міжнародну спільноту про реальний стан речей.

    Захистити національну безпеку України від "п'ятої колони", котрою цілком реально можуть стати українські румуни з подвійним громадянством, здатен лише закон. Наприкінці минулого року, згідно з розпорядженням Президента України, було створено робочу групу, яка працювала над змінами до законодавчих актів щодо запобігання подвійного громадянства. Наразі цей законопроект перебуває на розгляді Верховної Ради. Він зобов'язує декларувати друге громадянство, і людина з двома паспортами буде позбавлена права обіймати державні посади, працювати в судовій системі, проходити службу у збройних силах, користуватися пенсійними, соціальними пільгами та ін. (До речі, такий закон вплинув би і на консульських працівників з країни-сусідки України на Півночі, котрі також охоче роздають паспорти нашим громадянам).

    Проте існує лише один головний чинник, котрий здатен серйозно протистояти зовнішнім загрозам. Це - консолідована владна політична еліта, єдина в баченні національних інтересів і здатна спільно діяти для їхнього захисту.

    ***

    У Румунії не існує жодного українськомовного періодичного видання, яке фінансувалося б урядом. Союз українців Румунії видає чотири періодичні видання, котрі виходять двічі на місяць і не розповсюджуються за передплатою.

    ***

    У Румунії немає жодного українського художнього колективу, який фінансувався б з державного або місцевого бюджетів. Відсутні бібліотеки української книги та українські будинки культури. Немає видавництва, яке видавало б підручники і художню літературу українською мовою. Тому діти в українських класах навчаються за підручниками 60-х років (їхня невелика частина перевидавалася у 2000 році незначним накладом).

    ***

    На румунському телебаченні відсутні повноцінні передачі українською мовою. Лише регіональні радіостанції чотирьох румунських міст транслюють щотижневі передачі українською мовою, тривалістю 15-20 хвилин.

    ***

    На всю Румунію у вищих навчальних закладах лише близько 60 студентів вивчають українську мову, оскільки вона включена до навчальних програм як друга іноземна.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору